18. Мораль и моральность

Этимологически термин "мораль" восходит к латинскому слову "mos" (множественное число "mores"), обозначающему "нрав". Другое значение этого слова - закон, правило, предписание. В современной философской литературе под моралью понимается нравственность, особая форма общественного сознания и вид общественных отношений; один из основных способов регуляции действий человека в обществе с помощью норм.

Мораль возникает и развивается на основе потребности общества регулировать поведение людей в различных сферах их жизни. Мораль считается одним из самых доступных способов осмысления людьми сложных процессов социального бытия. Коренной проблемой морали является регулирование взаимоотношений и интересов личности и общества.

Моральные идеалы, принципы и нормы возникли из представлений людей о справедливости, гуманности, добре, общественном благе и т.п. Поведение людей, которое соответствовало этим представлениям объявлялось моральным, противоположное - аморальным. Иными словами, морально то, что, по мнению людей, отвечает интересам общества и индивидов. То, что приносит наибольшую пользу. Естественно, что эти представления менялись от века к веку, и, кроме того, они были различны у представителей различных слоев и групп. Отсюда же проистекает специфичность морали у представителей различных профессий. Все сказанное дает основание говорить, что мораль имеет исторический, социально-классовый и профессиональный характер.

Сфера деятельности морали широка, но тем не менее богатство человеческих отношений можно свести к отношениям:

индивида и общества; индивида и коллектива; коллектива и общества; коллектива и коллектива; человека и человека; человека к самому себе.

Таким образом, в решении вопросов морали правомочно не только, коллективное, но и индивидуальное сознание: нравственный авторитет кого-либо зависит от того, насколько правильно он осознает общие моральные принципы и идеалы общества и отраженную в них историческую необходимость. Объективность основания как раз и позволяет личности самостоятельно, в меру собственной сознательности, воспринимать и реализовывать общественные требования, принимать решения, вырабатывать для себя правила жизни и оценивать происходящее. Здесь встает проблема соотношения свободы и необходимости. Правильное определение общего основания морали еще не означает однозначного выведения из него конкретных нравственных норм и принципов или непосредственного следования индивида "исторической тенденции". нравственная деятельность включает не только исполнение, но и творчество новых норм и принципов, нахождение наиболее отвечающих современности идеалов и путей их осуществления.

Человеческая мораль как особая форма человеческих отношений складывалась издавна. Это прекрасно характеризует заинтересованность общества к ней и то значение придаваемое морали как форме общественного сознания. Естественно нормы морали разнились от эпохи к эпохе, и отношение к ним всегда было неоднозначно.

В древности "этика" ("учение о нравственности") означала жизненную мудрость, "практические" знания относительно того, что такое счастье и каковы средства для его достижения. Этика - это учение о нравственности, о привитии человеку деятельно--волевых, душевных качеств, необходимых ему в первую очередь в общественной жизни, а затем и личной. Она учит практическим правилам поведения и образу жизни отдельного человека. Нравственная деятельность направлена на самого человека, на развитие заложенных в нем способностей, особенно его духовно-нравственных сил, на совершенствование его жизни, на реализацию смысла своей жизни и назначения. В сфере "деятельности", связанной со свободой воли, человек "выбирает" личности, сообразующей свое поведение и образ жизни с нравственным идеалом, с представлениями и понятиями о добре и зле, должном и сущем.

Отож, розглянемо релігійне трактування проблеми походження моралі.

Канту належить слідуючий вислів – “моральний закон відкриває мені життя, незалежне від живої природи і навіть від усього світу, що сприймається чуттєво”. Подібні уявлення були властиві людям із найдавніших часів, коли правила та норми спілкування між людьми розглядались у якості установлення вищих істот (духів, пізніше – богів). Останні до того ж заохочували чесноти та карали пороки. Про те, наскільки широко розповсюдженим було таке уявлення, говорить те, що його притримувались навіть ті, релігійність яких ставилась іноді під сумнів.

Християнські богослови традиційно говорять про божественну природу моралі. Індивід отримує її як у вигляді “природного морального закону” (внутрішнього), так і у вигляді богооткровенного (зовнішнього) закону. Будь-яка релігія зводиться до усвідомлення “космічного, надприродного значення вищих цінностей” (С.Л. Франк), до прагнення “зблизити людське життя з надприродним та абсолютним початком”.

