Тема 5. Господарство країн європейської цивілізації в період її формування (vііі ст. До н.Е. – V ст. Н.Е.)

1. Розвиток Древньої Греції.

2. Древній Рим – батьківщина класичного рабовласництва.

Історія древньогрецької цивілізації нараховує дві тисячі років і підрозділяється на три великі етапи: перші державні утворення ІІ – І тис. до н.е. на острові Кріт і Ахейській Греції; зародження і розквіт грецьких полісів, який припадає на ХІ – ІV ст.до н.е.; завоювання греками Перської держави і утворення елліністичного суспільства держави (ІІІ ст.. до н.е.).

Почалося усе на о. Кріт, який увійшов у світову історію як найдавніший осередок цивілізації у Європі яку називали Крито-Мікенською культурою. Географічне положення сприяло перехрещенню морських шляхів, що сприяло розвитку товарно-грошових відносин на острові та впливало на його економіку «річкових» цивілізацій Месопотамії та Єгипту.

На рубежі ІІІ – ІІ тис. до н.е. на о. Кріт, а з ХV ст.. до н.е. на материковій Греції у Пелопонесі (південь Балканської Греції) з’явилися ранні державні (протодержави) утворення з пережитками родоплемінного устрою. Розвивались вони шляхом древнє східних монархій з палацевими і храмовими господарствами, розгалуженим адміністративним апаратом і сильною общиною. У середині ІІ тис. до н.е. владу захопило одне із чотирьох найбільших грецьких племен – ахейці. Цей період ще називають Мікенським.

Древнє грецький історик Фукідіт підкреслював діва головних фактори у історії еллінів того часу: політичну роздробленість еллінських земель і особливе намагання приморського населення збагатитись. Цим він передбачав історичну роль Древньої Греції у становленні приватно власних відносин у країнах Європейської цивілізації в цілому.

Різні джерела свідчать не тільки про поділ праці у процесі освоєння досягнень неолітичної революції, але і про окремі міста і поселення. Економічна історія античної держави – це історія рабовласницьких полісів. Майнове розшарування поліса призвело до боротьби вільних громадян зі знаттю (демос в Афінах, плебс у Римі). Результатом стали реформи Солона в Афінах у 594 р. до н. е. і Сервія Тулія в Римі у VI ст. до н.е.

Усіх вільних афінян було поділено на чотири розряди за майновою ознакою - розміром прибутку від полів, садів, городів.

У Римі було скасовано поземельні борги селян, знищено боргову кабалу, накладено заборону на продаж селян у рабство.

Після реформ Солона Афінська демократична рабовласницька держава здобула перемогу в греко-перській війні (500 – 479 рр. до н.е.) Усі грецькі держави об’єднано в Афінський військово-морський союз. Значно розвинулись товарно-грошові відносини, виникло багато міняльних лавок, власники яких (трапезіти) займалися лихварством. Було досягнуто високого рівня товарного виробництва і товарно-грошових відносин.

У IV – ІІІ ст. до н.е. відбулося ослаблення Афін та виникнення нової держави Олександра Македонського. Однак вона скоро розпалася. Поглиблювалася економічна криза, центр політичного життя перемістився в Італію із центром у Римі. Місто було засновано у 754 – 753 рр. до н.е. на р. Тібр. Спочатку зміцнювалось рабовласницьке господарство, особливо сільське.. На відміну від Греції, де провідне місце займали ремісництво і торгівля, в ньому утворювались великі господарства (латифундії). Проте перехід до латифундій вів до спаду економіки. Справа дійшла до скасування рабської праці, латифундії ділять на парцели, які надаються в оренду рабам або вільним селянам (колонам).

Суперечливості викликали відцентрові тенденції, що зруйнували римське рабовласництво, додалися повстання рабів, боротьба дрібних селян із великими землевласниками. У IV ст. Рим завоювали варвари. Це остаточно зруйнувало рабовласницьку систему.

[13,с.17 -35]