2. Основні теорії розвитку міжнародної торгівлі

Сутність теорії Сучасні теорії міжнародної торгівлі мають багату меркантилізму, 'її історію. Протягом тривалого часу, починаючи з з_наЧе_{ннЯ та} виникнення самої економічної науки (початок обмеженість XVII ст.) вчені намагалися відповісти на такі ключові питання:

• Чому існує міжнародна торгівля, які її економічні основи?

• Наскільки вигідна торгівля для кожної з країн-учасниць?

• Що обрати для економічного зростання: свободу торгівлі чи протек­ціонізм?

Меркантилізм був першим у теоретичному осмисленні цих питань [10; 29; 39]. Він являє собою доктрину, в якій існуючий світ розглядається у статиці, а багатства народів як фіксоване явище в кожен момент. Тому його адепти (Т. Мен, А. Серра, А. Монкретьєн) вважали, що зростання добробуту однієї країни можливе шляхом перерозподілу наявного багатства, тобто за рахунок зубожіння іншої країни. Меркантилісти асоціювали багатство із запасами дорогоцінних металів (золота і срібла).

Країна, на їхню думку, тим багатша, чим більшою кількістю шляхетних металів вона володіє. Наявність більшої кількості грошей в обігу стимулює розвиток національного виробництва і збільшує зайнятість. Держава, на думку меркантилістів, повинна:

• стимулювати експорт і вивозити товарів більше, ніж завозити. Це забезпечить приплив золота;

• обмежувати імпорт товарів, особливо предметів розкоші, що забезпечить позитивне торговельне сальдо;

• заборонити виробництво готових виробів у своїх колоніях;

• заборонити вивезення сировини з метрополій у колонії і дозволити безмитний імпорт сировини, яка не добувається усередині країни;

• стимулювати вивезення з колоній переважно дешевих сировинних товарів;

• заборонити будь-яку торгівлю своїх колоній з іншими країнами, крім метрополії, яка єдина може перепродувати колоніальні товари за кордон.

Таким чином, в основі меркантилістської політики провідних країн було прагнення максимального нагромадження грошового капіталу і мінімального імпорту, тобто держава повинна продавати на зовнішньому ринку якнайбільше будь-яких товарів, а купувати якнайменше. При цьому в країні повинно накопичуватися золото.

Значення меркантилізму:

1. Концепція меркантилізму була першою спробою створити теорію міжнародної торгівлі, що прямо погоджувала торговельні відносини з внутрішньоекономічним розвитком країни, її економічним зростанням.

2. Меркантилісти розробили одну з можливих моделей розвитку міжнародної торгівлі на підставах товарного характеру виробництва. Вони заклали основи категоріального апарату, який використовується в сучасних теоріях міжнародної торгівлі, передусім в неомеркантилізмі.

3. Вперше описано те, що в сучасній економіці називається платіжним балансом.

Обмеженість меркантилізму полягає в тому, що меркантилісти не змогли зрозуміти, що збагачення однієї нації може відбуватися не тільки за рахунок зубожіння інших, з якими вона торгує, що міжнародна економіка розвивається, а тому розвиток країн можливий не тільки за рахунок перерозподілу вже існуючого багатства, але й внаслідок його нарощування.

Меркантилістська школа панувала в економіці упродовж 1,5 сторіччя. Внаслідок цього до початку XVIII ст. міжнародна торгівля виявилася обплутана мережею всіляких обмежень. Правила торгівлі йшли врозріз із потребами виробництва. Відчувалася необхідність переходу до вільної торгівлі.

Подальший розвиток теорії міжнародної торгівлі набули в працях економістів класичної школи.

Сутність теорії Розвиток міжнародної торгівлі в період

абсолютних переваг, 'її переходу провідних країн до великого позитивні та негативні машинного виробництва зумовив появу теорії риси абсолютних переваг [10, с. 83-86; 11; 20; 29,

с. 47-52; 38; 39].

Її автором став А. Сміт. У праці «Дослідження про природу та причини багатства народів» (1776) він піддав критиці меркантилізм. А. Сміт дотримувався поглядів, згідно з якими багатство нації залежить не стільки від накопиченого ними запасу дорогоцінних металів (золота), скільки від можливостей економіки продукувати кінцеві товари і послуги. Тому най­важливішим завданням уряду є не нагромадження золота і срібла, а здій­снення заходів для розвитку виробництва на основі кооперації і поділу праці.