Зрозуміло, що в основі подібних суджень лежить віра в Бога, в моральний світоустрій, ним установлений. Проте богослови намагаються й аргументувати свою точку зору. Високі моральні принципи, заявляють релігійні ідеологи, які говорять не про те, що є, а про те, що має бути, не можуть бути створені грішною за своєю природою людиною. Моральний закон не можна вважати і наслідком досвіду, звички, виховання, бо він не зважає на те, що відбувається в земному житті, а вказує лише те, що має відбуватись. Також і природа людини не є джерелом моралі, тому що людські природні потяги нерідко суперечать велінням моралі. Тому, говорять богослови, якби людина була творцем своєї моралі, то вона (людина) установила б такі правила, які легко було б виконувати, тоді як насправді доброчесна поведінка потребує значних зусиль, а іноді й самопожертви. Звідси нібито-то сам собою випливає висновок: “Моральний закон за природою своєю є закон Божий, а не людський”.

Релігійне трактування моралі має цілий ряд переваг. Преш за все, вона підкреслює універсальний, загальнолюдський характер моралі. Божественні приписання розповсюджуються на всіх людей без винятку. Перед мораллю, як перед Богом, всі рівні. У відомих межах релігія здатна обмежувати сферу дії суб’єктивізму, сваволі у моральних оцінках та судженнях: сам Бог приписав поважати старших, не красти, не вбивати і т.д. Нарешті, потрібно відмітити, що релігійне трактування виникнення моралі вільне від сухого раціоналізму, насичене емоціонально-почуттєвими компонентами. Навіть більше того, акцент робиться нерідко на почутті совісті, почутті добра тощо. Іншими словами, моральне почуття підкріплюється релігійними переживаннями.

Однак не можна не визнати, що подібне розуміння виникнення моралі прийнятне, головним чином, для віруючих і може викликати сумнів в атеїстів, скептиків, тих, хто вагається. Варто звернути увагу також на те, що явно занижено роль людини у процесі становлення моралі. Власне, воно подається як щось готове, щось, що людина зобов’язана прийняти без усяких сумнівів.

Важким для релігійної свідомості залишається й наступне питання. Уже мислителі античності розмірковували над таким: “Чи творить Бог за законами Добра, а чи ж Добро встановлює сам Бог?”. Якщо Бог керується моральними принципами, то, значить, ці принципи нібито підносяться над Богом. Якщо ж Бог довільно визначає ті чи інші принципи, заповіді, то вони є результатом сваволі, хоч би й Божественної. Таким чином, лишається відкритим поставлене ще Сократом питання “Чи буде святим те, що люб’язно богам, чи, навпаки, богам люб’язно те, що є святим?”

Нарешті, відмітимо ще один момент. Подібне тісне пов’язування релігії та моралі може мати і негативні наслідки в наш час, коли релігійні переконання у значної частини населення якщо не відсутні взагалі, то помітно ослаблені. Чи ж необхідно вважати усіх таких людей аморальними?

З релігійними поглядами на природу, виникнення моралі багато в чому пересікаються погляди представників об’єктивного ідеалізму (Платона, Гегеля). Гегель, приміром, розглядав мораль поруч із правом , релігією, філософією в якості одного з етапів розвитку об’єктивного духа. Таким чином, представники цієї філософської течії, як і богослови, витоки моралі виносять за межі суспільства і явно недооцінюють роль окремої людської особистості у становленні моральної свідомості.

Наступним направленням пошуку витоків моралі умовно можна назвати натуралістичним, тому що воно так або інакше виводить мораль із природи людини і з попередньої еволюції тваринного світу. Це направлення може протистояти релігії, якщо природа береться в якості самостійної субстанції, яка сама розвивається, або ж, якщо природа розглядається в якості Божого творіння, бути по суті такою, що узгоджується по суті (але не в деталях) із релігійним світоглядом.

Попередню історію натуралістичного підходу можна знайти ще в первісному суспільстві, коли люди тваринам, вважали, що у якоїсь тварини (тотема) і даного племені є спільний предок.

