Питання 1

Визначити предмет і завдання ІУ, необхідність вивчення ІУ на суч етапі

Історія України втілює в собі етапи історичного шляху українського народу, який зробив значний внесок у розвиток європейської й світової цивілізації, економіки, матеріальної та духовної культури людства. Український народ протягом декількох століть мав свою власну національну державність, відстоював її, боровся за її відродження та збереження. В сучасних умовах розбудови новітньої української держави значееня української ісотріі дуже помітно зростає. Сьогодні необхідно приділяти достатню увагу вивченю цього предмета, щоб бутивсебічно розвиненим як індивід.

Предметом курсу “Історія України є український історичний процес від найдавніших часів до сьогодення. «Історія» вперекладі з грец означає розповідь, оповідання, також «І» це життя і розвиток люд суспільства. Курс ІУ акумулює найновіші досягнення історіографії етногенезу українського народу, формування та розвитку української державності. Він передбачає вивчення політичного, соціально-економічного, культурного розвитку України, міжнародного співробітництва. Завдання курсу:

- розкрити наукову періодизацію історії України, зміст основних періодів української історії, визначальні події та явища, при цьому виважено підходити до оцінок історичних подій;

- вивчити особливості формування та розвитку національного державотворення, значення боротьби українського народу за її відродження та збереження основні напрямки розбудови української суверенної держави;

- висвітлити історію соціально-економічного та політичного розвитку України, стан сучасного розвитку та перспективи ринкової трансформації економіки України;

- визначити роль і місце в історії України видатних історичних осіб;

- показати роль української держави в системі міжнародних відносин.

В історичній науці використовуються різні критерії і підходи до періодизації історичного процесу, яка застосовується з метою систематизування й упорядкування історичного минулого.

Питання №2

Назвіть джерела вивчення ІУ, дайте їх класифікацію і загал характеристику

Джерел, на базі яких вивчається історія України, надзвичайно багато. Вивчення історії України, як і інших країн, ґрунтується на історичних джерелах, дослідженням яких займається спеціальна наукова дисципліна —джерелознавство. Під історичними джерелами розуміються всі пам'ятки минулого, які свідчать про історію людського суспільства. Скористаємось періодизацією іст. джерел

1. Предметні джерела (будівлі, знаряддя і предмети праці та побуту)

2. Прикладні джерела (твори прикладного мистецтва, карти, малюнки, креслення)

3. Етнографічні джерела (пам'ятки, в яких знаходимо дані про характер і особливості побуту, культури, звичаїв того чи іншого народу) 4. Лінгвістичні джерела (дані з історії розвитку мови, топоніми); 5. Усні джерела (народ пісні, іст думи, перекази, легенди, народ прислів'я, приказки)

6. Писемні джерела (літописи, законодавчі та інші док матеріали, що збереглися) Писемні джерела, в свою чергу, можна поділити на дві основні групи: 1) актові матеріали — джерела, що є наслідком діяльності різних установ, організацій і офіційних осіб: грамоти, договори, протоколи, циркуляри, накази, статистичні дані, стенограми і т.п.; 2) оповідні пам'ятки—літописи, спогади, щоденники, листи, записки, публіцистичні, економічні, літературні та інші твори.

5.Політичний та соціально-економічний розвиток Київської Русі.

3.Охарактеризуйте дословянський етап державотворення на території України у найдавніші часи

Відкриття та поширення заліза започаткували нову еру в історії людства — залізну. На території України перші знахідки залізних виробів да­туються XI—IX ст. до н. е. Гострота та міцність заліз­них знарядь праці та зброї кардинально вплинули на суспільний розвиток. Паралельно з підвищенням про­дуктивності праці та появою значної кількості додатко­вого продукту активно йшов процес посилення воєнної могутності. Тому за доби заліза зброя стала знаряддям праці, а війна — ремеслом, що надало динаміки та дра­матизму розвиткові історичних подій.

Перехід до ранньозалізного віку на території Укра­їни та в сусідніх регіонах зумовлений значною мірою дією низки чинників: різка зміна клімату (наприкінці II тис. до н. е. він став надзвичайно посушливим) — екологічна криза — міграція населення — розрив ста­рих економічних зв'язків — дефіцит привозних мідної руди та бронзових виробів — розвиток місцевого залізо­рудного виробництва. Завдяки появі заліза перед людс­твом відкриваються нові перспективи, відбуваються докорінні зміни в суспільстві — завершується розклад первіснообщинного ладу, активізується процес класоутворення. Характерними ознаками суспільного розвитку цієї доби були значні міграції населення; посилення тор­говельних зв'язків; становлення приватної власності; поступова майнова диференціація суспільства; перетворен­ня сім'ї на господарську одиницю; витіснення родової общи­ни територіальною; виділення ієрархічно структурованої військової еліти; утворення організованих воєнно-політич­них об'єднань та союзів; зародження державності.

Першим етнічним утворенням на території України, про яке залишилася згадка в писемних джерелах, були кіммерійці (IX — перша половина VII ст. до н. е.). Кіммерійці зай­мали значну територію між Дністром і Доном, а також Кримський і Таманський півострови. Кіммерійці були першими на території України, хто перейшов від осілого до кочового скотарс­тва, а також першими, хто почав на цих землях виплав­ляти з болотяної руди залізо. Перспективна за нових кліматичних умов кочова форма господарювання та дос­коналіша за бронзову залізна зброя дали змогу кімме­рійцям залишити свій слід в історії.