Теорія міжнародної торгівлі А. Сміта ґрунтується на таких перед­умовах:

• праця є єдиним чинником виробництва. Тільки вона впливає на продуктивність і ціну товару;

• повна зайнятість, тобто всі наявні трудові ресурси використовуються у виробництві товарів;

• у міжнародній торгівлі беруть участь тільки дві країни, що торгують між собою тільки двома товарами;

• витрати виробництва залишаються постійними, а їх зниження збільшує попит на товар;

• ціна одного товару виражена в кількості праці, витраченого на виробництво іншого;

• транспортні витрати по перевезенню товарів з однієї країни в іншу не враховуються;

• зовнішня торгівля вільна від обмежень і регламентацій;

• міжнародна торгівля збалансована (імпорт оплачується експортом);

• чинники виробництва не переміщуються між країнами.

А. Сміт вважав, що:

• уряди не повинні втручатися в зовнішню торгівлю. Їм варто підтримувати режим відкритих ринків і свободи торгівлі;

• країни повинні спеціалізуватися на виробництві тих товарів, у виробництві яких вони мають переваги, і торгувати ними в обмін на товари, перевагою у виробництві яких володіють інші країни;

• зовнішня торгівля стимулює розвиток продуктивності праці шляхом розширення ринку за межі національних кордонів;

• експорт є позитивним чинником для економіки країни, тому що забезпечує збут надлишку продуктів, які не можуть бути продані на внутрішньому ринку;

• субсидії на експорт є податком на населення і призводять до підвищення внутрішніх цін і тому повинні бути скасовані.

Таким чином, А. Сміт стверджував, що для держави може бути вигідним не тільки продаж, а й купівля товарів на зовнішньому ринку. Він зробив спробу визначити, які саме товари вигідно експортувати, а які — імпортувати.

Відповідно до теорії абсолютних переваг країни експортують ті това­ри, які вони виготовляють з меншими витратами (у виробництві яких вони мають абсолютну перевагу), та імпортують ті товари, які виготовляються іншими країнами з меншими витратами (у виробництві яких перевага належить їх торговим партнерам).

Теорія абсолютних переваг показує переваги поділу праці не тільки на національному, а й на міжнародному рівні.

Однак ця теорія не розглядає ситуації, коли б яка-небудь країна мала абсолютну перевагу за всіма товарами або не мала б її по жодному товару. Це зробив Д. Рікардо.

Сутність теорії Д. Рікардо в праці «Початок політичної економії й порівняльних оподаткування» (1817) розвинув теорію абсо- переваг, її значення лютних переваг і довів, що в окремо взятій країні

та недоліки завжди знайдеться товар, виготовлення якого

ефективніше, ніж виробництво інших при існую­чому середньосвітовому рівні витрат.

Теорія міжнародної торгівлі Д. Рікардо ґрунтується на таких перед­умовах:

• вільна торгівля;

• постійні витрати виробництва;

• відсутність міжнародної мобільності робочої сили;

• відсутність транспортних витрат;

• відсутність технічного прогресу;

• повна зайнятість;

• існує один чинник виробництва (праця) [29; 39].

Відповідно до теорії порівняльних переваг країни спеціалізуються на виробництві тих товарів, які вони можуть виготовити з відносно нижчими витратами порівняно з іншими країнами; тоді торгівля буде взаємовигідною для обох країн, незалежно від того, чи є виробництво в одній з них абсолютно ефективнішим, ніж в іншій.

Іншими словами: підставою для виникнення і розвитку міжнародної торгівлі може слугувати винятково різниця у відносних витратах виробництва цих товарів, незалежно від абсолютної величини цих витрат.

Важливий внесок у концепцію Д. Рікардо зробив англійський економіст Дж. Стюарт Міль, який у праці «Принципи політичної економії» показав, за якою ціною здійснюється обмін товарами між країнами.

В умовах вільної торгівлі товари будуть обмінюватися за таким співвідношенням цін, що встановлюється десь у проміжку між існуючими

усередині кожної з країн відносними цінами на товари, якими вони торгують. Точний кінцевий рівень цін, тобто світових цін, взаємної торгівлі залежатиме від обсягу світового попиту та пропозиції на кожний з цих товарів.

Відповідно до розробленої теорії, ціна імпортного товару виз­начається через ціну товару, який потрібно експортувати, щоб оплатити імпорт. Тому кінцеве співвідношення цін при торгівлі визначається внутрішнім попитом на товари в кожній з торгуючих країн.

