17. Поняття і види соціальних норм, їх основні властивості

Всі види норм (норма — це певне правило) можна умовно поділити на дві групи:

— соціальні;

— технічні.

Технічні норми регулюють діяльність людини, пов'язану з використанням природних ресурсів (норми витрати палива, електроенергії, води та ін.) і знарядь праці. Соціальні норми регулюють відносини людей один з одним,

Соціальні норми — правила поведінки загального характеру, що складаються у відносинах між людьми в суспільстві в зв'язку з проявом їх волі (інтересу) і забезпечуються різними засобами соціального впливу.

Сутністю соціальних норм є не просто правила, тому що правила існують і в несоціальних утвореннях, таких, скажімо, як математика, граматика, техніка та ін. (технічні норми), а правила чітко вираженого соціального характеру.

Ознаки соціальних норм:

1. Правила (масштаби, зразки, моделі) поведінки регулятивного характеру — соціально-вольові норми, що історично склалися або цілеспрямовано встановлені. Вони спрямовують поведінку людей відповідно до закладеної в нормі ідеальної моделі суспільних відносин, вносять однаковість у регулювання суспільних відносин і формують безупинно діючий механізм типових масштабів поведінки;

2. Правила поведінки загального характеру, тобто такі, що не мають конкретного адресата. Вони розраховані на те, щоб спря -мовувати поведінку людей у рамках відносин даного виду; вступають у дію щораз, коли виникають відповідні суспільні відносини;

3. Правила поведінки наказового характеру — загальнообов'язкові. Вони встановлюють заборони, дають еталони поведінки;

4. Правила поведінки, які забезпечуються певними засобами впливу на поведінку людей (звичкою, внутрішнім переконанням, суспільним впливом, державним примусом).

Слід зазначити, що соціальні норми виникають у процесі історичного розвитку і, концентруючи досягнення людства в організації суспільного життя, передаються з покоління в покоління, тобто є спадкоємними.

Види соціальних норм за сферами дії:

— економічні: регулюють суспільні відносини в сфері економіки, тобто пов'язані з взаємодією форм власності, з виробництвом, розподілом і споживанням матеріальних благ;

- політичні: регулюють відносини між класами, націями, народностями; пов'язані з їх участю в боротьбі за державну владу та у її здійсненні, із взаємовідносинами держави з іншими елементами політичної системи;

• релігійні: регулюють відносини в сфері релігії та між різними релігіями, специфічні культові дії, засновані на вірі в існування Бога;

• екологічні: регулюють відносини в сфері охорони навколишнього середовища та ін.

Види соціальних норм за регулятивними особливостями:

• норми моралі;

• норми-звичаї;

• норми права;

• корпоративні норми (корпорація — лат. corporatio — співтовариство, об'єднання), тобто правила поведінки, які регулюють відносини усередині різних недержавних організацій (громадських — некомерційних і комерційних) між їх членами.

Соціальні норми утворюють єдину систему. Норми права співвідносяться із соціальними як частина з цілим, оскільки вони — важлива, але не одна лише форма регулювання суспільних відносин.

Норми моралі, норми-звичаї, корпоративні й інші норми взаємодіють із принципами і нормами права, знаходять у них одну з необхідних форм свого існування (наприклад, релігійні норми святкування Різдва, Великодня стали правовими).

Спільне у технічних і соціальних норм — їх зв'язок із діяльністю людини.

Відмінності технічних і соціальних норм — в об'єктах і методах регулювання.

Ознаки соціально-технічних норм:

• обумовленість законами природи і техніки;

• невиразність соціального характеру (не є суто соціальними);

• невиразність засобів суспільного забезпечення (правових, моральних та інших санкцій);

• виключність використання.

Ряд технічних норм, що діють у матеріально-виробничій і управлінській сфері і набули соціального значення, набувають правової сили, тобто перетворюються на техніко-юридичні з ознаками обов'язковості і охорони державними засобами, аж до примусу. При цьому вони не втрачають свого організаційно-технічного характеру. Наприклад, правила протипожежної безпеки, експлуатації атомних станцій, усіх видів транспорту, енергопостачання, збереження і переміщення вибухових і токсичних речовин, поводження зі зброєю тощо.

