27. Причини конфліктогенності сучасного українського суспільства

Сучасна України все ще знаходиться на стадії формування політичного устрою держави. Перехід на ринкову економіку та демократичний устрій все ще триває, а елементи старого радянського устрою не зникли. Бюрократичність політичного апарату контрастує з демократичними принципами, які лише декларуються, але не реалізовуються. Така явна розбіжність між словами та діями стає причиною соціально-політичних конфліктів. Однією з основних причин конфліктогенності українського суспільства криється в зубожінні населення - велика його частина отримує низьку платню, має низький соціальний статус. Разом з тим, кількість багатих людей також досить велика, при чому в суспільстві існують стереотипи, що капітали більшості багатих людей були нажиті незаконним шляхом. Така нерівність викликає незадоволення у певних соціальних верств, що спричиняє конфлікти. Недосконалість політично-правової системи та пов’язана з цим діяльність політиків, держ. службовців привела до цілковитої недовіри народу до них. Український народ не довіряє держ. службовцям - від політиків до міліціонерів через що виникають серйозні соціально-політичні конфлікти. Після розвалу СРСР змогли відкрито діяти політичні партії та громадські організації націоналістичного характеру. Їх представники часто здійснюють публічні акції, демонструючи свої націоналістичні переконання (дні пам’яті Степана Бандери, річниці створення УПА). Ці акції негативно сприймаються деякою частиною населення через що виникають зіткнення між групами людей, які є прихильниками різних ідеологій. Так само провокують конфлікти публічні дії прихильників старого комуністичного ладу, які також знаходять супротив. Причиною конфліктогенності називають і багатонаціональний склад держави - в Україні проживають національні меншини, а також люди інших національностей, які перебувають на території нашої країни нелегально. Тому є умови для виникнення конфліктів на базі нетерпимості до інших національностей.

30. Етнічні та міжетнічні конфлікти: спільне та відмінне.

Конфлікт етнічний — особливий випадок соціального конфлікту, де соціальними одиницями постають системна цілісність, етнос, що характеризується властивостями елементів, які його складають, та зв'язки між цими елементами. Конфліктам етнічним притаманні ті ж самі риси, що і соціальним конфліктам. Як і соціальний конфлікт, він може бути обумовлений двома видами дефіциту: "позиційного дефіциту" та "дефіциту джерел". Перший викликає конфлікти статусів, пов'язаний, як правило, з реалізацією владних функцій і розуміється як неможливість виконання однієї ролі двома суб'єктами, що ставить їх у відношення змагальності. Конфлікт дефіциту джерел пов'язаний з перерозподілом джерел або забезпеченням доступу до обмежених ресурсів для підтримання стабільності або розвитку системи в тому чи іншому розумінні і обумовлений неможливістю повною мірою задовольнити домагання двом суб'єктам одночасно.

Процес розвитку конфлікту може бути поділений на чотири стадії:

1. виникнення суперечностей між суб'єктами;

2. сприйняття, усвідомлення цих суперечностей суб'єктами;

3. конфліктна взаємодія, яка має інформаційну та енергетичну складові і формується із серії елементарних конфліктів, що реалізують сценарій конфлікту; вирішення конфлікту.

Перша та друга стадія характеризують створення конфліктної ситуації, яка внаслідок інциденту переходить в третю фазу власне конфлікту.

Стійкість системи може бути порушена як зовнішніми, так і внутрішніми причинами. При перебільшенні інтенсивності впливу понад певним критичним рівнем система втрачає можливість еволюційного розвитку та відтворення, що призводить до розриву зв'язків (локальних і базових) і, як результат, — до конфліктів різного роду.

Крім загальних рис соціальних конфліктів конфліктам етнічним притаманні деякі специфічні риси, що обумовлюється особливостями системного явища "етнос". Це, в першу чергу, — особливості етнічної самосвідомості, основною рисою якої є протиставлення "ми-вони". Нестійкість становища індивідів у зовнішних щодо етносу системах приводить до консолідації індивідів за "природньою" етнічною ознакою, підвищуючи їх статус. У період переродження конфліктної ситуації у власне конфлікт така консолідація сприяє вирішенню зовнішних і внутрішніх задач системи. Для етнічної самосвідомості характерна наявність глибинних архаїчних прошарків, що в ситуаціях конфлікту можуть надавати вчинкам учасників ірраціональних, неконтрольованих за засобами і напрямами рис. Важливою ознакою конфліктів етнічних є їхня підвищена емоційність, що сприяє переростанню ділового конфлікта в конфлікт емоцій, тому в багатьох випадках єдиною можливістю припинення конфлікту є роз'єднання сторін.

Характерною рисою конфліктів етнічних є заміна громадянського права груповим правом, що сприяє подальшій консолідації етносистеми, так і загостренню дестабілізації зовнішньої системи. Характерною для них також є міграція цілі, коли конфлікт не припиняється навіть якщо першопричина втратила значення. При розгляді конфліктів етнічних виходять із таких положень:

• вірогідність конфліктів етнічних тим вища, чим нижче рівень соціально-економічного розвитку суспільства;

• етнічні почуття виявляються найгостріше у тих, хто має невисокий рівень освіти;

• чим більше розбіжностей між етнічними групами, тим більша вірогіднсть виникнення конфлікту між ними;

• радикальне усунення нерівноправ'я в етнічних відносинах — найкоротший шлях до зменшення гостроти конфліктів етнічних;

• існування легітимізованих інститутів волевиявлення зменшує вірогідність виникнення конфліктів етнічних;

• участь третьої незацікавленої сторони у вирішенні конфлікту зменшує його гостроту.