Таким чином, ця теорія є основою визначення ціни з урахуванням порівняльних переваг.

За умов спеціалізації країн на торгівлі товарами, у виробництві яких вони мають відносні переваги, країни можуть одержати виграш від торгівлі (економічний ефект).

Виграш від торгівлі виникає внаслідок того, що країна здатна одержати за свої товари більше необхідних їй іноземних товарів із-за кордону, ніж у себе на внутрішньому ринку.

Значення теорії порівняльних переваг полягає в такому:

• вперше описано баланс сукупного попиту та сукупної пропозиції. Вартість товару визначається співвідношенням сукупного попиту та пропозиції на нього, пропонованих як усередині країни, так і з-за кордону;

• теорія справедлива стосовно будь-якої кількості товару і будь-якої кількості країн, а також для аналізу торгівлі між різними її суб’єктами;

• теорія обґрунтувала існування виграшу від торгівлі для всіх країн, що беруть у ній участь;

• з’явилася можливість будувати зовнішньоекономічну політику на науковому фундаменті [10; 29].

Обмеженість теорії порівняльних переваг полягає в тих вихідних передумовах, на яких вона будується. Вона не враховує вплив зовнішньої торгівлі на розподіл доходів усередині країни; коливання цін і заробітної плати, міжнародний рух капіталу; не пояснює торгівлі між майже однаковими країнами, жодна з яких не має відносної переваги перед іншою.

Д

Сутність теорії співвідношення чинників виробництва, її тестування В. Леонтьєвим

ослідження чинників, що впливають на товарну номенклатуру й обсяг міжнародної торгівлі, дозволило в 20-30-х роках XX ст. шведським ученим Е. Хекшеру і Б. Оліну уточнити і доповнити ключові положення теорії порівняльних переваг і сформулю­вати концепцію чинників виробництва.

Необхідність пошуку нової концепції міжнародної торгівлі диктувалася тим, що ідеї Д. Рікардо ґрунтувалися на припущенні про

постійну величину витрат виробництва в кожній країні. Однак на практиці разом зі зростанням виробництва і диверсифікованістю товарної номенклатури відбувалося збільшення граничних витрат, що призвело шведських економістів до висновку про необхідність ввести в модель умову зростання витрат заміщення (відносних витрат).

Теорія ґрунтується на таких передумовах:

• існує дві країни, два товари, один із яких трудомісткий, а інший — капіталомісткий, і два чинники виробництва: праця і капітал;

• технології в двох країнах однакові;

• кожна з країн різною мірою наділена чинниками виробництва;

• міжнародного руху чинників виробництва немає;

• повної спеціалізації країн на виробництві якого-небудь товару бути не може [10; 29; 39].

Найважливішим допущенням теорії співвідношення чинників ви­робництва є різна фактороінтенсивність окремих товарів (один товар трудомісткий, інший — капіталомісткий) і різна факторонасиченість окремих країн (в одній країні капіталу порівняно більше, в іншій — порівняно менше).

Фактороінтенсивність — це показник, що визначає відносні витрати чинників виробництва на створення визначеного товару.

Наприклад, товар В є відносно більше капіталомісткий, ніж товар А, якщо співвідношення капіталу і праці на виробництво товару В більше, ніж співвідношення цих самих витрат на виробництво товара А.

Факторонасиченість — це показник, що визначає відносну забезпе­ченість країни факторами виробництва.

Наприклад, якщо визначити факторонасиченість через абсолютні розміри факторів виробництва, то та країна, де відношення загального обсягу капіталу до загальної кількості праці більше, ніж в інших країнах, буде вважатися капіталонасиченою чи капіталозабезпеченою країною.

Суть теореми Хекшера-Оліна зводиться до такого: кожна країна експортує ті фактороінтенсивні товари, для виробництва яких вона має відносно надлишкові чинники виробництва, і імпортує ті товари, для виробництва яких вона відчуває відносний недолік чинників виробництва.

Теорема Хекшера-Оліна визнає, що торгівля ґрунтується на порів­няльних перевагах і показує, що причиною порівняльних переваг є розход­ження в наділеності країн чинниками виробництва.

Розходження в наділенні країн чинниками виробництва пояснює різницю у відносних цінах на товари в різних країнах і торгівлю між ними.

