4. Завдання та функції кримінології.

Завдання кримінології- комплексний аналіз чинників, з якими пов'язане існування злочинності, і опрацювання проблем їх нейтралізації на основі вивчення закономірностей суспільного розвитку.

Функції кримінології:

1) діагностична, тобто виявлення і фіксація певних фактів соціальної дійсності, відображення їх властивостей;

2) пояснювальна (етіологічна), тобто пояснення на основі емпіричних даних та теоретичних положень суті об'єктів, що вивчаються, зокрема, закономірностей злочиннос­ті, її причин, формування особи злочинця, функціонування системи попере­дження злочинності;

3) прогностична, тобто передбачення тенденцій розвит­ку кримінологічно значущих явищ та процесів, особливостей їх протікання в майбутньому;

4) прикладна, тобто озброєння усіх суб'єктів профілактики зло­чинів науковими знаннями.

5. Теоретичне і практичне значення кримінології.

6. Етапи розвитку кримінологічної теорії, школи кримінології.

Етапи розвитку кримінології - а)становлення кримінології (початок 20-х -середина 50-х років XX ст.); б) оформлення кримінології як самостійної науки (середина 50-х - середина 60-х років XX ст.); в) сучасна кримінологія.

ПЕРІОДИ ТА ЕТАПИ РОЗВИТКУ НАУКИ КРИМІНОЛОГИ

1-й період Досоціалістичний

1-й етап. Зародження кримінологічної думки в Європі. Г. Бонно де Маблі. Соціалісти-утопісти; С. Сїмон, Ш. Фур'є, Р. Оуен, Ж. Ж. Русс, Ч. Беккаріа, Ж. П. Марат. У Росії: Радищев 0. М., Мордвинов Н. С, Лопухін І. В., Тургенев Н. І., Пестель П. І.

2-й етап. Виникнення наукового комунізму. Відкриття К. Марксом та Ф. Енгельсом класової сутності розвитку суспільства. Подальший розвиток марксистського вчення В. І Леніним.

2-й період Соціалістичний

1-й етап. Велика Жовтнева соціалістична революція. Нове соціалістичне вчення про злочинність і причини, що її породжують. Видатні державні діячі, юристи: Дзержинський Ф. Е., Стучка П. І., Козловський М. Ю., Курський Д. І., Криленко Н. В., Гернет М. Н. (1917 - початок 30-х рр.).

2-й етап. Відродження кримінологічної теорії у колишньому СРСР. Герцензон О. А., Блувштейн Ю. Д., Шляпочніков А. С, КудрявцевВ. М, Карпець І.І., Міньковський Г. М., Кузнєцова Н. Ф., Франк Л. В., Аванесов А. Г. та ін. (поча­ток 60-х років - до розпаду СРСР).

3-й період Постсоціалістичний

1-й етап. Становлення національних кримінологічних шкіл Александров Ю. В., ГолІна В. В., Глушков В. О., Даньшин І. М., Закалюк А. П., Зелінський А. Ф., Костенко О. М., Борисов В. І., Лановенко І. П., Лихолоб В. Г, Михайлен-ко П. П., Туркевич І. К. та ін.

Класична школа в кримінології-теорія, яка у центрі своєї уваги ставила злочин та наполягала на рівному покаранні за однакові провини. Відповідно до К. ш. «людина-гедоніст» намагається отримати задоволення та уникнути неприємних відчуттів, вона наділена свободою волі в такій мірі, що має мож­ливість вибирати між добром і злом.

Позитивістська школа в кримінології - детерміністська теорія, відпо­відно до якої злочинна поведінка не вибирається правопорушником вільно, а зумовлюється бюлогічною спадковістю та негативними соціальним факто­рами.

Школа соціального захисту - теорія, яка виступає проти принципу по­мсти, вважаючи, що злочинність зумовлена як особою злочинця, так і загаль­ним станом суспільства. Тому проблеми, пов'язані зі злочинами, не вичерпу­ються покаранням правопорушників.

Теорія диференційованого зв'язку - вчення, яке стверджує, що злочин­ній поведінці окремі індивіди навчаються в тих, з ким вони зв'язані. Чим часті­ше та стійкіше такі зв'язки, тим більша ймовірність того, що індивід може стати злочинцем.

Теорія відчуження - вчення, за яким злочинність є породженням край­ньої форми аномалії в поведінці особи, відходу її від нормального життя в суспільстві.

Теорія факторів злочинності - полягає в тому, що визнає причиною скоєння злочинів не одне явище, а велику групу явищ (факторів): фізичних, кліматичних, економічних, соціальних, психологічних та ін.

Теорія конституціональної схильності - вказує на прямий зв'язок між будовою тіла та психологічними рисами особи, тому антисоціальна поведінка людини визначається її фізичною конституцією.

Теорія науково-технічного прогресу - вважає індустріалізацію, урбані­зацію, міграцію, автомобілізацію тощо, як криміногенні явища, що сприяють злочинній поведінці.

Теорія соціального інтеракціонізму - вчення, за яким девіантну поведін­ку визначає група, що диктує норми такої поведінки. Прихильники цього вчення сформулювали два теоретичні положення: по-перше, кожне суспільс­тво само визначає поведінку, яка кваліфікується як девіантна та оголошуєть­ся небажаною; по-друге, реакція з боку суспільства, навіть при великому поширенні девіантності, може бути спрямована не на всі, а лише на окремі види такого роду поведінки.

Теорія аномії - концепція, яка пояснює деякі види злочинності, приділяю­чи основну увагу особі, на відміну від теорії диференційованого зв'язку, об'єктом якої є умови соціального оточення.

Теорія близнюків - один із різновидів спадкової теорії, яка пов'язує зло­чинність з генетичними факторами і доводить однакову спадкову схильність до злочинності в ідентичних (однояйцевих) близнюків і різну в неідентичних близнюків.

Теорія небезпечного стану - перманентна (змінна) та іманентна (внут­рішня) властива людині схильність до скоєння злочинів. Прихильники цієї теорії вважають, що небезпечний стан - явище не юридичне, а медичне, яке розкривається головним чином клінічними методами.

Теорія соціальної превенції злочинності - вчення, яке стверджує, що реальним засобом боротьби зі злочинністю є застосування жорстокого пока­рання.

Хромосомна теорія - вчення, яке визнає наявність зв'язку між обумовле­ною статевою хромосомою аморальністю і злочинністю.

Соціогенна теорія злочинності - вчення, яке розглядає злочинність як продукт соціального середовища і називає причинами соціальну дезорганіза­цію, конфлікт норм, відчуженість особи, відсутність роботи, обмеження до­ступу до освіти, професійного зростання та інші соціальні чинники.

Психологічна теорія злочинності - концепція, яка ґрунтується на гіпоте­зі незмінності олігофренічного характеру особи злочинця. Одним з засновни­ків вважається американський вчений X. Гаддард.