Своє достатньо чітке оформлення натуралістична теорія отримала у працях Ч. Дарвіна, Г. Спенсера, П. Кропоткіна, інших. Зокрема, Ч. Дарвін зауважував, що цілий ряд почуттів та властивостей, якими так гордиться людина (пам’ять, увага, кохання тощо), неважко знайти у тварин не тільки у початковому стані, а й навіть у достатньо розвиненому стані. Прихильники цього направлення приводять численні факти взаємодопомоги у тварин, говорять про сильно розвинений батьківський інстинкт, навіть про прояви самопожертви. П. Кропоткін дійшов висновку, що “моральний початок у людні є ніщо інше, як розвиток інстинкту товариськості, властивого майже всім живим істотам”. За його думкою, моральний процес, що “почався вже у тваринному світі, перейшов до людини, і тут завдяки… мистецтву він усе більше й більше розвивався й досягав найвищих ступенів окремих “героях” людства й у деяких його вчителів”. В. Соловйов, лишаючись релігійним філософом, все ж визнавав наявність почуття жалю, співчуття, зрозуміло, в початковому стані, у багатьох тварин.

Подібна точка зору знаходить свій розвиток у працях сучасних біологів, які говорять про те, що в житті тварин у процесі їхньої еволюції все більшу роль грає альтруїзм, який сприяє збереженню та розвитку виду в цілому.

Особливо активно у вітчизняній науці ідею про спадкову природу альтруїзму, доброти, скромності та інших моральних якостей донедавна відстоював генетик В. Ефроїмсон. У ряді публікацій він писав про те, що вже в генотипі людини закладена властивість розрізняти добро та зло. “В природі людини закладено багато “звіриного”, але й в звірях закладено багато “людського”, - писав В. Ефроїмсон.

Таким чином, натуралістичні підходи до моралі мали цілий ряд аргументів. Проте необхідно все ж визнати, що у даному випадку ми маємо справу з явним проявом редукціонізму (лат. reductio – повернення), з опусканням вищого до нижчого. Але В. Ефроїмсон стверджує, що поведінка тварин не зводиться до одного лише корисного, а включає в себе й потяг до піднесеного. Проте подібні заяви швидше за все лише видають бажане за дійсне. Мораль є не лише набором найпростіших форм поведінки, а включає в себе потяг до найвищих цінностей, свободи, творчості. Дуже важко знайти все це в повному обсязі у тварин. Окрім того, є тваринному світі й багато чого такого, що змушує обурюватись моральну свідомість людини. Звичайно, смішно, наприклад, звинувачувати яструба у жорстокості. Просто сам тваринний світ сам по собі є жорстоким, інстинкт діє сліпо.

Все ж, вказуючи на слабкі сторони натуралістичного підходу до моралі, ми, тим не менш, не можемо не помітити, що це направлення цілком логічно відзначає біологічні передумови моралі. Очевидно, що процес еволюції людини не розпочався, якби його безпосередні предки не мали б складної, розвиненої поведінки, розвинених дослідницьких, стадних, батьківських рефлексів, якби у них не було здатності до навчання. На перших фазах свого розвитку людина багато чого успадкувала від свого тваринного предка.

Крім того, дане направлення підкреслює роль біологічного фактора у повсякденній поведінці людини. Практично у кожного нормального індивіда “прокидаються “ глибинні біологічні інстинкти, коли він чує зойки людей, що потрапили в біду, плач дитини тощо.

Хоча й дещо своєрідно, але підкреслили роль біологічних факторів у розвитку людської культури З. Фройд та його послідовники. Наприклад, К. Юнг зауважував, що в природі людини є найрізноманітніші інстинкти, в тому числі, виявляється, й моральний інстинкт. Мораль є “інстинктивне урегулювання початку дії, початок, котрий регулює також спільне життя тваринного стада”.

Широке розповсюдження отримали й різні направлення, котрі так або інакше підкреслювали соціальну природу моралі. Соціологічний підхід до моралі вже був відомий мислителям античності. Особливо активно його відстоювали марксисти. Група мислителів, що підтримує такий підхід, є досить неоднорідною. Серед них неважко знайти і матеріалістів, і ідеалістів, і тих, хто виводить її з економічних взаємовідносин; тих, хто оголошує мораль результатом погоджування; тих, хто говорив про пріоритет релігійних та моральних цінностей; тих, хто підкорював мораль економіці, т.зв. “політичній доцільності”. Ми не будемо зупинятись на характеристиці етичних вчень окремих представників цього направлення, проте відмітимо головне – вони зазначали соціальну природу моралі.