Подальшого розвитку теорема Хекшера-Оліна набула в теоремі вирівнювання цін на чинники виробництва (теорема Хекшера-Оліна- Самуельсона). Вона відповідає на запитання: якщо змінюється відносна ціна трудомісткого (капіталомісткого) товару, то як зміниться відносна ціна самої праці (капіталу) у трудонасиченої (капіталонасиченої) країні?

Суть теореми вирівнювання цін на чинники виробництва полягає в такому: міжнародна торгівля призводить до вирівнювання цін на товари, а це зумовлює вирівнювання цін і на чинники виробництва, за допомогою яких виготовлені ці товари.

Теоремі притаманна деяка обмеженість, яка полягає в тому, що вона розглядає статичний світ, визначаючи чинники, які впливають на макроекономічну рівновагу у визначений момент часу, а також не враховує, що абсолютні розміри чинників виробництва різні в різних країнах і тому абсолютні розміри доходів на капітал будуть більші в тій країні, яка має у своєму розпорядженні великий капітал. Звідси випливає, що повного вирівнювання цін на чинники виробництва внаслідок торгівлі бути не може.

Однак, незважаючи на недоліки, теорія співвідношення чинників виробництва є важливим інструментом аналізу міжнародної економіки, що показує принцип загальної рівноваги, якому підкоряється економічний розвиток. Ця модель міжнародної торгівлі виявилася найбільш придатною для пояснення процесів торгівлі між метрополіями і колоніями, коли перші виступали як індустріально розвинуті країни, а другі — як аграрно- сировинні придатки.

Однак при аналізі товаропотоків у «трикутнику» США — Західна Європа — Японія концепція Хекшера-Оліна стикається з труднощами і протиріччями, на які звернули увагу багато економістів і, зокрема, Нобелівський лауреат американець В. Леонтьєв. Він застосував теорію Хекшера-Оліна до аналізу зовнішньої торгівлі США і шляхом декількох емпіричних тестів показав, що умови теорії на практиці не витримуються. Оскільки США вважалися капіталонасиченою країною з порівняно високим рівнем оплати праці, то, відповідно до теорії, вони повинні були експортувати капіталомісткі, а імпортувати трудомісткі товари. Однак у дійсності більше експортувалася трудомістка продукція, а капітало­місткість американського імпорту на 30 % перевершувала експорт. Це означало, що США є не капіталонадлишковою країною, а трудонад- лишковою. Результати досліджень В. Леонтьєва отримали назву «парадокс Леонтьєва»: теорія Хекшера-Оліна не підтверджується на практиці, оскільки трудонасичені країни експортують капіталомістку продукцію, а капіталонасичені — трудомістку.

В. Леонтьєв пояснює цей парадокс так: США експортували ті товари, виробництво яких в інших країнах було неможливе чи неефективне внаслідок більш низької кваліфікації робочої сили. В. Леонтьєв створив модель «кваліфікації робочої сили», відповідно до якої у виробництві беруть участь не три чинники (капітал, земля, праця), а чотири: кваліфікована праця, некваліфікована праця, капітал, земля. Відносний достаток професійного персоналу і кваліфікованої робочої сили зумов­люють експорт товарів, виготовлення яких потребує використання кваліфікованої праці, а надлишок некваліфікованої робочої сили сприяє експорту товарів, для виробництва яких не потрібна праця високої кваліфікації [20; 38; 39].

На питання, в чому причина парадоксу Леонтьєва, ніхто не може дати переконливої відповіді. Основні пояснення такі: 1947 р., який аналізував Леонтьєв, не був репрезентативним; використовувалася двофакторна модель (капітал та труд); американські тарифи більше захищали внутрішні трудомісткі галузі; не враховувався людський капітал. Проведені перевірки теорії Хекшера-Оліна за допомогою даних щодо великої кількості країн підтвердили наявність парадоксу Леонтьєва в інших країнах.

Альтернативні Сучасні теорії міжнародної торгівлі звичайно теорії міжнародної розглядаються:

торгівлі • з одного боку, як альтернативні відносно

теорії Хекшера-Оліна, оскільки вони аналізують обставини, які не охоплюються теорією співвідношення чинників виробництва. Ці теорії характеризують міжнародну торгівлю переважно на підставах пропозиції товарів;

• з іншого боку, як альтернативні відносно класичних теорій, котрі відкидаються як застарілі. Ці теорії аналізують міжнародну торгівлю переважно на підставах попиту, з точки зору переваги споживачів товарів [10; 11; 20; 34; 38; 39].

