Розділ іі. Закономірності росту і розвитку організму людини

2.1. Основні закономірності росту і розвитку дітей

Під розвитком в широкому розумінні цього слова слід розу­міти процес кількісних і якісних змін, які відбуваються в орга­нізмі людини і приводять до підвищення рівня складності ор­ганізації і взаємодії всіх його систем. Розвиток включає в се­бе три основні фактори: ріст, диференціювання органів і тка­нин, формоутворення (набуття організмом характерних, власти­вих йому форм). Вони перебувають між собою в тісному взає­мозв'язку і взаємозалежності.

Однією з основних фізіологічних особливостей процесу роз­витку, яка відрізняє організм дитини від організму дорослого, є ріст - кількісний процес, що характеризується безперерв­ним збільшенням маси організму і супроводжується зміною кількості його клітин або їхніх розмірів.

У процесі росту збільшуються кількість клітин, маса тіла і антропометричні показники. В одних органах, таких як кістки, легені, ріст здійснюється переважно за рахунок збільшення кількості клітин; в інших (м’язи, нервова тканина) переважа­ють процеси збільшення розмірів самих клітин. Таке визначен­ня процесу росту виключає ті зміни маси і розмірів тіла, які зможуть бути зумовлені жировідкладенням або затриманням води. Точніший показник росту організму — це підвищення в ньому загальної кількості білка і збільшення розмірів кісток.

До важливих закономірностей росту і роз­витку дітей належать: нерівномірність і безперервність росту і розвитку; гетерохронія з явищами випереджаючого дозрівання житєєво важливих функціональних систем; відхилення в рості і розвитку ( акселерація і ретардація).

Характерною особливістю процесу росту дитячого організму є його нерівномірність, або гетерохроніз, і хвилеподібність. Періоди посиленого росту змінюються деяким уповільненням його. Особливо яскраво ця закономірність простежується при вираженні темпу росту організму дитини.

Найбільшою інтенсивністю ріст дитини відзначається в перший рік життя і в період статевого дозрівання, тобто в 11 - 15 років. Якщо при народженні ріст дитини в середньому дорівнює 50 см, то до кінця першого року життя він досягає 75-80 см, тобто збільшується більше ніж на 50%; маса тіла за рік потроюється — при народженні дитини вона дорівнює в середньому 3,0-3,2 кг, а на кінець року — 9,5-10,0 кг. В наступні роки і до періоду статевого дозрівання темп росту знижується і щорічний приріст маси становить 1,5- 2,0 кг і збільшенням довжини на 4-5 см.

Другий стрибок росту пов'язаний із настанням статевого до­зрівання. За рік довжина тіла збільшується на 7-8 і навіть 10 см. Причому з 11-12 років дівчатка трохи випереджають у рості хлопчиків, в 13-14 років дівчатка і хлопчики ростуть майже однаково, а з 14-15 років юнаки обганяють в рості дівчаток і це перевищення росту у чоловіків над жінками зберігається про­тягом всього життя.

Від періоду новонародженості і до досягнення зрілого віку довжина тіла збільшується в 3,5 раза, довжина тулуба—в 3 рази, довжина руки — в 4 рази, довжина ноги — в 5 разів.

Пропорції тіла з віком також дуже змінюються.

Новонароджений відрізняється від дорослої людини відно­сно короткими кінцівками, великим тулубом і великою головою.

Висота голови новонародженого становить 1/4 довжини тулуба, у дитини двох років — 1/5, шести — 1/6, 12 років — 1/7 і у дорос­лих — 1/8. З віком ріст голови уповільнюється, а ріст кінцівок прискорюється. До початку періоду статевого дозрівання (передпубертантний період) статева різниця в пропорціях тіла від­сутня, а в період статевого дозрівання (пубертатний період) в юнаків кінцівки стають довші, а тулуб коротший і таз вужчий, ніж у дівчат.

