7. Поняття пізнання. Пізнання як форма духовного освоєння дійсності.

Пізнання – це зумовлений законами соціального розвитку, нерозривно пов'язаний з практикою процес активно-діяльнісного відображення в свідомості людей об’єктивної та суб’єктивної дійсності, що історично розвивається.

Становлення пізнання як форми духовного освоєння дійсності відбувається з формуванням і розвитком спеціалізованого духовного виробництва, коли пізнавальна діяльність перетворюється на відносно самостійний і окремий вид діяльності, відірваний від виробничої практики.

Сутність пізнання як духовного освоєння дійсності розкривають передусім такі властивості свідомості:

1. Свідомість як відображення дійсності;

2. Відносна самостійність, активність і творчий характер свідомості.

3. Свідомості властива здатність визначення цілей.

Пізнання – це складний та багаторівневий процес. Основними видами пізнавальної діяльності визнаються такі:

1. Наукове пізнання. Його метою є отримання знання про світ і людину.

2. Моральне пізнання, яке дозволяє встановити відмінність між добром і злом, визначити норма та цінності буття людей.

3. Естетичне (художнє). Для нього характерне пошук естетичних цінностей .

4. Ірраціональне, яке в літературі може мати різні назви, напр., - містичне. Для релігії цей спосіб пізнання пов'язаний з вірою. У філософії цей спосіб представлений в інтуїтивізмі.

Пізнання, як процес діяльності, розкривається через філософське розуміння двох його сторін – суб’єкта і об’єкта пізнання.

В основі пізнавального відношення лежить практичне, чуттєво-предметне відношення між людиною і світом. Людина – це активно-діяльнісна істота. Перетворюючи світ, вона пізнає його, а також саму себе. Таким чином, суб’єкт пізнання – це творчо-активна істота, що здійснює ціле направлену діяльність перетворення та пізнання світу.

Реальним суб’єктом пізнання є людство в цілому, воно є носієм усіх видів діяльності всієї практики і її результату – знання.

Під об’єктом пізнання традиційно розуміється та реальність, на яку направлена людська діяльність і яка перетворюється людьми з метою задоволення їх матеріальних та духовних потреб, внаслідок чого вона пізнається.

Об’єкт пізнання – це не вся матеріальна та духовна реальність, а лише та її частина, яка включена в сферу людської діяльності. Це природа, предметний світ, соціальне життя та духовне буття.

8. Поняття методу пізнання.

Метод пізнання – це сукупність процедур, за допомогою яких людина отримує істинне знання про світ, сукупність прийомів та операцій теоретичного і емпіричного пізнання, а також практичного освоєння дійсності.

В цілому методи пізнання слід вважати сукупністю прийомів, способів та знарядь, за допомогою яких вивчають світ, отримують істинне знання про нього.

Оскільки нині налічують близько двох тисяч різних наук, то кількість методів неймовірно велика. Їх систематизація можлива з різних точок зору. З позицій філософського підходу всі методи наукового пізнання можна так класифікувати:

1. Загальнологічні методи. До них належать: абстрагування, аналогія, аналіз, синтез, індукція, дедукція, моделювання, методи аксіоматизації, формалізації. Ці методи нерідко відносять до методів теоретичного пізнання.

2. Методи емпіричного пізнання: опис, порівняння, спостереження, вимірювання, експеримент.

Кожному з відзначених типів методів пізнання відповідають свої форми відображення, специфіка взаємодії суб’єкта і об’єкта пізнання.

По іншому методи пізнання можна класифікувати за ступенем спільності, за масштабами об’єктів їх застосування. За такої класифікації ці методи можна розділити на:

• окремо наукові (що застосовуються в окремих науках);

• загальнонаукові (застосовуються в багатьох науках);

• всезагальні. Це гносеологічні й методологічні настанови, на які орієнтується більшість наук. Історично до цих методів належать метафізичний і діалектичний.

  1. Метафізичний метод панував як загальнометодологічна база у природознавстві і філософії до кінця 18ст. Сутність кожного явища, об’єкта вивчались через вивчення структури і зв’язку основних елементів.

  2. Діалектичний метод сформувався тоді, коли з’явилася чітка пізнавальна потреба розкрити сутність світу з поглядів процесів розвитку, властивого йому загального взаємозв’язку.

Методи пізнання можна класифікувати залежно і від типів причинно-наслідкової взаємодії.