30.Основні положення “Конституції” Пилипа Орлика

- проголошувалась незалежність України (її відокремлення від Росії);

- ідея соборності українських земель;

- встановлювався козацький (демократичний) лад суспільства;

- вища законодавча влада повинна належати козацькій раді, яка мала скликатись тричі на рік – на Різдво, Великдень і Покрову;

- запроваджувалася виборність полковників і сотників, яких затверджував гетьманів;

- створювалась спеціальна комісія для здійснення ревізії державних земель, що перебували у користуванні старшини та повинностей населення;

- прихильно мала проводитись політика щодо вдов козаків, дітей-сиріт, дружин, чоловіки яких перебувають на війні чи інших військових службах у галузі сплати загальних повинностей чи податків (вони від них звільнялись).

- у вирішенні покарань правопорушників головна роль відводилася Генеральному суду та ін.

Конституція П. Орлика увійшла в історію як перша в Європі конституція демократичного суспільства, і багато в чому випередила основні положення американської, яка була прийнята значно пізніше, в 1787 році. Діяльність гетьмана П. Орлика в еміграції була спрямована на створення коаліції з європейських держав, при допомозі якої він хотів здобути незалежність України. Це був палкий український патріот, який своїми активними дипломатичними діями посприяв проведенню після смерті Петра І менш жорстокої політики з боку царського уряду.

31.Політика самодержавства по знищенню

гетьманства та автономії України

І період— 1708-1728 рр. — швидкий наступ на автономію України.

- Створення Малоросійської колегії (1722 р), яка здійснювала контроль за фінансами, діяльністю старшини, владою гетьмана і обмежувала автономію України. Генеральна канцелярія, адміністрація, суд повністю залежали від Малоросійської колегії.

II період - 1728-1734 рр. - формальне пом'якшення російської політики щодо України.

- Скасування Малоросійської колегії (1727 р.) і відновлення права виборів гетьмана (обрання Д. Апостола);

- зменшення чисельності російських військ на території України;

- відміна податків, запроваджених Малоросійською колегією на українській території;

- здійснення перевірки землеволодінь Д. Апостолом, що сприяло збільшенню земельного фонду;

- проведення судової реформи;

- заснування Гетьманської скарбниці;

- поширення влади гетьмана на м. Київ.

III період - 1734-1750 рр. - нова хвиля утисків українського народу.

- Скасування обрання гетьмана;

- введення "Правління гетьманського уряду" після смерті гетьмана Д. Апостола, як тимчасової форми державного органу в Україні;

- широке використання українських матеріальних і людських ресурсів під час російсько-турецької війни (1735-1739 рр.), як результат-тяжке становище України.

ІV період - 1750-1764 рр. — уповільнення наступу на українську автономію.

Позитивне

Негативне

- керівництво справами України передано від Сенату до Колегії Закордонних справ; - демократичні кроки нового гетьмана К. Розумовського по відношенню до старшини (проведення з’їздів старшин); - проведення К. Розумовським військової реформи (введення уніформи, вдосконалення артилерії та ін.); - здійснення гетьманом судової реформи (створені 20 повітів мали власний суд, відновлено судові порядки, які існували в Україні перед визвольною війною).

- гетьмана зобов’язано складати фінансові звіти для російського уряду з вказаними прибутками і витратами Гетьманщини (1754 р.); - місто Київ втратив владу гетьмана і був підпорядкований царю (1761 р.); - відмінено митний контроль між Росією і Гетьманщиною; - ліквідовано гетьманство Маніфестом Катерини ІІ (1764 р.).

V період— 1764-1783 рр. — остаточна ліквідація української автономії.

- Створення Другої Малоросійської колегії на чолі з П. Рум'янцевим;

- заміна натуральних повинностей грошовими податками;

- вихід Росії до Чорного моря, Крим потрапляє під владу Росії;

- знищення Запорозької Січі (1775 р.);

- ліквідація полкової системи і створення губерній на території Гетьманщини (1781р.);

- юридичне запровадження кріпосного права на Україні (травень 1783 р.);

- звільнення української знаті від обов'язків військової служби, українська старшина й шляхта отримали права, аналогічні російському дворянству за "Жалуваною грамотою дворянства", виданої Катериною II у 1785 р.;

- розширення автономії України К. Розумовським;

32.Скасування гетьманства не означало повної ліквідації атрибутів української державності. Ще зберігалися нижчі органи влади, адміністративний поділ, військо, фінансова й судова системи тощо. Царський уряд розпочав широкомасштабний наступ на ці залишки Гетьманщини. У 1764 р. верховним органом влади замість гетьмана і Генеральної військової канцелярії стала друга Малоросійська колегія з чотирьох російських чиновників і чотирьох колишніх генеральних старшин; її очолив президент Петро Рум'янцев. Основне завдання колегії полягало в уніфікації місцевих органів влади й порядків із загальноросійськими та збільшення надходжень у царську казну.

