Глава V

ЗАРОДЖЕННЯ ПСИХОЛОГІЇ

ЯК НАУКИ

На початку XIX століття стали скла-Природно-дьгваться нові підходи до пен-наукові хіке. Відтепер не механіка, а фі-передумова зіологія стимулювала зростання

психологічного знання. Маючи своїм предметом особливе природне тіло, фізіо логія перетворила його в об'єкт експериментально го вивчення. На перших порах керівним прин ципом фізіології було "анатомічне початок". Функції (в тому числі психічні) досліджувалися під кутом зору їх залежності від будови ор гана, його анатомії. Умоглядні погляди колишньої епохи фізіологія перекладала на мову досвіду.

Так, фантастична за своєю емпіричної фактурі рефлекторна схема Декарта виявилася правдоподібною завдяки виявленню відмінностей між чутливими (сенсорними) і двигун ними (моторними) нервовими шляхами, що ведуть в спинний мозок. Відкриття належало лікарям і натуралістам чеху І. Прохазка, французу Ф. Мажанді і англійцю Ч. Беллу. Воно дозволило об'єк яснить механізм зв'язку нервів через так званий мую рефлекторну дугу, збудження одного пле ча якої закономірно і неминуче приводить в дію друге плече, породжуючи м'язову реак цію. Поряд з науковим (для фізіології) і прак тичні (для медицини) це відкриття мало важ ное методологічне значення. Воно досвідченим пу тим доводило залежність функцій організму, що стосуються його поведінки у зовнішньому середовищі, від тілесного субстрату, а не від свідомості (або душі) як особливої ​​безтілесної сутності.

Друге відкриття, яке підривало версію про су ществованіе душі, було зроблено при вивченні ор-106

rahob почуттях нервових закінчень. Виявилося, що якими б стимулами на ці нерви ні воздейств вать, результатом буде один і той же специфічних ський для кожного з них ефект. (Наприклад, будь-яке подразнення зорового нерва викликає у суб'єкта відчуття спалахів світла.)

На цій підставі німецький фізіолог Йоганнес Мюллер (1801-1858) сформулював "закон специфи чеський енергії органів почуттів": жоден енер гією, крім відомої фізики, нервова тканина не про ладает.

Висновки Мюллера зміцнювали науковий погляд на психіку, показуючи причинний залежність її чув дарських елементів (відчуттів) від об'єктивних ма ріальних факторів - зовнішнього подразника і властивостей нервового субстрату.

Нарешті, ще одне відкриття підтвердило зави сімості психіки від Анатомно центральної нерв ної системи і лягло в основу придбала огром ную популярність френології (від грец. "Френ" - ду ша, розум). Австрійський анатом Франц Галль (1758-1829) запропонував "карту головного мозку", відповідно до якого рій різні здібності "розміщені" в опреде ленних ділянках мозку. Це, на думку галасують, впли яет на форму черепа і дозволяє, обмацуючи його, оп чати по "шишок", наскільки розвинені у даного індивіда розум, пам'ять та інші функції. Френоло гія, при всій її фантастичності, спонукала до експе риментальном вивченню локалізації психічних функцій в головному мозку.

Погляди Галда піддавалися критиці з різних позицій. Ідеалісти нападали на нього за підрив по стулата про єдність і нематеріальності душі. Фран цузским фізіолог і лікар П. Флуранс (1794-1867), не відступаючи від вчення про мозок як орган думки, поки зал, що френологія не витримує експериментальної ної перевірки. Використовуючи методику видалення окремих дільниць центральної нервової системи, а в ря де випадків впливаючи на центри наркотиками, Флуранс прийшов до висновку, що основні психиче ські процеси - сприйняття, інтелект, воля - яв ляють продуктом головного мозку як цілісного органу. Мозочок координує руху, в про делегувати мозку знаходиться "життєвий вузол", з чет-107

верохолміем пов'язано зір, функція спинного моз га полягає в проведенні по нервах збудження. Ра боти Флуранса зіграли важливу роль у руйнуванні створеної френологія міфологічної картини ра боти мозку.

Вивчення органів чуття, нер-Розвиток поза-м'язової системи, кори ассоцианизма головного мозку мало анатомії ческую спрямованість (тобто пси хіческое співвідносилося з будовою різних годину тей організму). Проте звернення до цих органів сталкивало з необхідністю осмислити ефекти їх діяльності.

Ефекти ж ставилися до області психічного (свідомості). Тому натураліст змушений був перейти на грунт психології. Черпати ж в пси хологіі анатома-фізіолог міг тільки ту інформа цію, яку вона (психологія) до цього часу на працювала.

