2. Сутність та мета інтеграційних процесів. Рівні інтеграції та регіональні економічні угрупування

^{Сутність} Економічна інтеграція є наслідком поглиблення ^інтегр^{аційних} міжнародного територіального поділу праці. На процесів певному етапі розвитку цього процесу економічні стосунки між країнами світу характеризуються вже не тільки торговельними, а й тісними виробничими, фінансовими зв’язками. Економічна інтеграція — це процес зближення національних економік шляхом утворення єдиного економічного простору для вільного переміщення товарів, послуг, капіталів, робочої сили через національні кордони. Національні економіки, спеціалізуючись на певних товарах та послугах, водночас доповнюють одна одну в системі світового господарства. Слово «інтеграція» походить від латинського «integer» — цілий; отже, інтеграція веде до утворення цілісної економічної системи.

Сучасна міжнародна економічна інтеграція відбувається під впливом чинників світового розвитку, серед яких найсуттєвіші — є глобалізація і регіоналізація.

Глобалізація означає тісну взаємодію і сплетення економічних, політичних, соціальних, правових, інформаційних, культурних та інших трансакцій на світовому терені; поширення безпосередніх і опосередкова­них зв’язків між суб’єктами економічної діяльності всіх країн світу; фор­мування єдиної (глобальної) для всього світового суспільства системи світогосподарських відносин. Поняття глобалізації тісно пов’язане з інтернаціоналізацією господарського життя. Глобалізація супроводжується утворенням міжнародних організацій, що є регуляторами цього процесу. В економічній сфері це насамперед економічні підрозділи ООН (ЕКОСОР, ЮНІДО, ЮНКТАД та ін.), Міжнародний валютний фонд, Всесвітній банк, Світова організація торгівлі, міжнародні організації в окремих галузях економіки (промисловість, сільське господарство, транспорт тощо). Глобалізація надає інтеграційним процесам загальносвітового характеру; кожна країна взаємодіє з іншими країнами не тільки безпосередньо (наприклад через зовнішню торгівлю), а й через механізм опосередкування, включаючись до світового ринку, світової валютної системи, до системи міжнародних організацій глобального типу.

Регіоналізація — це поглиблення міжнародних зв’язків на компактно­му просторі, що зветься регіоном. Регіон характеризується не тільки близьким розташуванням країн одна до одної, а й спільністю природних, історичних, економічних, політичних, культурних умов. Такі умови, на­приклад, наявні в Західній Європі, що значно полегшує там процес еко­номічної інтеграції. На регіональному рівні утворюються міждержавні угруповання, які мають характер інтеграційних об’єднань. Економічне згур­тування є головною метою і чинником їх утворення, але часто цей процес підсилюється політичними, культурними й іншими умовами. Наприклад, Рада економічної взаємодопомоги (РЕВ) була передусім політичною організацією. Європейський Союз, навпаки, розпочався в 50-х роках як суто економічна організація, а тепер усе більше набуває рис політичного союзу. Регіональні угруповання в Латинській Америці значною мірою ґрунтуються на культурній, мовній, регіональній спільності. Спонукальним чинником африканських об’єднань є спільність історичних умов розвитку.

Хоч, на перший погляд, глобалізація й регіоналізація є процесами протилежного напряму, вони не виключають, а доповнюють одне одного. На регіональному рівні конкретизуються, організаційно упорядковуються, моделюються інтеграційні процеси, які на глобальному рівні узагальнені. Поступово розширюючись, регіональні організації відпрацьовують механізм економічного співробітництва, який стає надбанням світової спільноти на глобальному рівні. Цей факт відображається в системі міжнародних організацій: Організація європейського економічного співробітництва, утворена в 1948 р. як регіональна організація, з 1961 р. перетворилася на глобальну — Організацію економічного співробітництва й розвитку (ОЕСР), що об’єднує країни всіх континентів.

Найчіткіше міжнародна інтеграція проявляється на регіональному рівні, тому доцільно розглянути докладніше механізм інтеграції на прикладі регіональних інтеграційних угруповань.

У просторовому відношенні виокремлюються такі рівні регіона- лізації:

• макрорегіональний — об’єднання держав великого регіону. Такими регіонами є: Західна Європа, Центральна Європа, Східна Європа, Центральна Азія (азіатські країни колишнього СРСР, а також Монголія), Південна Азія, Східна і Південно-Східна Азія, Азіатсько-Тихоокеанський регіон (об’єднує декілька регіонів Азії, Австралію, деякі країни Північної й Південної Америки), Північна Америка, Латинська Америка, Близький Схід, Західна і Центральна Африка, Східна Африка, Південна Африка;

• мезорегіональний — співробітництво між прикордонними адмі­ністративно-територіальними утвореннями держав, наприклад єврорегіони;

• мікрорегіональний — спільні спеціальні економічні зони (СЕЗ).