Щодо України ставилося завдання викорінити 3 свідомості народу навіть пам'ять про гетьманство, тобто про Українську державу.

Щоб не втратити контролю над українським судочинством, колегія перетворила Генеральний військовий суд на свій департамент. Те ж саме відбулося з Канцелярією малоросійського скарбу та Генеральною лічильною комісією. Це дозволило колегії встановити пильний нагляд за фінансами Лівобережжя. Канцелярія малоросійського скарбу щомісяця рапортувала колегії та щопівроку — сенатові про прибутки й витрати "грошової казни". З допомогою Генеральної лічильної комісії проведено ревізію прибутків і витрат України за часів гетьманування Розумовського.

Ставлення українського населення до зміни державного статусу Гетьманщини й введення нових порядків чітко виявилося під час виборів депутатів і перших місяців роботи Законодавчої комісії зі складання нового Уложення законів (1767—1774). Обрані депутати представляли інтереси своїх виборців, часто суперечливі. Але виробилася й спільна тенденція. Через комісію українська громадськість парламентським шляхом спробувала повернути Україні автономію, а її жителям — давні права й привілеї.

Щоправда, уряд царя Павла І (1796—1801) вдавав, що повертає Україні національні особливості її внутрішнього устрою*

У 1796 р. замість лівобережних намісництв створено Малоросійську губернію з центром у Чернігові й відновлено Слобідсько-Українську губернію. Наступного року почав працювати Генеральний суд. Але напрям роботи нових установ зі зміною назв не змінився. Вони продовжували залишатися загальноімперськими структурами й діяти в інтересах насамперед центральної влади.

У результаті Ясського мирного договору 1791 р. до Росії відійшли давні українські землі між Південним Бугом і Дністром разом з Очаковом. Україна і Росія дістали вихід до Чорного моря. Давня південна проблема була вирішена. Хоч для національної державності цей успіх нічого не давав, але він відкрив нові можливості для соціально-економічного розвитку українських земель.

Після переможного завершення війни козаки почали селитися на відвойованих землях. Одночасно на них стали претендувати й російські вельможі та молдавські поміщики. Ситуація в краї загострювалась. Частина козаків потяглася за Дунай до своїх побратимів. Через це російський уряд вирішив забрати в козаків відвойовані і вже частково освоєні простори й перекинути їх на захист російсько-турецького кордону вздовж р. Кубані.

33.Соціально-економічне становище західноукраїнських земель у складі Австрійської імперії

Адміністративний поділ. Як відомо, наприкінці XVIII ст. відбувся черговий перерозподіл України. Вна­слідок першого поділу Польщі (1772) до складу Австрій­ської монархії були включені Галичина, частина Волині і Поділля; у 1775 р. до Австрії була приєднана Буковина. Протягом XVI-XVII ст. під владу Габсбургів потрапило Закарпаття, яке протягом багатьох віків не жило спільним політичним життям із рештою українських земель, пере­буваючи у складі Угорського королівства.

Східна Галичина разом з частиною польських земель входила до «королівства Галіції та Лодомерії»

34. Серед українських земель, що у ХІХ столітті становили південно-західну частину Російської імперії, виділялося чотири великих регіони: Лівобережна Україна, Слобожанщина, Правобережна Україна та Південна ( Степова Україна). Реформування адміністративної системи країни на початку ХІХ ст. мало на меті посилити владу царського уряду над окраїнами, ліквідувати їхні національні особливості та русифікувати неросійське населення. У 1802 році уряд ліквідував Малоросійську губернію і утворив Чернігівську та Полтавську, Таврійську та Миколаївську (з 1803 р. Херсонську губернії). У 1828 р. вони та Бессарабія увійшли до складу Новоросійсько-Бессарабського генерал-губернаторства. Для послаблення позицій польської шляхти після повстання 1830 р. царський уряд у 1832 р. утворив Київське генерал-губернаторство у складі Київської, Волинської та Подільської губерній. Згодом Слобідсько-Українську губернію реформовано в Харківську. Отже, вся територія України була поділена на дев’ять губерній, які в незмінному вигляді проіснували до початку ХХ ст. Губернії поділялися на повіти.Політичний статус України у 19 ст. зумовлений своїми адмін. Перетвореннями. Як й за Рос. Посп. В офіційних установах Правобережжя панувала польська мова. До політ. Явищ слід віднести організовану державою політику переселення, матеріальну допомогу та додаткові пільги, що спонукали до переселення в Новоросію.