Як ми знаємо, у психології в ту епоху домини рова вчення про асоціації. Воно залишалося єдиний тиментом напрямом, здатним не тільки опи Сива, а й пояснювати факти.

Ідеї ​​ассоцианизма отримали найвищу попу лярность в Англії, де лідерами цього напряму виступили батько і син Міллі.

Англійський історик і економіст Джеймс Мілль (1773-1836) повернувся до уявлення про те, що зі знання - це свого роду психічна машина, робота якої здійснюється строго закономірно за законами асоціації. Кожен досвід полягає в кінцевому рахунку з найпростіших елементів (відчуттів), що утворюють ідеї (спершу прості, потім все більш складні). Ніяких вроджених ідей не існує.

Син Джеймса - Джон Стюарт

Джеймс Стюарт Мілль (1806-1873) був в ту Мілль: ментальна епоху володарем дум не тільки хімія в Англії, але і в континенталь ної Європі, а також у Росії. Його праці з логіки, етики та інших наук поль зовано великою популярністю. Якщо для його батька зразком точного знання була механіка, то син перебував під впливом успішно розвивалася в той період хімії. Він став говорити про "менталь-108

ної (психічної) хімії ", тобто про виникнення з найпростіших елементів свідомості нових, облада чих власними якостями структур цього зі знання - подібно до того, як з водню і кисло роду виникає зовсім новий продукт-во так. Постулат, згідно з яким головне завдання психології - вивчати закони виникнення і ас асоціації ідей як елементів свідомості, на несколь до десятиліть став її основою як оригінали ної науки. Коли незабаром виникла нова експери ментальна психологія, яка, на відміну від Д. С. Мілля, не обмежувалася загальними, умозрі тільних міркуваннями про те, що ідеї образу ють нові синтези, вона, ця нова психологія, сле дова по стопах Мілля.

"Психічна хімія" пояснювала, чому багато відчуття, наприклад звук скрипки чи смак Апель сина (який є в дійсності в значи тельной мірою запахом), сприймаються у вигляді про стих і єдиних, хоча вони обумовлені складними сти мулами, подібно до того як вода представляється простий і єдиною, хоча вона складається з кисню і водню. Цей погляд суттєво вплинуло на програму роботи перших психологічних лаборат торій. Передбачалося, що шляхом експериментальних ного аналізу вдасться вичленувати "атоми" свідомості і отримати в психології щось подібне Менделєєв-екай таблиці.

Беручи за вихідний початок всіх породжень людської культури роботу індивідуального зі знання, Д. С. Мілль заснував напрямок, яке отримало ім'я психологізму. Економіка, політика, мораль, право, виховання розглядалися в якос стве ефектів дії психологічних законів. Ас асоціації трактувалася як ключ до всіх чоловіче ським феноменам і проблем.

Однак найбільший вплив на психологію ока залу не ідея Мілля про "ментальної хімії", а його "Логіка", перше ж видання якої (1843) при несло автору всеєвропейську славу. Це вироблена деніе розцінюється як один з найбільш значи тільних явищ філософської думки XIX століття в силу того, що висунуло на перший план пробле ми методології наукового дослідження. "Якщо ис-109

торик науки в девятнадцатои-сторіччі мав би назвати філософська праця, який у середині цього століття і незабаром після цього мав вплив, він безсумнівно віддав би пальму першості "Ло гіке" Мілля. Ця праця ... був вперше рекомендовані ван Лібіхом німецькому вченому світу, в той час мало-цікавився філософією, і до нього ча сто зверталися, коли доводилося обговорювати фі лософскіе питання. Так, роботи. Гельмгольца ре шує чином розвивалися під знаком мілі-.ской логіки ".

Аргументація Мілля зводилася до двох тез: а) є закони розуму, відмінні від законів матерії, але подібні з ними щодо однообра зія, повторюваності, необхідності проходження од ного явища за іншим; б) ці закони можуть бути відкриті з допомогою досвідчених методів - спостереження ня і експерименту. Ставлячи питання про створення осо бій емпіричної "науки про розум", Д. С. Мілль від ражает назрілу історичну потребу.

На відміну від Д. С. Мілля Олександр Бен: Олександр Бен у своїх двох глав-проби і помилки них працях, які користувалися на

Протягом багатьох років широкою популярністю, - "Відчуття і інтелект" (1855) і "Емоції і воля" (1859) послідовно проводив курс на зближення психології з фізіологією. Він особливе місце приділяв тим рівням психічної діяль ності, зв'язок яких з тілесним пристроєм очевидна, а залежність від свідомості мінімальна: рефлексам, навичок та інстинктів.

