Таврійська Державна Агротехнічна Академія

Кафедра економічної теорії

МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ

Опорний конспект лекцій з дисципліни

“Економічна історія”

для студентів економічних спеціальностей

денної форми навчання

м. Мелітополь, 2006р.

Укладач: ст. викладач Андрущенко О.С

Розглянуто та затверджено на засіданні кафедри економічної теорії

200___ р., протокол № та методичній комісії економічного факультету від 200___ р., протокол №___

і

Рецензент к. е. н., доц. Кравець О.В.

ЗМІСТ

Вступ........................................................................................................................	4
Тема 1.Предмет і метод економічної історії як навчальної дисципліни............	5
Тема 2. Господарський розвиток первісного суспільства на етапі ранніх цивілізацій (до VIII ст. до н.е.)..............................................................................	6
Тема 3. Загальна характеристика та шляхи формування господарств східної та західної цивілізації (VIII – II ст. до н.е.)..........................................................	13
Тема 4. Основні напрямки господарського розвитку країн східної цивілізації в «осьовий час».......................................................................................................	14
Тема 5. Господарство країн європейської цивілізації в період її формування (VІІІ ст. до н.е. – V ст. н.е.)....................................................................................	18
Тема 6. Середньовічне господарство країн європейської цивілізації (V – XV ст.).....................................................................................................................	20
Тема 7. Зародження ринкової економіки та її інститутів у країнах європейської цивілізації (XVI – перша половина XVII ст.)...............................	35
Тема 8. Становлення національних держав та їх господарство періоду вільної конкуренції (XVII – перша половина XIX ст.).......................................	44
Тема 9. Основні тенденції світового господарського розвитку в останній третині XIX ст.........................................................................................................	57
Тема 10. Особливості господарського розвитку країн європейської цивілізації періоду монополістичної конкуренції (друга половина XIX – початок XX ст.).......................................................................................................	65
Тема 11. Особливості формування ринкового господарства Японії (XVIII – перша половина XX ст.).........................................................................................	68
Тема 12. Формування та розвиток ринкового господарства країн європейської цивілізації у міжвоєнний період (1919-1939 рр.).........................	70
Тема 13. Основні тенденції господарського розвитку та моделі трансформації і економічних систем країн європейської цивілізації в другій половині XX ст.......................................................................................................	78
Тема 14. Світове господарство в останній третині XX – початку XXI ст........	81
Рекомендована література.....................................................................................	84

В ступ

Загальною метою вивчення економічної історії є формування у студентів уявлення про історичний розвиток способів виробництва. Предмет «Економічна історія», який вивчається на початкових курсах вищих навчальних закладів, має сформувати у студентів економічних спеціальностей цілісне уявлення про розвиток людського суспільства, показати взаємозв’язок форми власності на засоби виробництва та привласнення готового продукту, сприяти формуванню економічної думки, що надзвичайно важливо у період становлення в Україні ринкових відносин.

Методичні вказівки висвітлюють питання, що стосуються особливостей історичного розвитку економіки певних країн світу.

Дослідження економічної історії України у зіставленні з історією розвитку економіки інших держав дає змогу узагальнити досвід господарського розвитку наших предків, зрозуміти сучасний стан економіки, визначити її ціннісні орієнтири, варіанти та альтернативні шляхи розвитку на майбутнє.

Взаємодія економічної історії з теоретичними дисциплінами полягає у тому, що розвиток господарства кожної окремої країни висвітлюється на підставі пізнання як загальних економічних законів розвитку людського суспільства, так і специфічних закономірностей, які притаманні кожному способу виробництва.

Пропоновані методичні вказівки призначено для використання студентами економічних спеціальностей денної форми навчання при вивченні курсу «Економічна історія»

Тема 1. Предмет і метод економічної історії як навчальної дисципліни.

1. Предмет економічної історії.

2. Метод економічної історії.

3. Мета економічної історії

Предмет економічної історії як науки складається у розгляді історії людсь­кого суспільства як історії розвитку способів виробництва в їх хронологічній послідовності: первісно-суспільний, рабовласницький, феодальний, капіталіс­тичний, соціалістичний.

