5.3. Еволюція світової валютної системи

Конкретною формою організації валютних відносин є світова валютна система (СВС). Вона являє собою сукупність способів, інструментів та органів (інститутів), за допомогою яких здійснюються грошові розрахунки в рамках світового господарства. СВС включає: світові гроші (колективні валютні одиниці), систему пристосування окремих валют однієї до одної (валютні курси), валютні ринки, міждержавні регіональні та наддержавні органи, що займаються регулюванням валютно- фінансових зв’язків і відносин.

Еволюція світової валютної системи визначається розвитком та потребами як національної так і світової економіки, змінами, що відбуваються у світовому господарстві, періодичним виникненням валютних криз.

Розвиток світової валютної системи пройшов ряд етапів, кожний з яких займав відносно тривалий історичний період часу. Різниця між тією чи іншою світовою валютною системою полягала насамперед у тому, який актив вважався резервним, за допомогою якого досягалася рівновага платіжного балансу (у різні періоди це були золото, долар, який обертався у золото за фіксованим курсом, інша валюта, яка виконувала роль міжнародного платіжного засобу) [9, с. 27-36; 25; 26, с. 68-77; 33, с. 171— 218; 37, с. 220—271; 51].

Золотий та Першою світовою валютною системою була Паризька золотодевізний валютна система. Вона була юридично оформлена стандарт міжнародною угодою на конференції в Парижі в 1867 р., яка визнавала золото єдиною формою світових грошей. Основою валютної системи виступав золотомонетний (золотий) стандарт. Відповідно до золотого вмісту валют установлювались і їхні золоті паритети (співвідношення грошових одиниць різних країн за їхнім золотим вмістом). Тобто за системою «золотого стандарту» всі національні валюти мали фіксований золотий вміст.

Золотомонетний стандарт ґрунтувався на безпосередньому зв’язку із золотом. За цією системою:

• валюти вільно конвертувались у золото;

• злитки золота мали можливість вільно обмінюватися на монети;

• золото вільно експортувалося, імпортувалося та продавалося на міжнародних ринках, тобто ринки золота та валютні ринки були взаємозалежними;

• всі країни підтримували жорстке співвідношення між своїми запасами золота і кількістю грошей в обігу.

Друга світова валютна система юридично була оформлена в 1922 р. міждержавною умовою Генуезької міжнародної економічної конференції. В її основу було покладено золотодевізний стандарт, що ґрунтувався на золоті та провідних валютах, які конвертувалися в золото. До головних принципів функціонування Генуезької валютної системи належали такі:

• основою системи виступали золото та девізи (іноземні валюти). На золотодевізному стандарті ґрунтувалися грошові системи 30 країн. Міжнародними платіжно-резервними засобами почали використовуватися національні кредитні гроші. Але в між­воєнний період статус резервної валюти не був офіційно закріплений за жодною валютою;

• золоті паритети були збережені. Конверсія валют у золото почала здійснюватися не лише безпосередньо, а й опосередко­вано, через іноземні валюти;

• діяв режим плаваючих валютних курсів;

• валютне регулювання здійснювалось у формі міжнародних конференцій, нарад.

Відносна валютна стабілізація в світі спостерігалася з 1922 р. по 1928 р., але вона була підірвана світовою економічною кризою 1929-1933 рр. У результаті кризи зазнав краху золотодевізний стандарт. Курс низки валют знизився на 50-84 %, зросло накопичення приватними особами золота, припинилися зовнішні платежі, утворилася маса «гарячих» грошей, що стихійно переміщувалися від однієї країни до іншої в пошуках одержання спекулятивного надприбутку.

Це призвело до валютної війни, в якій використовувалась валютна інтервенція, валютний демпінг, валютні обмеження, валютні блоки.

У 1937 р. світову валютну систему сколихнула нова економічна криза, відбулася масова девальвація валют. Напередодні Другої світової війни не залишилося жодної стабільної валюти.

Бр_еттон-Вуд_ськ_а Розроблення нової, ефективнішої міжнародної _{валютна система} валютної системи розпочалася в квітні 1943 р. На міжнародній конференції в Бреттон-Вудсі в 1944 р. провідні країни Заходу узгодили основні принципи Бреттон-Вудської валютної системи. Засновується міжнародна організація — Міжнародний валютний фонд (МВФ), — «зобов’язанням» якої є забезпечення нормаль­ного функціонування системи і дотримання принципів, закріплених загальною угодою.

Основні принципи організації валютних відносин згідно з Бреттон- Вудською системою такі:

1. Бреттон-Вудська система ґрунтувалася на золотовалютному стандарті, котрий означав, що деякі валюти в міжнародних розрахунках розглядаються як еквіваленти золота і можуть функціонувати як резерви.