Рівні міжнародної Інтеграційні процеси відбуваються з неод- економічної інтеграції наковою глибиною й інтенсивністю в різних та основні регіональні регіональних угрупованнях. Це залежить і_нтегр_ацій_ні від загального рівня розвитку країн регіону

у_гру_по_вання і рівня поглиблення територіального поділу

праці між ними. За ступенем інтегрованості виокремлюють такі регіональні інтеграційні об’єднання країн: Зона преференційної торгівлі, Вільний торговельний простір (або зона вільної торгівлі), Митний союз, Спільний ринок, Економічний союз.

Зона преференційної торгівлі

Зона преференційної торгівлі — початкова стадія регіонального інтеграційного процесу. Країни такого угруповання лібералізують торговельні відносини між собою, усуваючи перепони в торгівлі деякими (але не всіма) товарами та послугами. На цій стадії ще не відпрацьовано єдиного механізму оподаткування при перетині товаром кордону, діють різні митні правила тощо. Квоти для імпорту товарів з країн-партнерів можуть бути розширені, але не ліквідуються цілком. Полегшуються умови для руху факторів виробництва (наприклад, для пересування робочої сили), але й тут можуть бути обмеження.

На цій стадії перебуває переважна більшість регіональних інтегра­ційних угруповань світу, в тому числі СНД.

Вільний торговельний простір

У Вільному торговельному просторі всі бар’єри на шляху торгівлі усунуті. В ньому не допускаються ніякі дискримінаційні податки, квоти, тарифи, інші торговельні бар’єри. Вільний економічний простір інколи створюється для певного класу товарів і послуг. Наприклад, створюється Вільний торговельний простір сільськогосподарських товарів, котрий передбачає відсутність обмежень на торгівлю лише сільськогоспо­дарськими товарами.

Головною рисою Вільного торговельного простору є те, що кожна країна продовжує проводити свою власну політику щодо країн, які не є членами цього Вільного торговельного простору. Іншими словами, кожна країна-член Вільного торговельного простору має право встановлювати будь-які тарифи або інші обмеження на торгівлю з країнами, які не входять до цього об’єднання.

Найвідомішим Вільним торговельним простором є Європейська асоціація вільної торгівлі (ЄАВТ). Вона була створена в 1960 р. угодою восьми європейських країн. Проте ЄАВТ втратила колишню важливість у зв’язку з вищим рівнем інтеграції Європейського Союзу. Ще одним прикладом є Північно-Американська асоціація вільної торгівлі між США, Канадою та Мексикою — НАФТА (1994 р.), котра еволюціонує в бік спільного ринку (до 2010 р.).

Митний союз

Митний союз, як і вільний торговельний простір, усуває бар’єри в торгівлі товарами серед країн-учасниць. Але, крім цього, митний союз передбачає спільну торговельну політику по відношенню до країн, що не входять до Митного союзу. Звичайно це проявляється при прийнятті зовнішнього тарифу (мита), за допомогою якого імпорт з країн, що не входять до Митного союзу, обкладається однаковим митом під час продажу товарів будь-якій країні-учасниці Митного союзу. Доходи від тарифів потім розподіляються між учасниками Митного союзу згідно з певними встановленими пропорціями.

«Спільний ринок» ЄЕС — найяскравіший, але не єдиний приклад економічної ефективності Митного союзу. На всіх континентах існують регіональні союзи у формі митних союзів: ЄАВТ, «МЕРКОСУР», Андський пакт, Митний Союз Центральної Африки, Асоціація країн Південно-Східної Азії.

Спільний ринок

Як і Митний союз, Спільний ринок не має торговельних бар’єрів і ха­рактеризується спільною зовнішньоторговельною політикою. Крім того, у Спільному ринку мобільними є чинники виробництва між країнами- учасницями. У Спільному ринку обмеження на імміграцію, еміграцію та переливання капіталу через кордони усунені. Чинник мобільності дозволяє більш ефективно використовувати працю, капітал та технологію. Таким чином, у Спільному ринку починається інтеграція безпосередньо у сфері виробництва, що змушує членів Спільного ринку тісно співпрацювати у грошовій, податковій (фіскальній) політиці і в політиці зайнятості.

