§ 4. Психологічні аспекти навчання і розвитку дітей в епохи Середньовіччя

і Відродження

У середні століття навчання було переважно схоластичним, причому протягом довгого вре мени (до XII століття) освіченими людьми були глав вим чином особи духовного звання, так як світло ських шкіл і тим більше вищих навчальних закладів фактично не існувало.

Світську освіту (переважно Рицар ське) давалося знатним юнакам в основному при дво ре монархів або феодалів. (Зачатки такого вихованням ня з'явилися вже в римський період, при дворах імператорів.) Це було гларним чином физиче ське розвиток. Юнакам викладали і основи під енного мистецтва. Проте більшість навіть знат них лицарів не вміло читати і писати. Перші світло ські університети з'явилися тільки в XII столітті - спочатку в Італії, а потім і у Франції, в Парижі. Таким чином, можна сказати, що тільки церкви і монастирі були в той період головними осередками культури, зберігши в своїх бібліотеках накопичений ні попередніми поколіннями знання. При них і існували школи.

Схоластика, яка при своїй появі явля лась до якійсь мірі прогресивним явищем, тому що розвивала вміння логічно мислити, дока викликають і будувати свою промову, з часом набула догматичний характер, перетворившись на набір сил логізма. У церковних школах навчання засновуючи лось в основному на пам'яті. Учні заучували тек сти напам'ять, писали тільки під диктовку препода вача. Навчалися вони й ораторського мистецтва, в якому головним було вміння вести дискусію за суворо визначеними правилами, встановленими ви сокімі авторитетами. Таке навчання перетворювало учнів у пасивних провідників чужих думок.

73

Незважаючи на те що і в церковних і в виникли згодом світських школах приділялася велика увага етики, формування соціально адаптації рованной особистості, моральне виховання поні малось перш за все як засвоєння суми звичок і манер і ніяк не впливало на розвиток самостійно ності суджень.

Проти такого підходу до виховання виступили в епоху Відродження вчені-гуманісти, які прагнули відновити основи класичного про разования, розвинути у вихователів інтерес до особисто сті дитини. Велика увага приділялася і розроб лення нових принципів навчання, провідними з до торих стали наочність і природосообразность, про які вперше заговорив ще Аристотель.

Еразм Роттердамський вважав, що честолюбні домагання, які застосовувалися як засоби сти мулірованія навчання, шкідливі для морального розвитку. Підтримуючи ідею поєднання наочно сти з позитивними емоціями, іспитиваеми ми дітьми під час занять, він замінив букви зі слонової кістки на "печені букви", тобто на бук ви, які випікалися з борошна і в процесі обу чення з'їдалися дітьми. Таким чином, емоціо нальні прояви стали зв'язуватися з більш не посередніми і, з точки зору Еразма, моральними і керованими емоціями. Ця сис тема, що прагнула збільшити в учнів старанність і допитливість шляхом заохочення з боку викладачів, особливо послідовно була розроблена єзуїтами. Вюртембергський шкільний закон 1559 вимагав "доставляти дитині лю бовь і радість" і вчити відповідно до индиви дуальними особливостями дітей.

Однак, як справедливо зазначала німецький пси холог Шарлотта Бюлер, все, що в цей час перед приймалося для поліпшення процесу викладання, робилося в інтересах викладання у вузькому сенсі слова. Психічний розвиток дитини вивчали лише остільки, оскільки це служило цілям оптимізації ції навчання. Такий підхід характерний не тільки для Еразма Роттердамського, а й для X. Вівес, Р. Бе кону, Я. А. Коменського. Справедливо виступаючи про тив схоластики і зубріння, які не тільки отуп-74

лялі дітей, гальмували розвиток їх творчої та по пізнавальної активності, а й знижували мотивацію до навчання, ці вчені прагнули кюответствіюс природними методами, до обліку психічних. цоз-можливостей дітей. Недоліком їх підходу було те, що, закликаючи наслідувати природі, вони розуміли під природою насамперед не внутрішній світ дітей, їх психічні особливості, але навколишній світ, в до тором відбувається перехід від простої, низькоорганізованої матерії до складних високоорганізованих вим істотам. Цим переходам від простого до слож ному і прагнули наслідувати педагоги того часу, розробляючи свої методи навчання. Однак і в та ком механистическом підході була та цінність, що, аналізуючи етапи розвитку природи, вчені прихо дили до висновку про наявність відповідних етапів у психічному розвитку дітей. Таким чином було закладено основи періодизації розвитку, але перша наукова періодизація дитинства була розроблена, лише то Руссо (см, нижче).

rmbafv

ПСИХОЛОГІЧНА ДУМКА

НаВОГО ЧАСУ