81. Попередження насильства в сім'ї (зу "Про попередження насильст­ва в сім'ї" від 15.11.01).

Законодавство про попередження насильства в сім’ї складається з Конституції України, ЗУ "Про попередження насильст­ва в сім'ї", інших нормативно-правових актів, які регулюють відносини щодо попередження насильства в сім’ї.

ЗУ "Про попередження насильст­ва в сім'ї" від 15.11.01 визначає правові і організаційні основи попередження насильства в сім’ї, органи та установи, на які покладається здійснення заходів з попередження насильства в сім’ї.

Насильство в сім’ї — будь-які умисні дії фізичного, сексуального, психологічного чи економічного спрямування одного члена сім’ї по відношенню до іншого члена сім’ї, якщо ці дії порушують конституційні права і свободи члена сім’ї як людини та громадянина і наносять йому моральну шкоду, шкоду його фізичному чи психічному здоров’ю.

Здійснення заходів з попередження насильства в сім’ї в межах наданих їм повноважень покладається на:

1) спеціально уповноважений орган виконавчої влади з питань попередження насильства в сім’ї;

2) службу дільничних інспекторів міліції та кримінальну міліцію у справах дітей органів внутрішніх справ;

3) органи опіки і піклування;

4) спеціалізовані установи для жертв насильства в сім’ї:

-кризові центри для жертв насильства в сім’ї та членів сім’ї, стосовно яких існує реальна загроза вчинення насильства в сім’ї (далі — кризові центри);

-центри медико-соціальної реабілітації жертв насильства в сім’ї.

У разі систематичної віктимної поведінки члена сім’ї даному члену сім’ї виноситься офіційне попередження про неприпустимість віктимної поведінки щодо насильства в сім’ї, про що йому повідомляється під розписку.

Членів сім’ї, яким було винесено офіційне попередження, служба дільничних інспекторів міліції чи кримінальна міліція у справах дітей беруть на профілактичний облік.

Особі, яка вчинила насильство в сім’ї після отримання офіційного попередження, дільничним інспектором міліції або працівником кримінальної служби у справах дітей за погодженням з начальником відповідного органу внутрішніх справ і прокурором може бути винесений захисний припис.

Захисним приписом особі, стосовно якої він винесений, може бути заборонено чинити певну дію (дії) по відношенню до жертви насильства в сім’ї, що встановлюються на термін до 30 діб з дня погодження захисного припису з прокурором.

Рішення про стягнення з осіб, які вчинили насильство в сім’ї, коштів на відшкодування витрат на утримання жертв насильства в сім’ї у спеціалізованих установах для жертв насильства в сім’ї приймається судом в установленому законом порядку за позовом адміністрації спеціалізованих установ для жертв насильства в сім’ї.

82. Кримінологічна характеристика та попередження вандалізму.

83. Кримінологічна характеристика та попередження професійної злочинності.

Професійна злочинність - сукупність злочинів та осіб, які їх учиняють, що характеризуються ознаками кримінального професіоналізму

Ознаки кримінального професіоналізму:

- тривала злочинна діяльність (злочинний промисел);

- стійкий вид злочинної діяльності (спеціалізація);

- необхідність певних знань, навичок, умінь (кваліфікація);

- звичний характер злочинної діяльності;

- злочини - основне джерело прибутку;

- наявність жаргону і традицій (субкультура);

- включення в кримінальне середовище, прийняття її субкультури;

- застосування новітніх досягнень науки і техніки.

Сучасна професійна злочинність характеризується чітко вира­женою корисливою спрямованістю. Спеціалізація «шліфується» систематичним учиненням однорідних злочинів, спрямованих на задоволення тих чи інших потреб особи, що формує у неї певну звичку, яка переходить потім у норму поведінки з чіткою установ­кою на обрану діяльність. Про стійкість обраного виду діяльності може, зокрема, свідчити рівень спеціального рецидиву, а в ньому -спеціалізація кримінального середовища.

Злочинець може десь працювати, і одночасно скоювати злочини у вигляді промислу. Але при поєд­нанні різного роду занять одному з них, як правило, віддається перевага. Серед викрадачів приватного майна, наприклад, на мо­мент арешту не працював кожний третій, причому 11,6% з них ніколи ніде не працювали.

Особливо велика питома вага тривалий час не працюючих се­ред кишенькових злодіїв (59,6%), ігорних шахраїв (70%), осіб, які вчиняють крадіжки з проникненням у житло (47%).

Злочинцям доводиться засвоювати систему умовних сигналів («маяків»), які подаються жестами, рухом голо­ви, мімікою. Тому без тренування і спеціального навчання не мо­же бути кишенькового злодія. Встановлено, що на оволодіння по­трібними навичками він витрачає до півроку.

Сучасне кримінальне середовище має досить чітку ієрархію. Воно ділиться на «злодіїв у законі», «авторитетів», «ділків», «при­нижених» тощо. При цьому кожна така категорія має ще і свій поділ.

У професійних злочинців існує спеціальний жаргон, а також си­стема прізвиськ і татуювання. Жаргон деяких категорій злочинців налічує майже 10 тисяч слів і виразів. Його можна поділити на три основні групи: 1) загальнозлочинний жаргон - ним користуються як звичайні злочинці, так і професійні; 2) «тюремний» жаргон -характерний для місць позбавлення волі; 3) спеціальний жаргон -властивий тільки професійним злочинцям.

Дослідження показали, що більшість професійних злочинців мають прізвиська, які сприяють маскуванню справжніх імен. Тату­ювання теж досить поширене серед кримінальних елементів. На­віть серед осіб, вперше засуджених, питома вага татуйованих ся­гає 60%.

Детермінантами, які обумовлюють існування професійної зло­чинності, зокрема, є:

1) суперечності у сфері потреб людей І можливостей їх задово­лення;

2) зубожіння переважної більшості населення і високий рівень безробіття;

3) недооцінка суспільної небезпеки професійної злочинності і, як наслідок, відставання форм і методів профілактичної роботи правоохоронних органів у цьому напрямку.

Правові заходи попередження професійної злочинності:

-удосконалити інститут сукупності злочинів з метою індивідуалізації покарання;

-закріпити в законі кваліфікуючу ознаку - скоєння злочинів у вигляді промислу;

-передбачити такий вид обтяжуючих обставин, як спеціалізація особи на скоєнні певних злочинів;

-удосконалити інститут співучасті у злочині;

-удосконалити норми кримінально-виконавчого законодавства з питань утримання професійних злочинців.