21. Ситуація на Правобережжі

На Правобережній Україні у 60—80-х рр. XVII ст. ситуація продовжувала загострюватись. Туреччина і Кримське ханство, скориставшись Руїною, посилили наступ на українські землі з півдня.

Правобережна Україна 60—80-і рр. XVII ст.

Павло Тетеря (1663-1665)

На початку січня 1663 р. рада в Чигирині обрала гетьманом Правобережної України Павла Тетерю

Спираючись на підтримку Польщі, Павло Тетеря сподівався поширити свою владу на Лівобережжя. Похід на Лівобережну Україну розпочався восени 1663 р. Становище польсько-українських сил під орудою короля погіршувалося.Розпочався голод. Жорстоке поводження поляків спричинило опір лівобережного козацтва.. було вирішено повертатися до Польщі. Усі невдачі походу звалили на Івана Богуна, якого звинуватили в таємних зв'язках із московитами й розстріляли. Не бажаючи втрачати Лівобережжя, король залишив там загони на чолі з Стефаном Чернецьким, відомим жорстоким ставленням до козаків.Такий перебіг подій ускладнив становище Павла Тетері. Антигетьманське та антипольське повстання набирало розмаху. Донього прилучилися запорожці й дехто з лівобережних полковників. За таких обставин у липні 1665 р. Тетеря втік до Польщі.

Петро Дорошенко

Петро ДорошенкоТа головний сенс власної діяльності Петро Дорошенко вбачав у зміцненні своєї влади на Правобережжі та поступовому об'єднанні всіх українських земель в межах однієї держави. Через це дійшло до війни між Річчю Посполитою та Україною. Узимку 1666 р. Старшинська рада підтримала плани, висунуті Дорошенком: було ухвалено вигнати поляків з України, укласти союз із кримським ханом, виступити на Лівобережжя, щоб об'єднати його з Правобережжям під владою одного гетьмана - Дорошенка. Дорошенко зміг контролювати майже усю УкраїнуТа закріпити владу новообраному гетьманові на Лівобережжі не поталанило. З півночі загрожувала Московія, на заході пішли в наступ війська Речі Посполитої. Це змусило Дорошенка повернутися на Дорошенко вдався до рішучих дій.-тіснішого зв'язку з Туреччиною. Бучацький договір не приніс Правобережжю бажаного миру, оскільки Польща не збиралася відмовлятися від українських земель і шукала приводу, аби повернути їх собіВодночас Московія сприйняла Бучацький договір як зречення Польщею прав на Правобережну Україну.Проте ситуація в краї залишалася складною. Турецькі залоги, що розмістились у стратегічно важливих містах, вимагали сплати данини турецькому султанові, руйнували церкви або перетворювали їх на мечеті, грабували й захоплювали в полон населення. Такі обставини не додавали популярності Дорошенкові. Його покинули навіть сердюки та найближчі родичі. Аби повернути втрачену довіру, Петро Дорошенко вирішив відмовитися від турецького протекторату. Після тривалих вагань гетьман з усіх бід обрав тоді московську. 10 жовтня 1675 р. на козацькій раді в Чигирині в присутності представника Запоріжжя Івана Сірка він присягнув цареві. Але московський уряд не визнав тієї присяги й зажадав від Дорошенка зректися булави і присягти на лівому березі Дніпра у присутності Ромодановського й Самойловича. Коли у вересні 1676 р. московська армія й козаки Самойловича взяли в облогу Чигирин, він виїхав до табору Ромодановського й Самойловича, здав клейноди і присягнув на вірність цареві.. Юрій Хмельницький

Молодший син Б. Хмельницького. Волею батька намічений наступником, був обраний гетьманом України козацькою радою у Чигирині 27 серпня 1657 р. Змушений поступитися булавою І. Виговському, повернув гетьманство у вересні 1659 р. Тоді ж уклав із московським урядом нові Переяславські статті. Як союзник Москви виступив у війні з Польщею 1559— 1560 pp. Однак після поразки російсько-українського війська перейшов на бік короля, уклавши з Польщею Слободищенський трактат 1660 р. Коли за намовою Москви проти цього трактату виступили деякі лівобережні полки, опинився в центрі розрух на Україні. Виявившись неспроможним опанувати ситуацію, на поч. 1663 р. склав булаву й постригся у ченці під іменем Гедеона. В 1669 р. був звинувачений П. Тетерею у зраді й ув'язнений поляками у Марієнбурзькій фортеці. Після звільнення (1667 р.) поселився в Уманському монастирі. Там у 1670 р. (за іншими даними у 1673 р.) його захопили татари й відправили до Константинополя. Деякий час сидів у Єдичкульській в'язниці. Потім був архімандритом в одному з православних монастирів. За посередництвом Франції турецький уряд використав сина великого Богдана для закріплення свого панування на Правобережній Україні, В 1677 р. Ю. Хмельницький був наставлений турками "князем Малої Росії-України і вождем Війська Запорозького" з перебуванням у Немирові. В 1678—1679 рр, пробував поширити свою владу на Лівобережжя, однак зазнав невдачі. Після замирення Туреччини з Росією у 1681 р. позбавлений гетьманства. В 1685 р. був знову призначений "гетьманом України", але через півроку страчений турками за непослух в Кам'янці-Подільському.