Бен висунув уявлення про "пробах і помилки ках" як особливому принципі організації поведінки. Між "чисто" рефлекторним і "чисто" довільним ним є великий спектр дій, благод ря якому поступово, крок за кроком, іноді до рогой ціною досягається бажана мета. Концепцію "проб і помилок" чекало велике майбутнє. Це м правилом, припускав Бен, підпорядковується не лише то внешнедвігательная, а й внутрімислітельная активність. Так, процес мислення може рассмат ривать як відбір правильної (відповідної шуканої мети) комбінації слів, який вироб водиться за тим же приниципе, що і відбір нуж

АЛЕ

них рухів при навчанні плаванню і іншим руховим навичкам. "У всіх важких опера ціях, які здійснюються заради наміри або цілі, правило" проба і помилка "є головним і кінцевим притулком".

Тим самим діяльність свідомості зближалася з діяльністю організму. Закономірності, прису щие всієї органічної природі, виявлялися також і закономірностями "внутрішнього світу". Та ков об'єктивний, категоріальний сенс нововведення деній Бена. Вони були симптомами назріваючу змін.

Англійський філософ і психо-Герберт Спенсер: лог Г. Спенсер (1820-1903) був еволюційна одним із засновників філософію психологія фії позитивізму, в руслі кото рого, на його думку, повинна раз вивается психологія. Його прагнення зробити пси хологію об'єктивної наукою збіглося і з загальними тенденціями в її розвитку. Основою такої пози тивної псіхологніі Спенсер робить теорію ево Люції. Таким чином, у його теорії переплітають ся впливу позитивізму, еволюційного підходу і ассоцианизма, який Спенсер і перерабат кість виходячи зі своїх прагнень до побудови але виття психології.

Переглядаючи предмет психології. Спенсер пі сал, що психологія вивчає співвідношення зовнішніх форм з внутрішніми, асоціації між ними. Так він розширив предмет психології, включаючи в нього не тільки асоціацію між внутрішніми факторами (асоціації тільки в полі свідомості), а й вивчення зв'язку свідомості із зовнішнім світом.

Досліджуючи роль психіки в еволюції людини, Спенсер говорив, що психіка є механізмом адаптації до середовища. Тобто психіка виникає зако номерно на певному етапі еволюції, в той мо мент, коли умови життя живих істот ускладнюючи ются ​​настільки, що пристосуватися до них без адек ватного їх відображення неможливо.

Спенсер виділив етапи розвитку психіки исхо дя з того, що психіка людини є вища сту пень психічного розвитку, яка з'явилася не відразу, але поступово, в процесі ускладнення ye

ll)

Лівії життя і діяльності живих істот. Іс хідних форма психічного життя - відчуття - розвинулося з подразливості, а потім з найпростіших ших відчуттів з'явилися різноманітні форми психіки. Всі вони є інструментами виживання вання організму, приватними формами адаптації до середовища. Такими приватними формами пристосування є: рефлекс, інстинкт, Навичка, що реалізуються в поведінці, і відчуття, пам'ять, воля, розум, су Існуючі у свідомості.

Говорячи про роль кожного етапу. Спенсер наголоси кивав: головне значення розуму в тому, що він чи шен обмежень, які властиві нижчим фор мам психіки, і тому забезпечує найбільш адек ватяне пристосування індивіда до середовища. Ця ідея про зв'язок психіки, головним чином інтелекту, з адаптацією стане провідною для психології початку XX століття.

Спенсер поширив закони еволюції не лише то на психіку, але й на соціальне життя, розвиваючи органічну теорію суспільства. Він говорив, що че ловека необхідно пристосовуватися не тільки до природи, а й до соціального оточення: тому його психіка розвивається в процесі розвитку людини веческого суспільства. Одним з перших в психології Спенсер порівнював психологію дикуна і современ ного людини, роблячи висновок, що у сучасного че ловека більш розвинене мислення, в той час як у первісних людей було більше розвинене сприйняття. Ці висновки у той час були досить нетрадиційні онни і принципові. Вони дозволили вченим раз працювати порівняльні методи психічних дослі джень, які набули широкого поширення ня. Аналізуючи різницю у психічному розвитку людей, що належать до різних народів і різного часу. Спенсер переглядав колишні погляди ассоцианизма на прижиттєвої формування зна ний. Він писав, що найбільш часто повторювані асоціації не зникають, але закріплюються в мозку людини і передаються у спадок. Таким обра зом, свідомість - не чистий аркуш, воно повно перед-готованних асоціацій. Ці вроджені асоціації ції і визначають різницю між мозком європейця і мозком дикуна.