Такий підхід має свої переваги. Перш за все вказані мислителі намагались опиратись на конкретні історичні дані – конкретні історичні події, факти, звичаї, традиції тощо. Вони ж намагались виявити суспільні інтереси, осмислити суспільство як ціле та підкреслювали тісний взаємозв’язок особистості й суспільства при пріоритеті, зазвичай, останнього. Врешті решт, вони підкреслювали людський характер моральних цінностей.

Проте, підкреслюючи роль суспільних відносин у духовному житті суспільства, соціологи в тій чи іншій мірі применшували досвід моральних пошуків окремої людської особистості, її намагання співвіднести себе із суспільством, із Вічністю. В результаті подібних досліджень нерідко відбувається нівелювання окремої людської особистості. Це явно не сприяє розумінню складної структури, сутності моралі, яка в ряді випадків підміняється або політикою, або соціологією.

В соціологічних теоріях моралі моральні цінності підмінялись інтересами суспільства в цілому, а часто й інтересами різних суспільних груп, котрі, звичайно ж, мінються від століття до століття, від народу на народу. Тоталітарні режими ХХ ст. добре продемонстрували зневагу до моральних цінностей, оперуючи при тому інтересами нації, класу тощо, створюючи при цьому своїх штатних моралістів.

В соціологічних теоріях моралі моральні цінності чи не прямо пов’язувались із поточними інтересами людей та соціальних груп. Соціолог Е. Дюркгейм неодноразово зауважував, що моральні правила можуть відставати від соціальних умов, що змінились, і перетворюватись на пережиток. І нині представники ряду течій в культурі заявляють, ніби мораль визначається культурними традиціями того чи іншого народу і не може мати універсального, загальнолюдського характеру. Більш того, сама ідея існування універсальної моралі ніби-то підриває самобутність, неповторність культури того чи іншого народу. (Зауважимо – чи могли б в такому разі існувати – і бути світовим лідером – США, які утворено з представників найрізноманітніших народів та рас?).

Але теорії подібного роду спрощують структуру самої моралі. Так, від століття до століття, від народу до народу міняються звичаї, стереотипи поведінки. Ми зустрічаємось з явними порушеннями моральних принципів (вогнища інквізиції, хрестові походи). Але дуже важливо бачити, що в основі найрізноманітніших проявів моральної поведінки лежать досить стійкі принципи, аксіоми моральної свідомості.

Моральні принципи своїми коренями йдуть в найглибшу давнину, в самі основи людського буття. Початковими серед них можна вважати визнання людського життя найвищою цінністю, основа чого лежить ще в тваринному світі, де представники одного й того ж виду, як правило, не знищують один одного. І якщо цінність життя є найвищим принципом, то логічною є поява норм-принципів – “не убий”; поважай батьків, котрі дали тобі життя; ”не кради”, бо це прирікає людину на голодну смерть; поважай працю як необхідну умову життя.

Нрави ж являють собою конкретизацію постулатів моралі стосовно умов даної історичної епохи, даного народу, держави. Так, практично всім народам властиво шанобливо відноситись до старших; втім, цей принцип має надзвичайно неоднакові трактування у різних народів.

Світ нравів досить різноманітний. Одні з них досить мобільні, особливо ті, що врегульовують повсякденне спілкування. Інші, звичайно ж, змінюються, але так швидко. Зараз ми, здається, знаходимось у періоді, коли нрави піддаються найбільш помітним змінам. Втім, в основі нравів лежить принцип шанобливого ставлення до іншого. Нові нрави свідчать не про докорінну зміну моралі, а, швидше, про те, що вихідні принципи реалізуються сьогодні дещо інакше.

Соціологічний підхід до моралі не враховує в повній мірі глибинні витоки моралі, найтісніший зв’язок суспільного життя з природою, Космосом. Стосунки між людьми, живими істотами взагалі в певному смислі виводяться з особливостей нашого Всесвіту. Якщо врахувати, що мораль являє собою принципи, які впорядковують поведінку, духовні пошуки людини, то є сенс припустити, спираючись на теорію самоорганізації (виникнення Порядку з Хаосу), що в самій природі відбуваються процеси, образно кажучи, “наведення порядку”. Але потрібно мати на увазі, що ні фізика, ні біологія не розкривають сутності моралі. Втім, не потрібно заперечувати, що людське суспільство, окрема людська особистість включені в фантастичний по масштабам космічний процес, є частинками Всесвіту, який не може не здійснювати вплив на їхнє буття.