Для кочового народу, що постійно перебуває в русі, сенсом життя є збереження власних худоби, майна, зем­лі та заволодіння багатствами сусідів. Войовничість ско­тарських племен логічно випливає з самої природи ко­чового скотарства: вони або обороняють свої пасовись­ка, або завойовують чужі. Кіммерійці не були винят­ком. Вони здійснювали широкомасштабні походи в Ма­лу Азію, де успішно воювали з Урарту, Ассирією, Ліді­єю. Контакти з цими передовими для того часу країна­ми сприяли державотворчим процесам у кіммерійсько­му суспільстві. Однак, хоча кіммерійці і мали своїх ца­рів, утворити повноцінну державу їм так і не вдалося. У VII ст. до н. е. могутня хвиля численних, згуртованих та активних скіфських племен витіснила кіммерійців з Причорномор'я, внаслідок чого Кіммерія розпалася.

Скіфи(VII-III ст.. до н.е.) – кочові іракомовні скотарі, що витіснили кіммерійців і розселилися між Лоном і Дунаєм.

Територія розселення : від Азовського моря до Дунаю; Від Чорного моря до Чернігівщини, Курщини, Воронежчини.

Суспільний устрій. Наприкінці VI-V ст. до н. е. утворилася скіфська рабовласницька держава — Велика Скіфія. Вона являла собою союз племен на чолі з царем, влада якого передавалася у спа­док. Цареві належала військова, судова, політична влада, він був верховним жерцем.

Столицею Великої Скіфії було Кам'янське городище на Дніпрі. Територія держави ділилася на номи, очолювані призначеними ца­рем вождями.

Основою суспільства у скіфів була сім'я; родовід вівся по чоловічій лінії. Поширеним було багатоженство. Тривалий час найважливіші питання розв'язували на радах (зборах) скіфів, проте з розвитком рабовласницьких відносин їхня роль втрачається.

Господарство. Писемні джерела розрізняють царських скіфів, скіфів-скотарів, скіфів-землеробів та скіфів-орачів.

Із заселенням Причорномор'я греками скіфи започаткували тор­гівлю з ними. В обмін на рабів, а також пшеницю, хутро, шкіру та іншу сировину греки продавали витвори мистецтва, вишукану ке­раміку, предмети розкоші.

Військова справа. Озброєння складалося з коротких і довгих мечів, списів, дротиків тощо; скіфи винайшли складний далеко­бійний лук. Тіло захищали панциром. Основу війська становила важко озброєна кіннота.

Скіфи були дуже войовничим народом, здійснювали походи на Ассирію, Сирію і ледь не дійшли до Єгипту, але єгипетський фараон відкупився від них. У 331 р. до н. е. скіфи перемогли військо Олек­сандра Македонського.

Релігія та мистецтво. Скіфи були язичниками; особливо по­клонялися Арею, богові війни. Вірили в потойбічне життя, тому мо­гили облаштовували як підземні житла: клали їжу, прикраси, зброю, коней, а часом і жінку. Для знатних скіфів над могилою насипали курган, найвищими були кургани царів.

У мистецтві скіфів був поширений звіриний стиль — зображен­ня стилізованих оленів, пантер, коней, птахів і риб, фантастичних грифонів.

УIII ст. до н. е. погіршується становище Скіфії:

• клімат став більш посушливим;

• природні ресурси збідніли внаслідок людської діяльності.

До к. III ст. до н. е. Велика Скіфія припинила своє існування: сар­матські племена витіснили скіфів на захід (Болгарія, Румунія) та південь (Крим). У степовому Криму скіфи створили державу Мала. Скіфія зі столицею в ж. Неаполь поблизу сучасного Сімферополя.

У III ст. до н. е. в поволзько-приуральських степах сформувався союз кочових іраномовних племен — сарматів, який спустошливим ураганом пронісся Приазов'ям та Північним Причорномор'ям, витіснив скіфів на Крим­ський півострів. Хоча сарматам і не вдалося подолати родоплемінну відособленість, консолідуватися в єдиний етнос і створити, подібно скіфам, власну повноцінну дер­жаву, вони активно діяли на історичній арені протягом шести сторіч, залишивши сліди своєї діяльності на вели­чезній території: в Західному Казахстані, Приураллі, Поволжі, Подонні, Калмикії, на Північному Кавказі, в Прикубанні, в степах України, в Криму, Румунії та Угорщині.

Територія розселення: Північне Причорномор'я.

Суспільний устрій. Жили племенами, кожне з яких мало свою назву (роксолани, алани, аорси тощо). Сарматами їх називали греки і римляни. У суспільному устрої сарматів зберігалися значні пережит­ки матріархату: жінка займала досить поважне становище і навіть могла володіти зброєю. Тому чимало дослідників вважає, що сармат­ські жінки були прототипами легендарних амазонок. Використову­вали рабську працю. Вважається, що державу сармати не створили.

Основні заняття. Кочове скотарство, полювання. На початку нової ери частина сарматів опанувала землеробство. Займалися ре­меслами (ткацтво,гончарство, ковальство тощо).

Військова справа , Військо складалося з важкоозброєної піхоти та кінноти. Основні види наступальної зброї — луки, списи, мечі; мали панцирі, щити. Брали участь у війнах проти Риму.

Релігія та мистецтво. Обожнювали сили природи, мали культ богині-матері Астарти, покровительки коней. Вірили в очисну силу вогню. Особливою магією наділяли дзеркало.

У IV ст. сармати були частково витіснені готами та гунами, частково асимільовані під час Великого переселення народів.

І кімммерійці, і скіфи, і сармати були вихідцями з азійських степів. Вони принесли на наші землі своєрідну культуру, а залишки іранських мов, якими вони користувалися, збереглися донині в топоніміці України.

Античні міста-держави Північного Причорномор'я

VIII — кінець VI ст. до н. е. — це період Великої грецької колонізації, одним з напрямів якої було освоєн­ня Північного Причорномор'я.