112

Теорія Спенсера отримала широке розповсюдження ня, зробивши величезний вплив на експериментальних ную психологію, психологію поведінки, на форми вання генетичної (дитячої) психології.

У теорії німецького психоло-Йоганн-Фрадріх га і педагога І. Ф. Гербарта Гербарт: статика (1776-1841) з'єдналися основ-і динаміка ні принципи ассоцианизма з уявлень традиційними підходами не мецкой психології - ідеєю ап перцепції, активності душі, ролі бессознатель ного . Гербарт виходив з того, що наш внутрішній ний світ досить відносно пов'язаний зі світом зовн ним, тому говорити про відображення, особливо від раженія адекватному, передавальному основні властивості навколишніх речей, неможливо. Для то го щоб піти від обговорення питання про ступінь адекватності і точності відображення, питання, до торий служив свого роду вододілом між раз ними напрямками в теорії пізнання, Гербарт замінює термін "відчуття" на термін "представ ня", підкреслюючи тим самим відгородженість внутрішнього світу від зовнішнього.

Говорячи про асоціацію уявлень, Гербарт при ходив до висновку, що уявлення не є пас вибухобезпечний елементами в душі людини, але володіють власним зарядом, активністю, яка визна ділячи їх положення в сфері психічного. Для Гербарта збереження психології як науки про душу було важливим постулатом його концепції психічного, так як душа в його розумінні є центром, в кото ром зберігаються і переробляються знання і який є джерелом людської особистості. Розви вая теорію Лейбніца про структуру душі, Гербарт пі сал, що в ній можна виділити три шари - Аппер концепцій, перцепцію і несвідоме. При цьому під апперцепції він розумів область ясного і звіт лівого свідомості, а під перцепцією - область смут ного свідомості. Таким чином, і для Гербарта про ласть душі була ширше, ніж область свідомості, і біль шое значення для нього, як і для Лейбніца, мало несвідоме.

Гербарт також вводить поняття "апперцептивного маси", змістом якої є індивідуальний 13 січня

ний досвід людини. Апперцептивного маса форми руется в процесі життя, а тому залежить від спосо бов виховання і навчання, обраних дорослим. Проте якщо на початку життя вміст апперцеп тивної маси визначається зовнішніми впливу ми, то згодом вона сама вже визначає особ ливості сприйняття навколишнього світу, властивий ні даній людині. Тому різні люди по-різному сприймають одні і ті ж ситуації.

Величезне значення для розвитку об'єктивної психології і для проникнення в неї математ чеських способів обробки отриманих даних мала ідея Гербарта про динаміку уявлень. Він виходив із припущення, що кожне представ ня володіє певною силою, зарядом, і та ким чином ввів у психологію ще один пара метр - силу, додавши його до вже існуючого параметру - часу. Наявність двох параметрів - сили і часу - давало можливість застосувати до дослідження психічних процесів математ ний апарат, який надавав об'єктивність одержуваних при дослідженні даними. Чи не мен шиї значення введення цього параметра мало і для дослідження порогів відчуттів, яке впос ледствии було зроблено Фехнером.

З точки зору Гербарта, кожне уявлення прагне потрапити до центральної область душі - область свідомості. Однак обсяг цієї області, як і області апперцепції, небезмежний, і тому потрапити туди може тільки уявлення, що володіють ющее достатньою інтенсивністю, тобто такий си лою, яка може подолати поріг, що відокремлює свідомість від несвідомого. Ще більшою ін тенсивно повинно мати уявлення для того, щоб подолати поріг апперцепції і по пащу в центр уваги людини, в область звіт лівого свідомості.

Природно, що кожне сильне подання, потрапляючи в свідомість, витісняє звідти вже маю щееся там, але більш слабке уявлення. Звідси Гербарт робить висновок, що між протилежний ними уявленнями існують відносини кон фліктен, витіснення. Однак, підкреслював він, є й однакові уявлення, які можуть з'єднувати-14 січня

ся або навіть зливатися-в одне. У тим разі, якщо в області свідомості людини вже знаходиться подібне уявлення, новому знанню не треба мати дуже високою інтенсивністю, так як воно сли ється зі старим і таким чином потрапляє в зі знання. Більше того, якщо в області смутного зі знання чи несвідомого розташовані неко торие подання, до яких додаються навіть і не дуже сильні, але подібні нові представ лення, зливаючись, вони можуть отримати достатню інтенсивність для переходу з несвідомої ча сти душі в свідомість.