Лівобережна Україна 60—80-і рр. XVII ст.

Яким Сомко1662 На Лівобережній Україні у квітні 1662 р. переяславський полковник Яким Сомко скликав у Козельці  Старшинську раду. Рада обрала Сомка гетьманом. Проте обіймав він цю посаду лише місяць,  бо московський уряд, не довіряючи Сомку, не визнав законності його обрання. У Москві гетьманом  воліли бачити запорізького отамана Івана Брюховецького. Іван Брюховецький (1663-1668)

Іван Брюховецький не був випадковим претендентом на гетьманську булаву. він отримав те, чого не мали інші претенденти на гетьманство в Лівобережній Україні, - підтримку московського царя, а відтак і військову допомогу. Брехливими обіцянками схилив на свій бік Запорізьку Січ, козацькі низи й міщанство. Він гнівно засуджував політику козацької старшини, яка, прагнучи багатства, визискувала «чернь». У своїх заявах Брюховецький зобов'язувався у разі обрання його гетьманом поліпшити становище козацьких низів і селянства, надати права самоврядування міщанству.Гетьман наказав збирати з городян податок на власну користь, прагнув обмежити міське самоврядування, наказав здійснити перереєстрацію всіх привілеїв, наданих містам за попередніх часів польськими королями, і зменшити кількість міст, які жили за магдебурзьким правом. Це мало на меті упокорити міське населення, підпорядкувати його гетьманові та поступово обмежити права козацтва. Свідченням того стали слова Брюховецького, який у розмові з царським посланцем повідомляв: «Багато козаків пишуться в міщани, а я тому й радий, сподіваюсь, що за декілька років пороблю всіх козаків міщанами: так і смути буде менше».Там він погодився підписати новий договір, відомий в історії як Московські статті.Московські статті істотно обмежували автономію Лівобережної Гетьманщини, посилювали її залежність від московського царя. За підписання цього договору Брюховецький отримав боярство, численні маєтки та дочку князя Долгорукого за дружину.На початку 1668 р. Лівобережну Україну, а також Слобожанщину охопило антимосковське повстання. Цікаво, що очолив його Брюховецький, який намагався в такий спосіб утримати Владу. Дем'ян Многогрішний (1669-1672)