До основних альтернативних теорій, як правило, відносять: теорію життєвого циклу продукції; теорію економії на масштабах виробництва; теорію представницького попиту.

Теорію життєвого циклу продукції на світовому ринку розробив Раймонд Вернон у 1966 р. Вона ґрунтувалася на концепції життєвого циклу продукції, запропонованої на початку 60-х років фахівцями Гарвардської школи бізнесу, і говорила про те, що продаж продукції і прибуток від неї змінюються з часом. Розрізняють 4 основні стадії життєвого циклу продукції:

1. на стадії впровадження нового продукту рівень продажів низький. Через витрати по впровадженню цього продукту прибутки теж низькі;

2. стадія зростання характеризується збільшенням прибутків і зрос­танням продаж;

3. на стадії зрілості через розвиток конкуренції і насичення ринку продаж і прибутки стабілізуються;

4. на стадії спаду рівень продаж і прибутків падає.

Р. Вернон припустив, що у встановленні торговельних зв’язків між країнами важливу роль відіграють технології і дослідження. Він доводив, що в ПРК набагато більше технологічних і науково-дослідних можли­востей, необхідних для розробки нового продукту. Це припускає, що в таких країнах, як США, компанії можуть мати порівняльну перевагу в науці і техніці, що призведе їх до переваги у створенні нових товарів. Щоб розтягти фазу зростання життєвого циклу їхньої продукції, ці фірми найімовірніше, експортуватимуть розроблені ними товари. З іншого боку, в американському імпорті буде спостерігатися тенденція переваги товарів, виробництво яких не дуже залежить від технології чи наукових досліджень.

Теорія економії на масштабах виробництва не пов’язана з теоріями порівняльних переваг чи співвідношення чинників виробництва. Вона визнає наявність різного рівня монополізації ринків і неоптимального використання чинників виробництва.

У міру зростання чинників виробництва собівартість одиниці товару знижується в результаті поглиблення спеціалізації виробництва, відносно повільнішого зростання обслуговуючих підрозділів, ніж масштаби самого виробництва, технологічної економії.

Економія на масштабах виробництва — це розвиток виробництва, при якому зростання витрат чинників виробництва на одиницю призводить до зростання виробництва більше, ніж на одиницю.

Теорія економії на масштабах виробництва пояснює торгівлю між країнами, котрі близькі за наділеністю чинниками виробництва настільки, що незначні розходження в забезпеченості ними не можуть вважатися поясненням взаємної торгівлі, а також пояснює торгівлю між країнами технологічно близькою чи однорідною продукцією. Відповідно до цієї теорії, у країнах, що мають місткий внутрішній ринок, повинні розмі­щуватися такі виробництва, що забезпечують зростання економічного ефекту при збільшенні масштабів виробництва. Основним у цій концепції є допущення, що розвинуті країни наділені чинниками виробництва майже в однакових пропорціях, і тому торгівля між ними доцільна в тому випадку, якщо вони спеціалізуються на виробництві товарів різних галузей, завдяки чому знижуються витрати внаслідок масового виробництва. Внаслідок розвитку міжнародної торгівлі кількість фірм і розмаїтість товарів, виготовлених ними, зростають, а їхня ціна падає.

Теорія представницького попиту С. Ліндера (1961) бере за основу обсяг обміну подібними товарами між країнами з порівняльним рівнем розвитку, відкидаючи теорію Хекшера-Оліна. Новий підхід спирається на такі принципи:

• умови виробництва залежать від умов попиту. Ефективність вироб­ництва тим вища, чим більший попит;

• умови вітчизняного виробництва залежать переважно від внутріш­нього попиту. Саме вітчизняний представницький попит є опорою виробництва і «необхідною, але не достатньою умовою», щоб товар можна було експортувати;

• зовнішній ринок — це всього лише продовження внутрішнього ринку, а міжнародний обмін — тільки продовження міжрегіо­нального.

Звідси робиться висновок: чим більше країни схожі між собою, тобто подібні за рівнем розвитку, тим більше «спектр експорту ідентичний спектру імпорту або входить до нього». Обмін здійснюється між схожими країнами і порівняльними чи близькими товарами.

Наближеність країн за рівнем розвитку потребує від них порівняльної якості товарів. На думку С. Ліндера, «нескінченне розмаїття товарів уможливлює успішну торгівлю товаром, що, в принципі, вважається тим самим».