Ця концепція Гербарта, яку він назвав "ті оріей статики та динаміки уявлень", відіграла велику роль і в теорії навчання. Гербарт видві нул ідею про чотири принципи навчання, які повинні враховуватися при розробці нових методів і навчальних програм. Він говорив про необхідно сти ясності, асоціацій, системи І методу. З його точки зору, методика навчання повинна будуватися так, щоб нове знання відразу ж потрапляло в центр уваги людини, для чого воно має або бути достатньо привабливим, або з'єднуватися з дру гими, наявними вже у суб'єкта знаннями. У лю бом випадку нове знання збережеться тільки в тому випадку, якщо воно входить до системи з іншими, вже наявними знаннями. Механізмом такого соеди нения понять є класичні закони асоціацію ціація.

Теорія Гербарта, в якій з'явилися нові та актуальні для психології ідеї про динаміку перед ставлений, їхні зв'язки і конфліктах, їх розташування нии в душі людини, була однією з найбільш розповсюдження страненіе і значущих психологічних теорій в XIX столітті. Вона відіграла велику роль і в дальній шем розвитку психології.

У середині XIX століття в науках Поява про життя сталися революцією - принципу ні зміни. Вплив механічних біологіческога ки, протягом двох століть колишньої детермінізму "царицею наук", стрімко

падало. У науках про живу при роді замість механічної затверджується биологиче ська причинність. Важливою передумовою її утвер-15 січня

дичного стала перемога фізико-математичної шко ли над віталізму - уявленням про те, що ре регулятора біологічних процесів є особливі вітальні (життєві) сили, невідомі неоргані чеський природі. Відкриття закону збереження і пре обертання енергії покінчило з віталізму і з ві талістіческой психологією. Засобами точної на уки було доведено, що одні й ті ж молекулярні процеси об'єднують організм і навколишнє се ду. Вигнання віталізму створило передумови для від закриття реальних, а не вигаданих (вітальних) при чин, що діють в живій речовині. Найважливіші з цих причин були відкриті англійцем Чарльзом Дарвіном і французом Скарбом Бернаром.

Обидва вчення виходили з принципу активності організму. Але на відміну від колишньої біології, ис кавшей "життєву силу" за межами природний них, доступних спостереженню і досвіду чинників, вони суворо керувалися даними досвіду, спостеріга дення, а там, де це було можливо-і експери мента. Поряд з активністю, обидва зазначених уче ния строго, науково пояснювали доцільність життєвих реакцій.

Згідно Дарвіну, природний відбір безжало стно винищує живі субстрати, яким не вда ється впоратися з труднощами середовища. Причому тут була як би подвійна активність. Організм дол дружин був пустити в хід усі свої ресурси (отже, і психічні), щоб вижити, а середовище змінювалася, і організм змушений був, знову ж таки пускаючи в хід свої ресурси, пристосовуватися (адаптуватися). За цим середу завдяки своїм змін виявлялася творчою силою.

Згідно Бернару, організм також змушений ве сти себе активно і доцільно, використовуючи спеці альні механізми підтримки в тілі стабільно сти (постійності змісту кисню, визначений ного тиску в крові і т. д.), щоб забезпечити активність своєї поведінки.

У підсумку склалася нова "картина організму" як пристрою, що підпорядковується законам, невідомий мим неорганічним тілах. По-новому розумілися причинність, системність, розвиток. І ця нова кар тина стала основою розуміння психічних функ-16 січня

НДІ, які відтепер розглядалися під тим же кутом зору, що і всі інші функції живих сис тем (а не позбавлених життя машин). На цьому фунда мент складалася психологія як особлива наука. Її формування йшло у вигляді виникнення і розвитку різних галузей.

Ч. Дарвін (1809-1882) створив Чарльз Роберт теорію про еволюцію живого на Дарвін: революція Землі, про походження видів, у біології їх властивостей (включаючи психиче ські) і форм поведінки. Ідеї ​​про еволюцію життя висловлювалися протягом ве ков багатьма мислителями і натуралістами. Дарвін вперше об'єднав дані багатьох наук і виявив механізми філогенезу (історичного формування ня групи організмів), обгрунтувавши вчення про походить ходінні видів шляхом природного відбору. Наслед ственность, мінливість, відбір-такі фактори еволюції.