Головним методом є діалектичний підхід. Матеріальне виробництво - ос­нова життя і розвитку суспільства - здійснюється не взагалі, а тільки при ви­значеному способі виробництва, один бік якого складають виробничі сили - за­соби виробництва і люди, які приводять їх в дію з метою виробництва матеріа­льних благ, а другий бік - виробничі відносини, тобто відносини між людьми в процесі суспільного виробництва. Розвиток виробничих сил в кожній країні в кожну історичну епоху здійснюється в єдності з розвитком виробничих відно­син, які є формою розвитку виробничих сил.

Визначаючим фактором характеру виробничих відносин є форма власності на засоби виробництва. Кожна формація має властиві їй засоби виробництва: матеріальні продуктивні сили і виробничі відносини. Саме відношення до засобів виробництва визначає в першу чергу положення різних суспільних груп і класів в тому чи іншому суспільстві, взаємовідносини між ними. Сукупність виробничих відносин складає економічну структуру суспільства, його реальну економічну основу, на яку спирається політична, ідеологічна та інші надбудови суспільства.

Мета економічної історії - допомогти глибше усвідомити причини і значення вирішальних соціально-економічних зрушень у світовій історії, зрозуміти голо­вні етапи розвитку виробничих сил, виробничих відносин і заміни суспільно-економічних формацій. Досліджуючи те чи інше явище у суспільстві, ми зо­бов'язані не тільки дати його головні характеристики, але й, передбачити його еволюцію. Це можливо зробити тільки з урахуванням попереднього розвитку даного явища, заснованого на визначе­них історичних закономірностях.

Економічна історія тісно пов'язана з конкретними економіч­ними дисциплінами. Такими, наприклад, як економічна теорія. економіка і організація промисло­вості, сільського господарства, транспорту, торгівлі, фінанси, грошовий обіг. народногосподарське планування і т. д. Однак на відміну від перелічених дис­циплін економічну історії цікавить не сама конкретна економіка а історико-економічна сутність тієї чи іншої галузі економіки, її роль у масштабі всього господарства і суспільства. Вважають, що всесвітня історія поділяється на такі періоди:

• давня історія (100 тис. р .до н.е. –V ст. н. е.) ;

• середні віки (V – XV ст.);

• новий час (XV – початок XV ст.);

• новітній час (із 1914 р. дотепер).

[13,c.9-11]

Тема 2. Господарський розвиток первісного суспільства на етапі ранніх цивілізацій (до VIII ст. До н.Е.)

1. Поділ первісного господарства на епохи.

2. Розвиток землеробства і скотарства.

3. Господарство українських земель у праісторичні часи.

Розвиток народів відбувається через однакові способи виробництва. Тому давню історію людства, ґрунтуючись на матеріалах знарядь праці, поділяють на кам’яний, бронзовий та залізний віки. Первісне господарство поділяють на три періоди:

• давній кам’яний вік, або палеоліт(2,5 млн. – 12 тис. р. до н.е.);

• середній кам’яний вік, або мезоліт(12 - 8 тис. р. до н. е.);

• новий кам’яний вік, або неоліт (8 -3 тис. р. до н. е.).

У неоліті відбувається перехід від привласнюючого до відтворювального господарства(землеробства і скотарства).

Соціально-економічне значення первісної епохи полягає у: 1)створення основних типів докапіталістичних економічних структур; 2)визначення форми подальшого розвитку людського суспільства.

Первісна епоха характеризується: 1)низький рівень розвитку продуктивних сил; 2)колективна праця і общинна власність на засоби виробництва; 3)відсутність класів і держави; 4)зрівняльний розподіл продуктів виробництва; 5)надзвичайно залежність людини від навколишнього середовища.

Перші галузі виробництва – збиральництво та полювання – забезпечувалися примітивними знаряддями праці. На зміну первісному стаду приходить родова община(група людей, пов’язана кровною спорідненістю, спільною колективною працею та спільним майном). У пошуках зручного поєднання землеробства і тваринництва визначалися племена, що спеціалізувалися на одному з видів виробництва. Поглиблення спеціалізації – перший значний поділ праці.

Розвиток землеробства і скотарства зумовив прогрес техніки. Почали розвиватися гончарство, будівнича справа, металургія , видобуток корисних копалин, деревообробка і теслярство. Ускладнення процесу виробництва знарядь праці потребувало спеціалізації окремих людей. Починається другий великий суспільний поділ праці. Відбувається відокремлення ремесла від сільського господарства, виникнення прошарку спеціалістів-ремісників. Це дало поштовх розвитку обміну.