Таким чином, існують декілька концепцій, що пояснюють походження моралі. В певній мірі вони доповнюють одна одну, створюють в культурі об’ємне, багатогранне бачення моралі. Так, релігійні та біологічні трактування фактично підкреслюють обмеженості чисто соціологічного аналізу різноманітних явищ моралі. В той же час соціологічні вчення підкреслюють, що здійснення ідей добра, “…розвиток людської моралі можливий для особи тільки в суспільному середовищі через взаємодію з ним” (В. Соловйов).

Не можна не зауважити, що філософські системи суб’єктивно ідеалістського направлення практично відмовляються від вирішення проблеми виникнення моралі. Так, Ж.-П. Сартр пише, що “немає ніякої всезагальної моралі, котра показала б нам, що потрібно робити”. За його думкою, індивід кожен раз сам вибирає свої моральні цінності, є єдиним законодавцем своїх вчинків.

Отож, з’ясуємо, наскільки важливим є дослідження процесу походження і розвитку моралі.

Розглянуті в даній роботі концепції, трактування та теорії виникнення моралі є обґрунтованим доведенням необхідності дотримання моральних норм та принципів. Мораль не вимагає спеціальних соціальних інститутів (держави з її органами примусу), моральне регулювання виступає як саморегулювання поведінки людей. Контроль за дотриманням моральних норм можуть здійснювати всі члени суспільства.

Особливу роль у моральному регулюванні відіграє свідомість. У моральній сфері пріоритетною є оцінка – самооцінка людиною своєї поведінки (таким внутрішнім суддею є совість); оцінка іншими представниками соціального середовища, яка виражається в громадській думці, ставленні.

Історія розвитку моралі показує залежність моральної свідомості від економічного, політичного ладу. Але й сама мораль має значний вплив на інші сфери суспільного життя – економіку, політику, право.

Моральне життя немислиме без самооцінки людиною, тобто без відповідальності перед самим собою та іншими людьми. Рівновага міри свободи та відповідальності в моральному житті вимагає визнання рівності суб’єктів моральних відносин, тобто всіх людей, а також самооцінки кожної людини для того, щоб відносини були моральними.

Мораль має велике значення для матеріального та духовного життя людини й суспільства. Їх складові ідеї орієнтують на визнання вищими цінностями свободу, рівність, самоцінність людини. Мораль є обмежувачем, стримуючим фактором руйнівної діяльності людини щодо природного та соціального середовища (життя й духу людини).

Виходячи з цього, на наш погляд результатом вивчення процесу походження та етапів розвитку моралі, самих принципів моралі для людини стає усвідомлення своєї унікальності та, водночас, розуміння того, що людина є суспільною істотою; звідси ж впливає, що людина мусить дотримуватись моральних норм та принципів, що встановились як у певному - умовно назвемо його “замкнутим” – суспільстві (регіоні, країні тощо), так і таких норм та принципів, що є загальними для всього людства.

Окрім того, людина усвідомлює також і те, що вона є частиною Всесвіту, безпосереднім учасником всього, що відбувається у Всесвіті.

Звичайно, результатом дослідження є також і застереження – застереження про те, що, напевно, в усі часи будуть існувати “моралісти”, які намагатимуться поставити перекручені моральні норми та принципи на службу певному колу людей (класу, національності, расі).

Також людина в результаті такого дослідження має усвідомити і те, що мораль є однаковою для всіх, і тут не може бути абсолютно ніяких винятків.

Таким чином, досліджуючи теорії походження моралі та її розвиток, людина може краще усвідомити своє місце у суспільстві, Всесвіті; зрозуміти важливість дотримання моральних норм та принципів як для кожної окремої людини, так і для всього людства в цілому; зрозуміти необхідність вірної самооцінки своїх власних вчинків та вчинків інших членів суспільства для дотримання у суспільстві гармонії й передумов для подальшого розвитку і всього суспільства, і кожного його члена зокрема.