7)Запровадження християнства та його історичне значення

Християнство було запроваджено на зміну язичництву, тому що було зрозумілим те, що в централізованій державі в релігійній сфері має панувати монотеїзм , ще за часів правління Володимира Великого.

Значення прийняття християнства:

- дало поштовх розвиткові ремесел, особливо в архітектурі;

- сприяло розвиткові кам’яного зодчества, іконопису, мозаїки, фрески, Русь ознайомилася з античними традиціями;

- запроваджено слов’янську писемність (кирилицю);

- почалося літописання, поширилися книги;

- сприяло розвитку городництва;

- пом’якшилися звичаї;

- зміцнилося міжнародне становище Київської Русі;

- укріпилася князівська влада;

- сприяло створенню єдиного народа.

8.Галицько-Волинська держава та збереження державотворчих традицій. У контексті розробки проблеми державотворення слід відмітити, що утворення Галицько-Волинського князівства на чолі з Романом Мстиславичем стало важливим етапом в історії української державності. Як відомо Галицько-Волинське князівство було державно-територіальним утворенням із столицею Галичем, що склалося з Галицької і Волинської земель. Засновано у 1199 р. Романом Мстиславичем колишнім волинським князем, який об’єднав Волинське і Галицьке князівства. Єдине систематичне й досить докладне джерело з історії Галицько-Волинського князівства й узагалі Південно-Західної Русі ХІІІ ст. є Галицько-Волинський літопис, який зберігся у складі кількох літописних зводів, головні серед них – Іпатіївський поч. ХV ст. і Хлєбніковський ХVІ ст. Саме Романа Мстиславича у Галицько-Волинському літопису вперше названо “самодержцем всєї Русі”.

Галицько-Волинське князівство ще на 100 років продовжило державність Київської Русі. Своєї могутності воно досягло за часів Данила Галицького, політикою якого було закладено підвалини специфічного українського самоусвідомлення, власної ідентичності. Він досить вміло маневрував між католицьким Заходом і монголами, започаткувавши модель спілкування з сусідами, наріжним каменем якої стали компроміси.

На відміну від Київської Русі Галицько-Волинське князівство розвивалося на єдиній українській основі. Поряд із сильною князівською владою, яка зберегла за собою судові повноваження у Галицько-Волинському князівстві була на високому рівні організація державного ладу, тут постійно діяв такий важливий державний інститут як боярська рада, авторитет якої постійно зростав. У Галицько-Волинській землі як і в інших великих князівствах Русі того часу, поширилася вотчинна система управління. Галицько-Волинське князівство проводило незалежну політику на міжнародній арені. Воно добилося помітних успіхів у боротьбі із Золотою ордою, захистило країни Західної Європи від монголо-татарської навали, підтримувало тісні стосунки з Австрією, Німеччиною, Польщею, Угорщиною, римською курією тощо.

Галицько-Волинська держава була відчутним геополітичним чинником в Європі та вітчизняній історії, оскільки вона успадкувала політичну традицію Київської держави. Позиція Галицько-Волинської держави суттєво вплинула на політичні процеси в тогочасній Європі, а її правителі за часів розквіту держави (Роман Мстиславович, Данило Романович) були серед найпомітніших постатей європейської політики. За своїм політичним становищем, територією, економічною, військовою могутністю, рівнем культури вона була однією з найбільших держав, що, за винятком Чернігівського князівства, об’єднувала всі етнічні українські землі й розвивалася на єдиній етнічній основі (Київська держава була поліетнічною).

В історичній науці дискусійною залишається проблема історичної спадщини Давньоруської держави, існують різні наукові концепції відносно того, хто є спадкоємцем Київської Русі, її наступником. Так, наукова концепція російського історика М. Погодіна полягає в тому, що Київська Русь – початковий етап історії Росії; наступницею Київської держави стала Московська держава.

Видатний український історик М. Грушевський, спираючись на автохтонну теорію походження слов’ян, показав, що історія, державність та культура Київської Русі створилися в першу чергу, українцями, адже основною територією формування держави слугувала Середня Наддніпрянщина з центром у Києві, де споконвіку жив український народ, нікуди не переселявся, освоював усі багатства території, користувався ними, створивши тут свої звичаї, мову, культуру. Спадкоємцем Київської Русі є український народ, а наступником Київської держави стало Галицько–Волинське князівство.

Концепція радянських істориків: спадок Київської Русі – це спільний здобуток трьох народів – українського, російського і білоруського.

9) Розкрийте роль великих князів Київських у державотворчих процесах

За часів правління Володимира Великого (980-1015рр.) завершилося формування Київської Русі, приєднавши племена білих хорватів, дублів, в’ятичів, радимичів( територія Київської Русі простяглася від Чудського,Ладозького, Онезького озер на півночі до Південного Бугу на півдні, від Карпат на Заході до межиріччя Оки і Волги на сході); було сформовано військ з дружинників-слов’ян; запровадив на Русі християнство, зрівнявши цим її з провідними європейськими державами ( значення: дало поштовх розвиткові ремесел, особливо в архітектурі; сприяло розвиткові кам’яного зодчества, іконопису, мозаїки, фрески; запроваджено слов’янську писемність (кирилицю); почалося літописання, поширилися книги; пом’якшилися звичаї; сприяло створенню єдиного народу)

За часів правління Ярослава Мудрого (1019-1054 рр.) було складене перше рукописне зведення законів – «Руська правда»; був побудований в Києві Софіївський собор, Печерський монастир; відкривалися школі, в тому числі для дівчат, започатковано літописання, заснована бібліотека при Софіївському соборі; розширена території Русі за рахунок угро-фінських племен (Прибалтика) і Червоної Русі (Польща).

За часів правління Володимира Мономаха (1113-1125рр.)

Основні заходи правління Володимира Мономаха:

• відновив централізовану одноосібну владу на Русі;

• придушував князівські усобиці;

• був переможцем в усіх походах проти половців;

• знизив податки залежних верств населення;

• зменшив відсотки за позиками лихварів;

• опікувався розбудовою Києва, освітою;

• написав знамените «Повчання дітям» про любов до рідної землі, батьків, ближніх; змалював образ ідеального правителя, який має зберігати єдність і могутність Русі, запобігати князівським чварам і захищати країну від нападників.

Значення діяльності князя В. Мономаха:

— загальмував процес розпаду держави;

— забезпечив її обороноздатність;

— відновив міжнародний авторитет Київської Русі.