В основі природного відбору лежить вимирання непристосованих і виживання пристосованих. Цим пояснюється відносна доцільність організмів, їх пристосованість до умов зовн ній середовища, безперервне вдосконалення в процесі про відбору.

До Дарвіна єдиними способами строго наукового пояснення явищ вважалися способи, диктуються "царицею наук" - механікою. Але хутра ническая причинність не могла пояснити реальну, підтверджувану повсякденним досвідом доцільність ність життєвих проявів. Це зміцнювало мені ня про те, що ці прояви залежать від дії споконвічно закладених в організмі нематеріальних цілей, керуючих його реакціями і розвитком. Та кой погляд, названий телеологією (від грецького "тілес" - мета), був спростований вченням Дарвіна, який пояснив доцільність функцій організму, не вдаючись до уявлення про безтілесної мети. Засобами точного раціонального аналізу було до казано, що окрім механічної причинності, дей ствующий в світі нерукотворної природи, сущест вует біологічна причинність, якій притаманні власні фактори саморегуляції та розвитку жит тя, в тому числі і психічної.

117

Публікація головної праці Дарвіна "походжу деніе видів шляхом природного відбору" відкрила нову епоху в розвитку сучасної біології. І оскільки психіка має біологічні корені і ос вання, революційні події в біології, ви кликані дарвінізмом, змінили весь вигляд психо логічної науки.

Психологія виходила з певного розуміння ня як середовища, так і організму, який з нею взаємодіє. Середа до Дарвіна мислилася в ві де сукупності стимулів, які виробляють в організмі ефект відповідно спочатку за цього пристрою. Згідно ж вчення Дарвіна середу виявлялася силою, здатною не тільки ви викликають реакції, а й змінювати життєдіяльність (оскільки від організму потрібно пристосувати ся до неї). Спонтанна активність, яку було прийнято вважати далі нез'ясовним властивістю живого, поступилася місцем безперервному впливу зовнішніх умов, невблаганно знищують все, що не могло до них адаптуватися (пристосувати ся). При цьому середовище виступала не тільки як ис точніка впливу на організм, але і як об'єкт активних дій самого організму. Змінилося і поняття про організм: попередня біоло гія вважала види незмінними, а живе тіло - свого, роду машиною з раз і назавжди фіксовано ванної фізичної і психічної конструкцією. Розглядаючи тілесні процеси і функції в ка честве продукту і знаряддя пристосування до зовнішніх ним умов життя, Дарвін висунув нову мо дель аналізу поведінки в цілому і його компонентів тов (включаючи психічні) зокрема.

Настільки ж важливе наукове і світоглядне зна чення мала книга Дарвіна "Походження людини ка". Доказ тваринного походження чоло століття викликало запеклу протидію клерикали них кіл. Порівнюючи людський організм з твариною, Дарвін не обмежився анатомічними і фізіологічними ознаками. Він піддав тщатель ному порівнянні виразні руху, якими супроводжуються емоційні стани, встановивши подібність між цими рухами людини і висо коорганізованних живих істот - мавп. Свої на-18 січня

ржання Дарвін виклав у книзі "Вираження емо цій, у тварин і людини". Основна об'яснітель ная ідея Дарвіна полягала в тому, що виразник ні руху (оскал зубів, стиснення куркулів) - не що інше як рудименти (залишкові явища) рухів наших далеких предків. Колись, в умовах безпосереднього боротьби за життя, ці рухи мали важ ний практичний сенс.

Вчення Дарвіна змінило сам сталь психологи ческого мислення. Відкрилася можливість рассмат ривать актуально спостережувану реакцію організму не тільки як відповідь на діючу в даний мо мент ситуацію, але і як реакцію, спрямовану на якомога більш успішне поведінку в майбутніх обставин. Властива організму преднастрой-ка на майбутнє, готовність діяти в ще не мож що виникли умовах (наприклад, при загрозі істота ванию) виступали як ефект природного відбору, як би надає даному індивіду ціною життя попередніх поколінь більше шансів на виживання.

Тріумф дарвінівського навчання остаточно ут Верді в психології принцип розвитку. Виникли нові галузі психологічного дослідження - та кі, як диференціальна психологія (імпульс до торою надала ідея Дарвіна про те, що вже генети етичні фактори - спадковість - визначають відмінності між людьми), дитяча психологія (Дар провину належить "Біографічний нарис одну ре бенка'' ), зоопсихологія (див. роботу Дарвіна "Инс тінкт") та ін