№35

Поразка у Кримській війні 1853—1856 pp. засвідчила значну економічну та військову відсталість Російської ім­перії, безпорадність централізованої системи управління і змусила розпочати соціально-економічні реформи.

Скасування кріпацтва. Масові селянські рухи 1855- 1856 pp. справили великий вплив на розгортання антикрі­посницької боротьби і значною мірою визначили політику царського уряду щодо кріпосного права. Серед інших при­чин, що зумовили необхідність зміни існуючого ладу, мож­на виділити такі, як: низька продуктивність праці селяни- на-кріпака, поразка в Кримській війні, загроза революцій­ного вибуху, скасування кріпацтва в країнах Європи.

Упевнившись у необхідності скасування кріпацтва «звер­ху» , за наказом Олександра II в губерніях були створені комітети, які розробляли плани звільнення селян. У Петер­бурзі був створений Головний Комітет, який збирав усі гу­бернські проекти й узгоджував їх.

19 лютого 1861 р. Олександр II підписав документ «За­гальне положення про селян, звільнених від кріпосної за­лежності». Обнародували цей документ у Петербурзі та Москві 5 березня 1861 р., а в містах і селах України з 9 бе­резня до 2 квітня 1861 р. селяни переставали бути власністю панів і ставали «вільними сільськими мешканцями». їм надавалися громадянські права: вільно вступати у шлюб, самостійно укладати договори і вести судові справи, займа­тися промисловістю та торгівлею, відлучатися з місця про­живання, вступати до будь-яких навчальних закладів, володіти майном. Селяни отримували суспільні права — мо­гли збиратися на сільські збори й обирати на три роки ви­конавчі органи. Але селяни залишалися оподатковуваним станом, давали рекрутів, могли піддаватися тілесним по­каранням.

Щоб стати власниками землі, селяни повинні були за­платити викуп. Розмір викупу перевищував вартість отри­маної землі. Оскільки грошей у селян не було, то спочатку вони повинні були сплатити 20% загальної суми викупу, а інші 80% держава давала у борг на 49 років (під відсоток). До викупу землі селяни вважалися «тимчасово зобов'язани­ми», і як і раніше, відбували панщину або платили оброк. 1881 р. стан «тимчасово зобов'язаних» було ліквідовано.

Адміністративно-політичні реформи. Серйозні зміни в економічному житті викликали необхідність перетворень в усій державній системі. Тому протягом 60-70-х років було проведено низку реформ, які охопили основні сторони жит­тя країни: земську, судову, військову, освітню, цензурну та ін. За земською реформою 1864 р. було створено виборні органи влади у масштабах губерній та повітів — земські установи. До компетенції земств передавалися: організація медичної допомоги населенню, будівництво і фінансова підтримка початкових шкіл, утримання місцевих доріг, налагодження регулярного поштового зв'язку, розподіл державних грошових надходжень, збирання й опрацюван­ня статистичних матеріалів. За судовою реформою 1864 p., запроваджувався змагальний процес за участю адвоката і прокурора, створено інститут присяжних, ліквідовувався становий характер судів, закритість судових засідань і за­лежність суддів від адміністрації. Протягом 1862-1874 pp. здійснювалася військова реформа, яка запроваджувала поділ території країни на військові округи. Реформа замінила рекрутство загальною військовою повинністю. Термін вій­ськової служби скорочувався в сухопутних військах до 6 років і на флоті — до 7 років. Згідно з освітньою реформою, яка почалася 1864 p., запроваджувалася єдина система по­чаткової освіти, встановлювалися два типи гімназій: кла­сична та реальна, надавалася певна автономія університетам. Існували також неповні середні школи, так звані прогімна­зії з чотирирічним терміном навчання. Для дорослого на­селення відкривалися недільні школи.

Індустріалізація. Упродовж 60-80-х pp. XIX ст. за­вершився промисловий переворот, тобто перехід від ману­фактур до заводів і фабрик. На кінець XIX ст. Україна пере­творилася на вугільно-металлургійну базу Російської імпе­рії: вона давала майже 65% усього вугілля імперії,.