Отже, утворилося товарне виробництво, тобто виробництво для обміну. Індивідуальне господарство окремої сім'ї стало основою зародження приватної власності. До неї вів і розвиток обміну, який здійснювали родові старійшини. Вони привласнювали значну частину общинної власності, перетворюючись на родову знать.

Розвиток землеробства і скотарства привів до утворення додаткового продукту, тобто надлишків праці і продукту понад обсяг, необхідний для існування самого виробника та його сім'ї. Стало можливим прогодувати військовополонених, перетворюючи їх на рабів. Домашнє рабство – перший прояв експлуатації людини людиною – визначило зародження класового поділу суспільства. Перші державні утворення виникли в середині 4 тис. до н. е. у Месопотамії, Єгипті, потім у Персії, Індії і Китаї. Цивілізації розвивались за азіатським типом у долинах Тигру, Євфрату, Інду і Нілу. Основними характеристиками річкових цивілізацій можна назвати:

• поєднання елементів первіснообщинного і ранньокласового суспільства;

• усталеність общини, продиктована необхідністю колективної праці;

• усталеність держави, зосередження в її руках функції управління;

• наявність храмового або царського господарства;

• використання рабської праці, що мала патріархальний, домашній характер з обмеженим її застосуванням з причини надлишку трудових ресурсів;

• слабкий розвиток власності на землю;

• поява великих поселень і міст з ремісничою спеціалізацією населення.

Як тип економіки виникло кочове скотарство. Воно відрізнялося мобільністю і мало величезний вплив на розвиток історії всього світу. Значно менш розвиненими виявилися мисливські общини. Ще один тип общини, германський, або слов’янський, склався в борах та на лісових рівнинах Центральної і Східної Європи. Тут через географічні умови розвинулася вирубно-вогнева система землеробства. Обробляли ґрунт поганими знаряддями праці. Тому стає зрозумілим відставання їх від народів з азіатським і античним типами общин за рівнем соціально-економічного і культурного розвитку і пізніший перехід до класового суспільства.

Господарство українських земель у праісторичні часи. Територія України в палеоліті належала до високорозвинених районів світу. Перша людина з'явилася тут 1,5 мли років тому. Оскільки клімат був суворий і холодний, люди селилися переважно в південній частині України. Відомі 1 тис. поселень палеоліту, зокрема Королеве, Рокосове у Закарпатті, Лука-Врублівецька над Дністром, Амвросіївка в Донбасі, Кіїк-Коба в Кри­му тощо. Знайдено залишки господарсько-побутових комплексів, що скла­далися з жител, які нагадують курені, накриті шкурами звірів, ділянок, де обробляли кремінь, кістку, ріг, вогнищ і ям-сховищ. Тогочасна людина по­лювала па мамонтів, носорогів, коней, зубрів, биків, лосів, оленів, птахів.

В Україні мезолітичні пам'ятки датуються IX —VI тис. до н.е. і знахо­дяться по всій території. Неоліт тривав від другої половини IV до II тис. до н. е. Найвідомішою культурою цієї доби була трипільська, найменування якої походить від на­зви села на Київщині. Трипільці селилися па території від Карпат до Півден­ного Бугу, на Подніпров'ї, Волині, в Степовому Причорномор'ї. Для посе­лень характерним було кругове розташування жител. Трипільці жили в постійних будівлях чотирикутної форми. Будуючи хату, в землю вбивали дубові стовпи, між якими закладали стіни з плетеної лози і обмазували глиною. Дах покривали соломою або очеретом. Він мав чотири схили та отвір для диму. Долівка була глиняна, в середині хати знаходилась велика піч, навколо якої — лежанки з випаленої цегли. Хати розмальовували як усередині, так і ззовні. З'явилися протоміста площею до 400 га. Основним заняттям трипільців було хліборобство. Сіяли ячмінь, просо, пшеницю, вирощували майже всі садово-городні культури, відомі сьогодні в Україні. Ріллю обробляли дерев'яною мотикою з кам'яним чи кістяним наконечником, пізніше — ралом. Зерно на борошно мололи кам'яними зернотерками (жорнами). Збіжжя жали кістяними або крем'яними серпами. Трипільці розводили велику і дрібну рогату худобу, коней, свиней. Розви­валося общинне ремесло. Використовувався перший штучний матеріал — кераміка. Збереглося чимало цегляного посуду, випаленого з глини, оздобленого чорним, білим та жовтим орнаментами, жіночі статуетки прародительок. Для щоденного вжитку використовували миски, немальовапі горщики сірого кольору. Зародилися прядіння і ткацтво, з'явився ткацький верстат. У неоліті остаточно завершилося формування техніки обробки каменю (шліфуван­ня, пиляння, свердління), вдосконалилися лук і стріли, з'явилися кам'яні сокири. Виник наземний транспорт — лижі, віз, сани, волокуша. Худобу використовували як тяглову силу. Наслідком неолітичної революції стала досить розвинена система обміну. Є відомості, що трипільці отримували в обмін на хліб і худобу від остготських племен коней, запозичили деякі технологічні способи керамічного виробництва. В неолітичну добу поши­рилося використання міді. Вироби з цього металу та руда потрапляли па територію України з Балкано-Дунайського регіону.