Переговори між московським урядом і Многогрішним завершилися укладенням відповідного договору - т. зв. Глухівських статей - і проголошенням 9 березня 1669 р. на Генеральній раді в Глухові Многогрішного гетьманом Лівобережної України.За Глухівськими статтями, що складалися з 27 пунктів, московські воєводи лишалися тільки в п'яти містах, причому вони не мали права втручатись у справи місцевого управління. Встановлювався козацький реєстр чисельністю у 30 тис. Гетьман також мав право утримувати наймане військо - 1 тис. компанійців. Податки мала збирати лише старшина. Такі поступки з боку Москви були зумовлені прагненням запобігти новим проявам козацького невдоволення. Проте деяке пом'якшення було тимчасовим і досить обмеженим. Адже й цей договір забороняв гетьманові вступати у відносини з іншими державами; крім того, ускладнювався перехід селян до козацького стану.Многогрішний прагнув об'єднати українські землі.Крім виборів гетьмана, на раді в Козацькій Діброві провели переговори гетьманський та московський уряди, уклавши договір, відомий під назвою Конотопських статей.10 пунктів нового договору доповнювали Глухівські статті й порівняно з ними ще більше обмежували владу гетьмана. За Конотопськими статтями гетьманові заборонялося без царського указу та Старшинської ради висилати посольства до інших держав, а також підтримувати відносини з Дорошенком. Новий договір не дозволяв гетьманові позбавляти старшину посад, карати без згоди Старшинської ради або вироку військового суду. Козацькі посли не мали права брати участі в переговорах із представниками польського уряду в Москві у справах, дотичних до України.Дем'ян Многогрішний обстоював автономію України, намагався подолати промосковські настрої серед козацької старшини. Для цього замінив ненадійних полковників вірними собі людьми. Так старшинський уряд очолив брат Дем'яна Многогрішного Василь. Обурювало передусім надмірне прагнення гетьмана до особистого збагачення, а також те, що він не зважав на Старшинську раду - сам вів переговори з московськими послами, без суду карав навіть полковників, роздавав урядові посади своїм родичам. У березні 1672 р. генеральна старшина таємно схопила братів Многогрішних у Батуринському замку, звинуватила їх у дружніх зв'язках із Дорошенком і в зраді цареві й відправила до Москви. Там Многогрішних піддали жорстоким тортурам і засудили до страти. Коли кат намірявся виконати вирок, кару скасували, замінивши довічним засланням. Разом із Дем'яном Многогрішним до Сибіру були вислані його брат-полковник із сім'єю, дружина, сини та дочка. Через 15 років колишнього гетьмана було звільнено із в'язниці, надалі він відбував військову службу в Східному Сибіру, брав активну участь у заселенні та освоєнні Сибіру. Наприкінці життя постригся в ченці. Помер близько 1707 р.

Іван Самойлович(1672 – 1687) Характерною рисою 15-літнього гетьманування Івана Самойловича було його прагнення створити аристократичну державу з міцною гетьманською владою. Шлях до здійснення своєї мети він вбачав у обмеженні права козацьких низів втручатися в державні справи. Саме тому Самойлович припинив скликання Генеральної військової ради, а всі державні справи вирішував зі Старшинською радою. Формуванню аристократії сприяло започатковане Самойловичем бунчукове товариство. То була особлива привілейована група козацької еліти, до складу якої входили сини старшини. Бунчукові товариші, перебуваючи в гетьманському оточенні, з юнацьких років готувалися обійняти керівні військові та адміністративні посади. Сприяв зростанню старшинського землеволодіння.. У зовнішній політиці Самойлович орієнтувався на Москву й вороже ставився до Польщі й Туреччини, був противником московсько-польської згоди на основі поділу України.Яскравою рисою гетьманування Івана амойловича стало пожвавлення занепалого під час Руїни культурного життя. Найбільші зрушення сталися в архітектурі та будівництві. Усунення Івана Самойловича від владиУклавши

Московія вела анти турецьку політику ,також вона намагалася ліквідувати Турецьке втручання до тер. Чорного та Азовського морів.це спонукало Московію до війни.Голвним головнокомандуючим був Василь Голіцин- до армії Голицина приєдналося 50-тисячне військо українських козаків на чолі з Самойловичем.через несприятливі умови військо повинно було повернутися.. всю відповідальність за цідії Голіцин переклав на Самойовича. Становище Самойловича стало непевним. Воно ускладнювалося ще й позицією козацької верхівки, яку відштовхували від гетьмана його зарозумілість, необмежене самозбагачення та прагнення зробити гетьманську булаву спадковою.

22.

Період у житті українського народу після смерті творця Української держави – гетьмана Б. Хмельницького (27 липня 1657 р.), характеризувався складною соціально-політичною ситуацією. З часом козацька старшина посилила наступ на права рядового козацтва, зростала залежність українських селян від землевласників. Окрім того, повернення до феодальних порядків загострило протиріччя між селянами, козацькими низами та українською шляхтою і козацькою старшиною, що привело до збройних виступів пригнічених.Боротьба за гетьманську булаву після смерті Б. Хмельницького відкинула принцип спадковості гетьманської влади, що привело до перемоги І. Виговського. Не дивлячись на досвідченість, він припустив ряд вагомих політичних прорахунків, які спричинили початок громадянської війни.

Причини та наслідки “Руїни”

1657-1687 рр.

Причини Наслідки

- відмова політичної еліти реалізувати - знівелювання влади гетьмана на

національну державну ідею; українських землях;

- вихід на перший план регіональних - розчленування України на

політичних інтересів; Лівобережжя та Правобережжя;

- орієнтація різних угрупувань України - призупинено намагання

на іноземні держави у вирішенні прогресивних сил об’єднати

внутрішніх проблем, а звідси українські землі в одну державу.

їх втручання.