- •3. Види господарсько-правової відповідальності
- •7. Господарське право як галузь права і як навчальна дисципліна в контексті правничих наук.
- •29. Порядок укладення господарських договорів.
- •4. Види суб’єктів госп. Права за Господарським кодексом України.
- •10. Господарсько-правові норми.
- •25. Поняття господарського права.
- •35. Форма господарського договору.
- •23. Підстави господарсько-правової відповідальності.
- •17. Методи правового регулювання господарських відносин.
- •20. Ознаки господарських відносин.
- •2. Антимонопольне законодавство в Україні.
- •22. Підприємництво як спосіб здійснення господарської діяльності.
- •9. Господарські договори: різновиди, теоретична правоспроможність, юрисдикційна компетенція.
- •6. Господарська відповідальність: види, функції, санкції
- •5. Відповідальність за порушення законодавства про захист економічної конкуренції.
- •11. Державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України як форма держ. Регулювання економіки.
- •24. Підстави для застосування банкрутства.
- •26. Поняття і головні цілі приватизації. Законодавство про приватизацію.
- •27. Поняття та види кредиту. Кредитний договір.
- •33. Правовий режим іноземних інвестицій.
- •19. Об’єкти приватизації.
- •1. Акціонерне товариство як суб’єкт господарської діяльності: правовий статус, порядок заснування і управління.
- •8. Господарський кодекс України та його роль в господарській діяльності суб’єктів господарювання.
- •12. Джерела господарського законодавства.
- •13. Засновницькі та майнові права фізичних осіб і колективних суб’єктів в господарській діяльності.
- •14. Класифікація господарських правовідносин за ознаками.
- •15. Конституційне регулювання відносин власності.
- •16. Контроль як правова форма державного регулювання економіки.
- •18. Об’єкти і суб’єкти банкрутства: правові засади для застосування банкрутства.
- •21. Органи управління як суб’єкти господарського права.
- •28. Порядок відкриття рахунків у банках.
- •30. Право державної власності і правової форми його реалізації в економіці України.
- •31. Правове регулювання зовнішньоекономічної діяльності.
- •32. Правове становище фінансових і посередницьких інститутів як суб’єктів господарського права .
- •34. Правовий статус договірних і статутних об’єднань: асоціацій, корпорацій, концернів, консорціумів в системі ринкового господарювання.
16. Контроль як правова форма державного регулювання економіки.
На підставі ст. 19 ГК У регулююється держ. контроль та нагляд за господарською діяльністю, згідно з якою:
1. Суб'єкти господарювання мають право без обмежень самостійно здійснювати господарську діяльність, що не суперечить законодавству.
2. Суб'єкти господарювання підлягають державній реєстрації відповідно до цього Кодексу та закону.
3. Держава здійснює контроль і нагляд за господарською діяльністю суб'єктів господарювання у таких сферах:
– збереження та витрачання коштів і матеріальних цінностей суб'єктами госп. відносин - за станом і достовірністю бухгалтерського обліку та звітності;
– фін., кред. відносин, валют. регулювання та подат. відносин – за додер-жанням суб'єктами госп-ня кредитних зобов'язань перед державою і розрахункової дисципліни, додержанням вимог валютного законодавства, податкової дисципліни;
– цін і ціноутворення – з питань додержання суб'єктами господарювання державних цін на продукцію і послуги;
– монополізму та конкуренції – з питань додержання антимонопольно-конкурентного законодавства;
– земельних відносин – за використанням і охороною земель; водних відносин і лісового господарства – за використанням та охороною вод і лісів, відтворенням водних ресурсів і лісів;
– споживання – за якістю і безпечністю продукції та послуг;
– зовнішньоекономічної діяльності – з питань технологічної, економічної, екологічної та соціальної безпеки.
4. Органи державної влади і посадові особи, уповноважені здійснювати державний контроль і державний нагляд за господарською діяльністю, їх статус та загальні умови і порядок здійснення контролю і нагляду визначаються законами.
5. Незаконне втручання та перешкоджання господарській діяльності суб'єктів господарювання з боку органів державної влади, їх посадових осіб при здійсненні ними державного контролю та нагляду забороняються.
6. Органи державної влади і посадові особи зобов'язані здійснювати інспектування та перевірки діяльності суб'єктів господарювання неупереджено, об'єктивно і оперативно, дотримуючись вимог законодавства, поважаючи права і законні інтереси суб'єктів господарювання.
7. Суб'єкт господарювання має право на одержання інформації про результати інспектування і перевірок його діяльності не пізніш як через тридцять днів після їх закінчення, якщо інше не передбачено законом. Дії та рішення державних органів контролю та нагляду, а також їх посадових осіб, які проводили інспектування і перевірку, можуть бути оскаржені суб'єктом господарювання у встановленому законодавством порядку.
8. Усі суб'єкти господарювання, відокремлені підрозділи юридичних осіб, виділені на окремий баланс, зобов'язані вести первинний (оперативний) облік результатів своєї роботи, складати та подавати відповідно до вимог закону статистичну інформацію та інші дані, визначені законом.
18. Об’єкти і суб’єкти банкрутства: правові засади для застосування банкрутства.
У разі нездатності суб'єкта підприємництва після настання встановленого строку виконати свої грошові зобов'язання перед іншими особами, територіальною громадою або державою інакше як через відновлення його платоспроможності цей суб'єкт (боржник) визнається неспроможним.
Нездатність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів інакше як через застосування визначеної судом ліквідаційної процедури вважається банкрутством.
Суб'єктом банкрутства (далі — банкрутом) може бути лише суб'єкт підприємницької діяльності. Не можуть бути визнані банкрутом казенні підприємства, а також відокремлені структурні підрозділи господарської організації.
Щодо банкрутства державних комерційних підприємств законом передбачаються додаткові вимоги та гарантії права власності українського народу (ст. 209 ГКУ).
У передбачених законом випадках до неплатоспроможного боржника застосовуються такі процедури:
• розпорядження майном боржника;
• мирова угода;
• санація (відновлення платоспроможності) боржника;
• ліквідація банкрута.
Санація боржника або ліквідація банкрута здійснюється з дотриманням вимог антимонопольно-конкурентного законодавства.
З дня винесення ухвали про порушення провадження у справі про банкрутство реорганізація юридичної особи — боржника власником (уповноваженим ним органом), а також передання майна боржника до статутного фонду допускаються лише у випадках та порядку, передбачених законом (ст. 212 ГКУ).
У ст. 211 ГКУ встановлюється, що засновники (учасники) суб'єкта підприємництва, власник майна, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, що наділені господарською компетенцією, у межах своїх повноважень зобов'язані вживати своєчасних заходів запобігання його банкрутству.
Власники майна державного (комунального) або приватного підприємства, засновники (учасники) суб'єкта підприємництва, що виявився неплатоспроможним боржником, кредитори та інші особи в межах заходів запобігання банкрутству вказаного суб'єкта можуть подати йому фінансову допомогу в розмірі, достатньому для погашення його зобов'язань перед кредиторами, включаючи зобов'язання щодо сплати податків, зборів (обов'язкових платежів), і відновлення платоспроможності цього суб'єкта (досудова санація).
Подання фінансової допомоги боржнику передбачає його обов'язок взяти на себе відповідні зобов'язання перед особами, які подали допомогу, у порядку, встановленому законом.
Досудова санація державних підприємств здійснюється за рахунок бюджетних коштів, обсяг яких встановлюється законом про Державний бюджет України. Умови здійснення досудової санації державних підприємств за рахунок інших джерел фінансування погоджуються з органом, наділеним господарською компетенцією щодо боржника, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.