Трипільці стали праосновою українського народу, який не прийшов з інших країн, а з незапам'ятних часів жив на своїй землі, постійно освоюючи територію від Дніпра до Дністра. Трипілля ставить Україну в один ряд з найдавнішими світовими культурами.

Розвинене сільське господарство, високий рівень ремесла, будівництва, духовного життя, які так схожі з шумерською, мікенською культурами, да­ють підставу сучасним вченим вважати трипільців одним з найцивілізованіших народів неолітичної доби.

Бронзовий вік в Україні припадає па II тис. до н. є. Визначальними рисами цього періоду були існування відтворюючого господарства, швид­кий розвиток тваринництва і орного землеробства, виділення скотарських племен. Високим був рівень громадського ремесла, насамперед гончарного та бронзоливарного. Виникли місцеві центри металургії та обробки брон­зи. Обмін набув постійного та регіонального характеру. Обмінювалися мідь, бронза, золото, бурштин, фаянс, сіль. Металургія па території України роз­вивалася па привізній сировині. Перехід до виробництва заліза па межі II —І тис. до її. є. став визначаль­ним моментом початку раннього залізного віку. Початком залізної доби на території України вважають XII —VIII ст. до н. є. Вона пов'язана з кіммерійською (кінець II — початок І тис. до н. є.), скіфсько-сармато-античпою (VII ст. до н. є. — IV ст. п. є.), ранніми слов'ян­ськими культурами (IV —VIII ст. п. є.). Зросла продуктивність сільського господарства. У Лісостепу та па Поліссі основою господарства було орне землеробство з використанням залізних знарядь праці. Тваринництво стало свійським, виникло стійлове утримання худоби, розвивалося птахівництво. В стену переважало кочове скотарство. В ході суспільного поділу праці ремесло почало відокремлюватися від сільського господарства, стало само стійким видом господарської діяльності. Великого значення набуло залізо­робне ремесло. Керамічні вироби виготовляли па гончарному крузі. Посе­лення мали різноманітні житлові господарські та виробничі будівлі. Насе­лення України мало тісні економічні зв'язки з стародавніми цивілізація ми Близького Сходу, Стародавньої Греції. Головними постачальниками металу па територію України були Закавказзя та Західна Європа. Тому ранній період залізної доби па українських землях пов'язують з гальштадською культурою. Активними були відносини з Візантією.