+ 94. СПІВВІДНОШЕННЯ І ВЗАЄМОДІЯ НОРМ ПРАВА З ІНШИМИ СОЦІАЛЬНИМИ НОРМАМИ

Право як частина соціальних норм наділено усіма характеристиками цього більш загального поняття, важливо з'ясувати, що таке "соціальні норми".

Слово "норма" (від лат. norma) означає правило, зразок, взірець, мірило, встановлену міру, звичайний стан тощо. Отже, термін "норма" слід розуміти як загальновизнане, узаконене правило, міру, закон, взірець, звичайний стан.

Соціальні норми — це норми, які визначаючи (регулюючи) дії (поведінку) людей, колективів, соціальних груп, тим самим регулюють суспільні відносини, тобто відносини між зазначеними суб'єктами. За своєю природою, функціональним призначенням соціальні норми є певним стандартом соціальної поведінки, засобом соціального управління. Існування цілісної системи соціальних норм — одна із необхідних передумов забезпечення повсякденної злагодженої взаємодії людей, функціонування соціальних колективів та суспільства в цілому. У цьому полягає головне призначення соціальних норм. Отже, узагальнюючи питання про призначення та роль соц.-х норм, можна дійти висновку, що вони необхідні як:

1) засіб регулювання поведінки людей в умовах реальних суспільних відносин;

2) засіб формування особистості, її психіко-етичного складу як соціалізованої істоти;

3) засіб збереження особистості для її функціонування в умовах соціального життя.

За умов первісного (первіснообщинного ладу), родоплемінного суспільства соціальні норми мали недиференційований характер. Це були монокорми, серед них не виділялись ті види норм, на які поділяє соціальні норми сучасна наука. І лише згодом людство почало розрізняти окремі їх види; а щодо норм об'єктивного права, то лише із виникненням держави почалось їх формування, коли держава стала наділяти норми природного, загальносоціального права новими властивостями, зокрема, загальнообов'язковістю та державною підтримкою.

За своїми специфічними особливостями та діапазоном охоплення суспільних відносин набір соціальних норм досить широкий і різноманітний. Всі вони утворюють систему соціального нормування.

Крім норм права, до цієї системи входять такі основні види соціальних норм: моралі (морально-етичні), релігії (релігійної моралі), звичаї, традиції, правила пристойності, політичні, організаційні норми, корпоративні, норми громадських організацій та багато інших.

Для того, щоб глибше осягнути специфіку та особливості права (об'єктивного), доцільно хоча б в загальних рисах розглянути окремі, основні підсистеми соціальних норм.

Норми моралі (морально-етичні норми) — правила поведінки, які: 1) склались в людському суспільстві природно-історичним шляхом, 2) в своїй основі мають принципи, що визначають ставлення людей один до одного, до жінки, дітей, старих, у виробничих та інших колективах, до суспільства в цілому, та 3) змістом яких є уявлення людей про добро, зло, справедливість, обов'язки, честь, гідність та інші етичні категорії.

Норми моралі виникають внаслідок закріплення у свідомості людей соціальної значущості певних форм поведінки. Загальним логічним вираженням моральних норм є імперативне твердження: "Всі люди повинні діяти саме так".

Щодо співвідношення права і моралі за сферами дії; тобто у регулюванні суспільних відносин, слід зазначити, що ці сфери можуть: 1) збігатися (охорона життя, здоров'я; сім'я); 2) не збігатися — бути ширшими чи вужчими: деякі відносини регулюються лише мораллю, не входячи до сфери правового регулювання (наприклад, кохання, дружба), деякі — лише правом, не містячи у собі моральних оцінок (наприклад норми, що регламентують компетенцію державних органів; на противагу цьому норми, які регламентують обов'язки службовців, містять моральний елемент).

Норми моралі і права можуть взаємодіяти в регулюванні суспільних відносин, доповнюючи одне одного. Так, приниження честі і гідності людини — аморальний вчинок, але за певних умов кривдника можна притягнути до відповідальності, а саме — примусити його через суд відшкодувати моральну шкоду за нормами Цивільного кодексу; зазначене приниження могло перерости й у кримінально карану образу (ст. 126 КК 1960 p.).

Проте релігія живе та виконує роль соціального регулятора, а релігійна мораль виявилась для багатьох привабливішою, ніж комуністична.