Але, крім очевидних вигод функціонування спільного ринку, він має й негативні сторони. Йдеться про те, що підвищення продуктивності праці країн-учасниць спільного ринку в цілому не завжди передбачає однакову вигоду для всіх країн, які входять до Спільного ринку. Через цю обставину виникають труднощі у створенні Спільного ринку в різних частинах земної кулі. Прикладом успішної політики Спільного ринку може бути ЄЕС.

Економічний союз

Економічний союз вимагає не лише інтеграції у сфері зовнішньотор­говельної і виробничої діяльності, а й інтеграції економічної політики. Країни-учасниці Економічного союзу на доповнення до вільного пе­реміщення товарів, послуг, чинників виробництва, повинні гармонізувати грошово-кредитну політику, оподаткування та державні витрати. Крім того, учасники Економічного союзу мають використовувати спільну валюту. Фактично останнє може бути реалізоване створенням систем фіксованих валютних курсів. Формування Економічного союзу вимагає від держав відмови від значної частини їх національного суверенітету. Це серйозна перешкода на шляху формування Економічного союзу. Тим більше, що світова політична система побудована на вищій владі національної держави. Процес формування Економічного союзу успішно відбувається лише в Європі. Тільки тут розвивається інтеграційне утворення, що досягло ступеня економічного союзу, це — Європейський Союз.

Серед основних регіональних об’єднань слід назвати ЄС, НАФТА, АСЕАН, МЕРКОСУР та СНД. Основні їхні параметри показано в табл. 4.1.

Таблиця 4.1 Основні економічні показники провідних регіональних інтеграційних угруповань у 2005 р. Регіон	Населення, млн чол.	ВВП (за ПКС), млрд дол.	ВВП на душу населення, тис. дол.	Експорт товарів та послуг, млрд дол.
ЄС (25 країн)	460,7	12180	26,5	4713
СНД (12 країн)	278,7	2307	8,3	295
НАФТА (3 країни)	435,7	14541	33,4	1710
МЕРКОСУР (4 країни)	232,4	2136	9,2	153
АСЕАН (10 країн)	555,5	2653	4,8	637

Джерело: [http://www.demoscope.ru/weekly/app/world2005;

www.cia.gov./cia/publications/fastbook;www.wto.org]

Семінар №4. Національна економіка в сучасній системі світогосподарських зв’язків. Особливості міжнародних інтеграційних

процесів

Мета й завдання заняття: з’ясувати місце національного госпо­дарства у світовій економічній системі, визначити сутність і мету інтеграційних процесів, рівні інтеграції та регіональні інтеграційні угруповання

План

1. Національна економіка в системі світового господарства: класифікація країн світу.

2. Сутність і мета інтеграційних процесів.

3. Рівні інтеграцій та регіональні економічні угруповання.

Ключові поняття

Національна економіка; класифікація країн світу: регіональний підхід, типологічний підхід; інтеграція; глобалізація; регіоналізація; рівні інтеграції; регіональні інтеграційні угруповання.

Проблемно-пошукові запитання

1. Як еволюціонує сучасна класифікація країн світу?

2. Як змінюється місце та роль національної економіки в сучасній системі світогосподарських зв’язків?

3. У чому полягають позитивні та негативні риси сучасного еконо­мічного глобалізму?

4. Які існують підходи до визначення рівнів міжнародної економічної інтеграції?

5. Якими є основні суперечливості розвитку міжнародної регіональної інтеграції в умовах глобалізації?

6. У чому полягають основні проблеми просторового розвитку ЄС ?

7. Які зміни у світовому господарстві спричиняє глобалізація?

8. У чому полягають новітні форми інтеграції України в систему світогосподарських зв’язків?

9. Яки чинники гальмують інтеграцію країни до світової спільноти?

10. Які є шляхи для вирішення протиріч між країнами при створенні інтеграційного об’єднання?

Теми доповідей і рефератів

1. Сучасна класифікація країн світу: пошук альтернативних підходів.

2. Світове господарство як сукупність національних господарств та як єдиний наднаціональний простір.

3. Міжнародна регіональна інтеграція: сучасні проблеми та перспективи розвитку.

4. Особливості регіональної інтеграції в Європі.

5. Регіональні інтеграційні угруповання в Північній та Південній Америці.

6. Регіональні інтеграційні угруповання в Азії та Азіатсько-Тихо­океанському регіоні.

7. Моделі економічного розвитку розвинутих країн.

8. Інтеграційні процеси в країнах з перехідною економікою.

9. Особливості розвитку регіональної інтеграції України.

10. Вектори інтеграції України у світове господарство.

11. Відносини між Україною: проблеми сьогодення та ЄС.

Література: 7; 10; 13; 17; 20; 27; 32; 43; 45; 54; 57; 58; 64; 66; 67.

Контрольні питання до модуля І⁸