2. Один з основних принципів полягав у фіксованих паритетах, погоджених у рамках МВФ, на основі яких порівнювались і обмінювалися валюти.

Щоб забезпечити відповідність реального курсу своєї валюти оголошеному паритету, кожна країна могла:

• або гарантувати конвертованість своєї валюти в золото за офіційним паритетом (цей варіант обрали США, встановивши в 1945 р. такий паритет: 35 дол. за 1 унцію золота);

• або підтримати на ринках курс своєї валюти по відношенню до решти в межах коливань ±1 % її паритету (вибрали решта країн).

Курси валют відхилялись від своїх паритетів несуттєво, оскільки вони знаходилися під державним і міждержавним впливом. МВФ контролював механізм міжнародних розрахунків, вдаючись до валютних інтервенцій, в основному в доларах США. При фундаментальних порушеннях рівноваги, за згодою з МВФ, проводились девальвації і ревальвації валют розвинутих країн.

3. Конвертованість валют, свобода і багатосторонність платежів за поточними операціями.

Бреттон-Вудський режим діяв протягом майже 30 років.

Однак у міру зростання світової економіки, посилення конкурентної боротьби, наростання інфляції, різкого збільшення обсягу фінансових операцій, не пов’язаних з конкретними зовнішньоторговельними угодами, а також у зв’язку з кризою ключової валюти системи — долара США, Бреттон-Вудська валютна система дедалі менше задовольняла потреби міжнародної торгівлі і руху капіталу.

Ямайська Перехід від золотовалютного стандарту до нової системи валютна валютних відносин зайняв декілька років. система У березні 1973 р. були введені плаваючі валютні

курси. З 1974 р. всі провідні валюти (долар, фунт стерлінгів, німецька марка, єна, французький франк) вже вільно плавали по відношенню один до одного. В тому ж році «Спеціальні права запо­зичення» — «кошик СДР» став новим еталоном цінності валют. В 1976 р. МВФ ухвалив рішення відмовитись від фіксації офіційної ціни золота, припинивши операції з ним у рамках МВФ, надавши право національним валютним органам розпоряджатися власним золотом на свій розсуд. І нарешті в 1978 р. в статуті МВФ була закріплена відмова від фіксованих паритетів і офіційно введена в дію Ямайська валютна система.

Основна відмінність Ямайської валютної системи від Бреттон- Вудської:

1. Змінився носій світових грошей. Якщо Бреттон-Вудська система використовувала в якості кінцевого засобу розрахунку золото і резервні валюти, то нова валютна система спирається на СДР — колективну валюту МВФ. Ця валюта стала елементом в структурі міжнародної ліквідності.

2. Нова валютна система дозволяє як фіксовані, так і плаваючі валютні курси або їх змішаний варіант.

3. Наявність замкнутих валютних блоків, котрі, з одного боку, є учасниками світової валютної системи, а з іншого — всередині них існують особливі відносини між країнами—учасницями. Найбільш характерним прикладом є Європейська валютна система (ЄВС) — породження ЄЕС.

4. В Ямайській валютній системі права МВФ по нагляду за валютними курсами розширені. МВФ виробив основні принципи, котрих повинні дотримуватись країни—члени МВФ при проведенні курсової політики, з тим, щоб міжнародна валютна система в цілому функціонувала ефективно.

Суть цих принципів зводиться до такого:

• валютний курс повинен бути економічно обґрунтований.

Країнам слід уникати маніпулювання валютним курсом, щоб не

допустити необхідного регулювання платіжного балансу або отримання несправедливих конкурентних переваг;

• потрібно здійснювати інтервенцію, щоб згладжувати значні хаотичні короткострокові курсові коливання;

• при проведенні інтервенції враховувати інтереси інших країн.

Були розроблені також основні критерії для визначення, чи виконує

країна ці принципи.

На країни-члени МВФ покладалися зобов’язання: при виборі нового валютного режиму інформувати МВФ; співпраця країн-членів з МВФ та між собою у розв’язанні валютних проблем; національна економічна політика країн-членів повинна сприяти стабілізації валютних курсів.

Ямайською системою передбачалося скасування золота як офіцій­ного міжнародного розрахункового засобу та міри вартості. Була скасована офіційна ціна золота й почалась його демонетиризація тобто позбавлення долота функції грошей. Золото могло бути національним резервним засобом, але всі розрахунки між МВФ і національними валютними установами здійснювалися лише в СДР.