Релігійна мораль (як поєднання двох видів соціальних норм) безперечно відіграє конструктивну роль: достатньо згадати Свято Благовіщення —. свято сімейної благодаті, миру, злагоди.

Звичаї — повторювані, звичні способи поведінки людей в певних ситуаціях; загальноприйняті і поширені в даному суспільстві форми взаємовідносин людей у праці, побуті та сім'ї, ритуали та інші повторювані дії, що відображають особливості життя народу. Звичаї мають силу суспільної звички та впливають на поведінку людей. Традиції (близькі до звичаїв) — це обряди, суспільні установлення, норми поведінки тощо, які історично склалися і передаються від покоління до покоління. Розрізняють традиції прогресивні та негативні.

Потреби суспільного життя породжують необхідність модифікації певних соціальних норм та їх пристосування до конкретних умов та сфер життєдіяльності. Можливі різні варіанти таких перетворень.

1. Деякі з перелічених систем норм дають імпульс для розвитку спеціальних підсистем норм. З моралі розвинулась професійна етика — деонтологія. Розвинулась професійна юридична етика — юридична деонтологія як сукупність правил морально-етичного характеру, які прийняті в сфері юридичної діяльності (працівника міліції, слідчих, прокурорських, судових працівників тощо).

2. Спеціалізовані підсистеми норм можуть також виникати на стику різних систем соціальних норм. Такими є придворний етикет (при дворах титулованих осіб; двір у зазначеному контексті — це монарх та наближені до нього особи); дипломатичний етикет, або дипломатичний протокол як сукупність загальноприйнятих в міжнародних відносинах правил, які визначають порядок здійснення різноманітних дипломатичних актів, форми зносин дипломатів і керівних державних діячів різних країн.

3. На грунті норм різної природи можуть створюватися якісно нові норми, норми з новими властивостями. Таким, наприклад, є звичаєве право, що являє собою обов'язкові до виконання звичаї, які внаслідок санкціонування їх державою набувають властивостей норм права (про це докладніше в іншій темі).

Різновидами соціальних норм є також норми безпосередньої демократії як своєрідний вираз організаційних норм. Деякі з них, до речі, можуть згодом набувати правового закріплення.

До соціальних норм можна також віднести методичні, методико-рекомендаційні норми, організаційно-методичні та організаційно-технічні норми і стандарти.

Певну нормативність у специфічній сфері життя мають вимоги, що диктуються модою (недарма її створювачів, творців іменують законодавцями мод).

У ракурсі далекого історичного минулого до соціальних норм можна віднести навіть міфологію, яка містить в собі певну орієнтацію на вчинки, поведінку міфологічних героїв (зокрема, подвиги Геракла).

Зіставлення різних видів соціальних норм з нормами об'єктивного права дозволяє побачити суттєві відмінності між ними. Ці відмінності лежать у площині зв'язків права та держави: саме держава як певне організаційне знаряддя утверджує об'єктивне право та своїми можливостями підтримує його додержання.

В найбільш узагальненому вигляді ознаки, що відрізняють право (як об'єктивне явище) від інших різновидів соціальних норм, можуть бути зведені до такого:

1) коло суб'єктів правового нормотворення закріплене в законі.

2) процес правового нормотворення (тобто процедура, порядок встановлення норм, їх змін та скасування) відзначається чіткою визначеністю та врегламентованістю.

3) характер викладення змісту норм — чіткість, визначеність, фіксованість;

4) форма фіксації норм права — здебільшого у вигляді спеціальних нормативно-правових актів (закони, укази, постанови, накази тощо), які наділені загальнообов'язковою силою;

5) фіксованість сфери та меж регулювання:

а) за сферами регулювання, тобто за колом суспільних відносин, на які поширюється дія норм права;

6) за часовими вимірами (як мінімум заздалегідь визначено початок дії норми права);

в) за просторовими параметрами (тобто за територією дії в широкому розумінні слова);

г) за колом осіб, на яких поширюється регулювання, тобто дія відповідних норм права;

б) універсальність системи норм за охопленням регульованих суспільних відносин, які відзначаються надзвичайною багатоманітністю (майнові, трудові, управлінські тощо);

7) можливість застосування особливого характеру засобів забезпечення, тобто засобів державного впливу, в тому числі державного примусу;

8) наявність розгорнутої нормативно врегульованої процедури захисту норм права від порушень, тобто охорони їх непорушності.