Можна виділити такі види конфліктів, де етнічний фактор є визначальним:

• конфлікти, в основі яких лежать вимоги політичної автономії або навіть повного відокремлення інорелігійних великих етносів. Вони виникають на базі народу або групи народів із спільною мовою, походженням, культурою, побутом, у яких з'явилися елементи загальної самосвідості, що базуються на етногенетичній або тривалій господарській, культурній, політичній взаємодіях;

• конфлікти, що викликані релігійне спрямованим рухом невеликих етнічних груп. Останні, являючи собою територіальне ізольовані частини народності чи нації, зберегли деякі особливості культури чи побуту, можуть мати відмінні від іншого населення діалекти, релігію. Побоювання втратити свою самобутність у рамках домінуючого етносу — основа виникнення таких рухів;

• конфлікти, викликані націоналістичними прагненнями народів, що виявились розділеними внаслідок міграційних процесів, зміни державних кордонів і т.п.;

• конфлікти, що виникають внаслідок нехтування правами меншин з боку пануючої етнічної більшості.

• конфлікти, що виникають на основі абсолютизації, універсалізації якої-небудь релігії або національної ідеології. Як правило, вони пов'язані з політичною діяльністю осіб, партій, держав, яка спрямована на поширення цієї ідеології, незважаючи на етнічні і державні кордони;

• конфлікти, пов'язані з доступністю та перерозподілом джерел (ресурсів). Найпоширеніший тип, спроможний створити ланцюг різних типів. Існує на всіх рівнях і набуває найрізноманітніших форм;

• конфлікт, що спричиняється неготовністю етнічної групи до адаптації в обставинах швидкої зміни зовнішніх умов. Він виявляється у неадекватній реакції групи на зовнішні впливи, послабленості традиційних зв'язків, і, як результат, у конфліктах статусів, що викликані необхідністю перебудови системи владних функцій і зв'язків;

• конфлікти типу "відтворення історичної справедливості", пов'язані з поверненням на історичну батьківщину розсіяних або переселених етнічних груп. Для них харктерна заміна громадянського права груповим (в даному випадку — історичним), що значно ускладнює застосування інституціональних засобів для їх розв'язання.

Як правило, реальний конфлікт включає в себе риси кількох перерахованих вище типів.

Міжетнічний конфлікт - конфлікт між представниками етнічних громад, які зазвичай проживають в безпосередній близькості в будь-якому державі. Так як "національність" у російській мові зазвичай означає те ж, що і "етнічна приналежність", то його іноді називають міжнаціональних конфліктом. Этноконфликт - конфлікт між групами людей, що належать до різних етносів. Це особлива форма соціального або політичного конфлікту, що володіє деякими особливостями:

у конфліктуючих групах вбачається поділ за етнічною ознакою;

сторони шукають підтримки в етнічно спорідненої або етнічно дружній середовищі;

в окремих видах этноконфликтов етнічний фактор прагне до політизування;

нові учасники солидаризируются з однієї із сторін конфлікту виходячи із загальної етнічної ідентичності, навіть якщо ця позиція їм не близька;

этноконфликты найчастіше не є ціннісними і відбуваються навколо тих чи інших об'єктів та інтересів груп. структуру міжетнічного конфлікту можна представити так:

· етнічне дистанціювання;

· етнічна неприязнь;

· етнічна ворожість;

· етнічна напруга;

· етнічна конфронтація;

· етнічний антагонізм. Глибинні причини міжетнічних конфліктів кореняться в історії етнічних спільностей та відносин між ними, національній свідомості, психології, традиціях, ідеологічних стереотипах, які переходять з покоління в покоління. Найчастіше причиною міжетнічних конфліктів стає войовничий націоналізм. Він проявляється в тенденції до суверенізації великих і малих етнічних спільностей з метою створення незалежної державності. Однак прагнення тієї чи іншої етнічної спільності до самовизначення та утворення власної державності нерідко суперечить інтересам інших етнічних спільностей, зокрема щодо збереження єдності й територіальної цілісності поліетнічної за складом держави, що породжує міжетнічні конфлікти.

Спричиняє конфлікти й суперечність між формально проголошеним у державі принципом рівності всіх етнічних спільностей і фактичною їх нерівністю, пов'язаною з неоднаковими можливостями задоволення матеріальних, культурних і політичних потреб.

У кожній країні міжетнічні суперечності проявляються по-різному, неоднакові їх масштаби, гострота й наслідки. Проте за наявності таких відмінностей міжетнічні конфлікти мають деякі спільні риси, певну логіку свого розвитку, яка виявляється, зокрема, в порядку висунення вимог. Конфлікти часто починаються з постановки та обговорення проблеми національної мови, культури. В подальшому вимоги переходять, як правило, в політичну площину, переростаючи у статусні домагання. Нарешті, боротьба за особливий статус набуває форми територіальних претензій. Під час цієї боротьби відбувається оживлення архаїчних уявлень і вимог про історичну виправданість таких претензій. Спотворені архаїчні ідеї насичують конфлікт історичним змістом, який кожна з конфліктуючих сторін використовує для обґрунтування своєї позиції. Подібні історичні аргументи найчастіше неможливо ні підтвердити, ні заперечити.

Так, починаючись із безневинних, на перший погляд, закликів на захист мови, культури, продовжуючись під гаслами «збереження етнічної чистоти» тієї чи іншої спільності, відновлення «історичної справедливості» стосовно неї тощо, міжетнічні зіткнення нерідко переростають у широкомасштабні криваві конфлікти, під час яких вже не до мови й культури. Про таку логіку розгортання міжетнічних конфліктів свідчать не тільки численні історичні події, а й нинішній міжетнічний розбрат у колишніх радянських республіках та між ними, криваве роз'єднання Югославії, мало не щоденні міжетнічні зіткнення в низці африканських країн.