Теоретично основою Ямайської системи був проголошений принцип регулювання валютних курсів ринковими силами (попит і пропозиція). Однак у режимі чистого плавання (тобто під впливом лише ринкових сил) валютні курси вже не могли функціонувати, оскільки інтеграційні процеси призвели до тісного переплетення національних відтворюваних процесів, до дедалі більшого підпорядкування національних економік закономір­ностям світового господарства, до залежності від процесів, що відбу­ваються у світовій економіці, в тому числі і у валютній сфері. За цих умов стало неможливим створення оптимальної основи для розвитку міжнародної торгівлі без координації валютної політики. За допомогою «чистого» плавання не вдавалося досягти і рівноваги платіжних балансів. Не призвели плаваючі валютні курси і до автономності внутрішньої економічної політики. Навпаки, вільно плаваючі валютні курси посилили взаємозв’язок між валютними курсами і внутрішньоекономічними процесами. Відтак у реальній практиці Ямайська валютна система функціонує як система керованих плаваючих курсів (з тенденцією до посилення у валютній політиці окремих країн елементів «управління»)⁹. Центральні емісійні банки здійснюють інтервенції з метою надання валютним курсам сприятливого для національних інтересів рівня шляхом:

1. купівлі або продажу на зовнішніх ринках як іноземної, так і власної валюти;

2. обмеження або заборони купівлі або продажу певних валют, пря­мого контролю над приватними зовнішніми переказами, введення від’ємних відсоткових ставок щодо іноземних вкладів тощо.

Семінар M S. Особливості функціонування сучасної валютної системи

Мета й завдання заняття: визначити базовий механізм світової валютної системи, що обслуговує міжнародну економіку, насамперед валюту та валютні курси; платіжний баланс (він показує кількісну картину участі країни в міжнародній економіці); еволюцію сучасної світової валютної системи.

План

1. Валюта та валютний курс у механізмі обслуговування сучасної міжнародної економіки.

2. Платіжний баланс як інструмент теорії валютних курсів та як відображення участі країни у світовій економіці.

3. Еволюція сучасної валютної системи .

Ключові поняття

Валюта: національна, іноземна, резервна, міжнародна; валютній курс: розрахунковий, крос-курс, тристоронній арбітраж, фіксований, плаваючий та компромісний; паритет купівельної спроможності валют; міжнародний ефект Фішера; валютні відносини, валютна політика, міжнародні розрахунки, платіжний баланс, конвертованість валюти. Світова валютна система, система «золотого стандарту», Паризька валютна система, Генуезька валютна система, Бреттон-Вудська валютна система, Ямайська валютна система, Європейська валютна система.

Проблемно-пошукові запитання

1. Для чого використовуються розрахункові валютні курси?

2. Якими є критерії вибору режимів валютних курсів?

3. У чому полягає механізм прогнозування валютного курсу?

4. Яка основна мета укладання платіжного балансу?

5. Які методи визначання оптимального рівня офіційних резервів?

6. Які основні інструменти валютної політики?

7. Яка сучасна класифікація валютних режимів МВФ?

8. Які причини краху системи «золотого стандарту» та Бреттон- Вудської валютної системи?

9. Які сучасні особливості та наслідки курсових коливань світових валют?

10. Яка роль євро в міжнародній валютно-фінансовій системі?

11. Які найтиповіші ознаки міжнародної валюти?

12. Як визначається вартість СДР?

Теми доповідей і рефератів

1. Міжнародний ефект Фішера.

2. Історія розвитку світової валютної системи.

3. Європейська валютна система: стан та перспективи розвитку.

4. Теорія паритету купівельної спроможності та її значення.

5. Концепція економічної рівноваги платіжного балансу.

6. Валютна політика України: реалії та перспективи.

7. Міжнародний стандарт платіжного балансу.

8. Платіжний баланс України: характеристика сучасного стану.

Література: 8; 9; 11; 25; 26; 29; 33; 37; 38; 51; 53; 58; 65; 67.ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ 6 МЕХАНІЗМ ФУНКЦІОНУВАННЯ ВІДКРИТОЇ ЕКОНОМІКИ: СВІТОВА ФІНАНСОВА СИСТЕМА

• світова фінансова система: міжнародні фінансові потоки, світовий фінансовий ринок, розвиток світової фінансової системи;

• світові фінансові центри: особливості головних фінансових центрів, офшорні зони, антиофшорне регулювання.

У шостому модулі розглядаються місце та роль фінансової системи в механізмі функціонування сучасних світогосподарських зв’язків, з’ясо­вуються базові складові цієї системи, визначаються фінансові потоки, фінансовий ринок, фінансові та офшорні центри.