- •3. Види господарсько-правової відповідальності
- •7. Господарське право як галузь права і як навчальна дисципліна в контексті правничих наук.
- •29. Порядок укладення господарських договорів.
- •4. Види суб’єктів госп. Права за Господарським кодексом України.
- •10. Господарсько-правові норми.
- •25. Поняття господарського права.
- •35. Форма господарського договору.
- •23. Підстави господарсько-правової відповідальності.
- •17. Методи правового регулювання господарських відносин.
- •20. Ознаки господарських відносин.
- •2. Антимонопольне законодавство в Україні.
- •22. Підприємництво як спосіб здійснення господарської діяльності.
- •9. Господарські договори: різновиди, теоретична правоспроможність, юрисдикційна компетенція.
- •6. Господарська відповідальність: види, функції, санкції
- •5. Відповідальність за порушення законодавства про захист економічної конкуренції.
- •11. Державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України як форма держ. Регулювання економіки.
- •24. Підстави для застосування банкрутства.
- •26. Поняття і головні цілі приватизації. Законодавство про приватизацію.
- •27. Поняття та види кредиту. Кредитний договір.
- •33. Правовий режим іноземних інвестицій.
- •19. Об’єкти приватизації.
- •1. Акціонерне товариство як суб’єкт господарської діяльності: правовий статус, порядок заснування і управління.
- •8. Господарський кодекс України та його роль в господарській діяльності суб’єктів господарювання.
- •12. Джерела господарського законодавства.
- •13. Засновницькі та майнові права фізичних осіб і колективних суб’єктів в господарській діяльності.
- •14. Класифікація господарських правовідносин за ознаками.
- •15. Конституційне регулювання відносин власності.
- •16. Контроль як правова форма державного регулювання економіки.
- •18. Об’єкти і суб’єкти банкрутства: правові засади для застосування банкрутства.
- •21. Органи управління як суб’єкти господарського права.
- •28. Порядок відкриття рахунків у банках.
- •30. Право державної власності і правової форми його реалізації в економіці України.
- •31. Правове регулювання зовнішньоекономічної діяльності.
- •32. Правове становище фінансових і посередницьких інститутів як суб’єктів господарського права .
- •34. Правовий статус договірних і статутних об’єднань: асоціацій, корпорацій, концернів, консорціумів в системі ринкового господарювання.
20. Ознаки господарських відносин.
Господарські правовідносини - це врегульовані нормами права суспільні відносини, котрі виникають у сфері господарювання щодо безпосереднього здійснення господарської діяльності та/або організації/керівництва такою діяльністю, характеризуються особливим суб'єктним складом, а також поєднанням організаційних та майнових елементів.
Згідно із ч. 1 ст. 1 ГК господарськими визнаються відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.
Сфера господарювання є надзвичайно складною з огляду на різноманітність відносин, що виникають між її суб'єктами та іншими учасниками господарського життя. Відносини, що складаються при цьому, попри свою багатоманітність, є господарськими, оскільки їм притаманні спільні специфічні ознаки:
- сфера - економіка (господарювання) різного рівня (державного, територіального, локального);
- зміст - безпосереднє здійснення господарської діяльності (виготовлення продукції, виконання робіт, надання послуг) та/або організація/керівництво такою діяльністю;
- особливий суб'єктний склад (обов'язковим учасником цих відносин є суб'єкт господарювання - індивідуальний підприємець або господарська організація; крім того, участь у цих відносинах також беруть (можуть брати) споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб'єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності (ч. 1 ст. 2 ГК України);
- поєднання майнових та організаційних елементів; так, створення господарської організації вимагає:
1) сукупності організаційних дій засновників у формі укладення засновницького договору (якщо засновників двоє і більше), скликання та проведення установчих зборів (у передбачених законом випадках), здійснення державної реєстрації новостворюваної організації, отримання необхідних ліцензій та інших дозволів;
2) наділення новостворюваної організації необхідною для започаткування та здійснення відповідної (окресленої установчими документами з врахуванням вимог закону) господарської діяльності майновою базою з визначенням правового титулу майна (право власності, право господарського відання чи право оперативного управління, а щодо відокремлених підрозділів - право господарського використання із зазначенням конкретних майнових повноважень суб'єкта цього права);
- значний ступінь правового регулювання на рівні актів законодавства в поєднанні з локальним регулюванням, що зумовлено суспільним значенням сфери господарювання, складністю господарських та пов'язаних з ними зв'язків.
2. Антимонопольне законодавство в Україні.
Функціонування ринкових відносин, в основі яких лежить багатоукладна економіка, передбачає створення рівних можливостей для всіх суб'єктів підприємницької діяльності, а також розвиток конкуренції, яка змушує виробників підвищувати якість продукції і стимулює виготовляти товари, необхідні споживачам.
Стан ринку якого-небудь товару або послуги, протилежний конкуренції, називається монополією. Монополія - це домінуюче становище суб'єкта господарювання, що дає йому можливість самостійно або з іншими суб'єктами господарювання обмежувати конкуренцію на ринку повного товару.
З огляду на негативні наслідки монополізму для розвитку економіки, країни з ринковими відносинами стали застосовувати правові засоби обмеження цього явища. Цю функцію взяла на себе держава, що є єдиним суб'єктом у системі ринкових відносин, що може реалізувати антимонопольні функції.
На основі суперечностей, які існують між монополією і конкуренцією, і небезпеки монополізму для розвитку економіки ринкового типу, випливає необхідність обмеження монополізму і правового регулювання з боку держави цього процесу. Таке регулювання спрямоване на формування і розвиток конкурентного середовища, яке забезпечувало б ефективне використання ресурсів, вільне відходження на ринок підприємців, свободу споживачів у виборі товарів різноманітного асортименту, кращої якості за більш низькими цінами.
Оскільки монополія є одним з тих економічних утворень, при наявності яких ринковий механізм не може виконувати свої регулюючі функції, те загальноприйнятою практикою є прийняття певних законів, які перешкоджають монополізації ринків одним підприємством або групою підприємств. Основою обмеження монополізму в економіці України є антимонопольне законодавство.
Формування антимонопольного законодавства в Україні почалося 18 лютого 1992 p., коли Верховна Рада України прийняла Закон України «Про обмеження монополізму і недопущення несумлінної конкуренції в підприємницькій діяльності» та Господарському кодексі України (ст. 21-43), де визначаються правові основи обмеження і попередження монополізму, недопущення несумлінної конкуренції і здійснення державного контролю за дотриманням антимонопольного законодавства.
Деякі положення Закону «Про Антимонопольний комітет України», прийнятий Верховною Радою України 26 листопада 1993 p., який встановлює структуру і правовий статус Антимонопольного комітету — державного органу, що повинен здійснювати контроль за дотриманням антимонопольного законодавства також використовуються на практиці.
Важливими законами, що регулюють антимонопольну діяльність, є також Закон України «Про захист від несумлінної конкуренції» від 7 червня 1996 р. і Закон України «Про природні монополії» від 20 квітня 2000 р.
На основі перерахованих вище законів формується і здійснюється антимонопольна політика України, яка спрямована на запобігання монопольної діяльності, її обмеження і припинення, а також на розвиток конкуренції.