У період раннього заліза в Україні виділяється пшеворська культура (І ст. до її. є. — І ст. п. є.). її поселення розташовувались на Волині, Подністров'ї, Поділлі та Закарпатті. Як свідчать археологічні розкопки, господарство цих поселень було дуже розвиненим. Пшеворці застосовували залізоплавильні горни. Використовували також інші сільськогосподарські знаряддя: залізні серни, круглі жорна. Сіяли жито, пшеницю, ячмінь, гречку, горох, просо, овес, коноплю. Розводили корів, кіз, коней, овець. Основними ремісничими професія­ми були ковалі, зброярі, гончарі, будівельники. Зразки їхніх виробів знайдено у великій кількості як в розкопаних поселеннях, так і в могильниках. Вчені вважають, що ця культура тісно пов'язана з зародженням слов'янства, тобто безпосередньо створена нашими предками. На схід від пшеворської культури знайдено численні поселення зарубинецької культури. Сьогодні відомі 500 поселень і понад 1000 могиль­ників. Люди селилися па просторах Полісся, Верхнього і Середнього Дніпра, Південного Бугу і над Десною в III ст. до н. є. — II ст. н. є. Для економічної історії значення цієї культури особливе — завершується багатовіковий процес розвитку найголовніших галузей — землеробства і ремесла, а також налагоджуються стабільні взаємовигідні торгові зв'язки з античними міста­ми Північного Причорномор'я. Економіка зарубинецької культури ґрунтувалася на сільському госпо­дарстві. На Поліссі велося вирубне землеробство, у лісостеповій смузі -орне. Розводили худобу, займалися мисливством і рибальством. Виявлено чимало ремісничих майстерень, в тому числі ковальських, гончарських, юве­лірних, Серед знайдених виробів найчастіше зустрічаються залізні сокири, серпи, ножі, рибальські гачки, наконечники списів, стріл, бронзові пряжки, браслети, шпильки, посуд, античні прикраси, кераміка, намиста, амфори. Хоч і з деяким застереженням, зарубинецьку культуру можна вважати східно слов'янською.

Найяскравішим історико-економічним явищем, предтечею Київської Русі України була так звана черняхівська культура (друга половина II —VII ст. н. є.). її поселення охоплювали практично всю етнічну територію України. Черняхівці досягли високого рівня розвитку сільського господарства, ремес­ла, торгівлі, будівництва. На сьогоднішній день вивчено понад 5000 пам'яток черняхівської культури, досліджено більше ніж 200 поселень та могильників. Оселі розташовувалися на схилах ярів, простягаючись на 1,5 —2 км. Поруч із глинобитними низькими мазанками розташовувалися будівлі господарського призначення — комори, хліви, пивниці, а також залізоплавильні печі, май­стерні, де виготовляли жорна, керамічні вироби, ювелірні прикраси. На всій території України зустрічаються місця, де для виробництва посуду використовували гончарні круги. Провідною галуззю економіки черняхівців було сільське господарство. Практикувалося двопілля. Вирощува­ли пшеницю, ячмінь, овес, просо, горох, коноплю, сочевицю. Орне господар­ство стало переважати на великих площах, удосконалювалися знаряддя праці. Це давало можливість жителям не тільки забезпечувати себе хлібом, а й вивозити зерно на зовнішні ринки. В усіх поселеннях черняхівської культури знайдено залишки залізо-та бронзо плавильних майстерень. Сировиною були місцеві торф’яно-болотні руди. Виявлено близько 100 найменувань виробів з заліза і сталі. Виробництво кольорових металів розвивалося на привізному мате­ріалі, переважно з Прибалтики та Північного Причорномор'я. З бронзи, міді, олова, золота та срібла виготовляли прикраси, хірургічні ножі, голки, шпильки.

Розвиток сільського господарства, ремесла стимулювали обмін і розви­ток торгівлі як усередині країни, так і за її межами. Особливо великих розмірів досягли торгові зв'язки черняхівців з античним світом, насампе­ред з Римом, територія якого в II —III ст. н, є. досягла етнічних кордонів України. Це підтверджують скарби монет, скляних кубків, амфор, тонкого червонолакового посуду, прикрас. Сплави кольорових металів, бурштин, завозилися з Прибалтики. В епоху бронзи на території України одночасно з іншими країнами виникли найдавніші державні утворення. У III —IV н. є. черняхівська куль­тура зумовила появу могутнього племінного союзу — держави антів, яку М. Грушевський та більшість сучасних істориків справедливо вважають праматір'ю українців.

Отже, з найдавніших часів розвиток території України був складовою частиною еволюції людства. Провідною рисою господарського життя її насе­лення була безперервність економічного прогресу: від привласнюючого гос­подарства мисливців і рибалок до відтворюючого землеробсько-тваринницького господарства. Прогресу форм господарювання сприяли зміни природнокліматичних умов. Велике значення для економічного розвитку українських земель мали контакти з сусідніми спільнотами. Дослідження археологічних пам'яток дає можливість визначити зако­номірності економічного розвитку України, а також стверджувати, що істо­ричні періоди первісної доби для населення України та Близького Сходу були спільними.

[13 c.12-15], []