Є три періоди відмінності пропорцій між довжиною і шири­ною тіла: від 4 до 6 років, від 6 до 15 років і від 15 років до дорослого стану. Якщо в передпубертантний період загальний зріст збільшується за рахунок росту ніг, то в пубертатному пе­ріоді — за рахунок росту тулуба.

Криві росту окремих частин тіла, а також багатьох органів в основному збігаються з кривою росту довжини тіла. Проте деякі органи і частини тіла мають інший тип росту. Наприклад, ріст статевих органів відбувається посилено в період статевого дозрівання, ріст лімфатичної тканини до цього періоду закін­чується. Розміри голови у дітей 4 років досягають 75,..90% ве- личини голови дорослої людини. Інші частини скелета і після 4 років продовжують інтенсивно рости.

В період статевого дозрівання відбувається не тільки інтен­сивний ріст, а й формування вторинних статевих ознак.

Гетерохронія в процесах розвитку окремих систем організму простежується не тільки при зіставленні темпів їхньога росту, Окремі частини фізіологічних систем також дозрівають нерів­номірно.

Нервова система завжди функціонує як єдине ціле, але її окремі частини розвиваються і формуються різними темпами і в різні строки. Наприклад, доцентрова, або аферентна, частина нервової системи, тобто та частина, яка несе імпульси з пери­ферії тіла в центральну нервову систему, досить зріла вже при народженні дитини, остаточно дозріває в 6-7 років. Тим часом відцентрова, або еферентна, частина нервової системи, тоб­то та частина, яка несе імпульси із центральної нервової системи до робочих органів — м'язів і залоз, остаточно дозріває т|ільки у 23-25 років.

Нерівномірність росту — пристосування, вироблене еволюцією. Бурхливий ріст тіла в довжину на першому році життя в'язаний із збільшенням маси тіла, а уповільнення росту в наступні роки зумовлене активними процесами диференціювання органів, тканин, клітин.

Ми вже зазначали, що розвиток веде до морфологічних та і функціональних змін, а ріст — до збільшення маси тканин, органів і всього тіла. При нормальному розвитку дитини обидва ці процеси тісно взаємопов'язані. Але періоди інтенсивного росту можуть не збігатися з періодами інтенсивного диференціювання.

Посилене диференціювання зумовлює уповільнення росту. Маса головного і спинного мозку в основному наростає до 8-10 років, майже досягаючи маси цих органів у дорослого; функціональне удосконалення нервової системи відбувається ще про­тягом довгого часу. '

Дозрівання рухового аналізатора настає в основному в І3-14 років, проходячи ряд етапів удосконалення рухової функції. Разом з тим в 15-18 років відбуваються подальший інтенсив­ний ріст і диференціація м'язової тканини.

Гетерохронія розвитку дає змогу забезпечити прискорений вибірковий ріст і диференціацію тим структурам і їхнім функ­ціям, які насамперед необхідні організмові на даному етапі он­тогенезу.

Гетерохронізм, який спостерігається при порівняльному ви­вченні розвитку окремих морфологічних утворень або функцій, ні в якому разі не є показником відсутності чи порушення гармонійності розвитку організму дитини на окремих етапах його життя.

І. А. Аршавський сформулював «енергетичне правило скелетних м'язів» як основний фактор, який дає змогу зрозуміти не тільки специфічні особливості фізіологічних функцій орга­нізму в різні вікові періоди, а й закономірності індивідуально­го розвитку. Згідно з його даними, особливості енергетичних процесів у різні вікові періоди, а також зміна і перетворення діяльності дихальної і серцево-судинної систем в процесі онто­генезу перебувають у залежності від відповідного розвитку ске­летної мускулатури.

П. К Анохін висунув вчення про гетерохронію (нерівномір­не дозрівання функціональних систем) і вчення про системогенез, яке з нього випливає. Згідно з його уявленнями, під функціональною системою слід розуміти широке функціональне об'єднання відмінно локалізованих структур на основі одер­жання кінцевого пристосувального ефекту, необхідного в даний момент (наприклад, функціональна система дихання, функціональна система, яка забезпечує рух тіла у просторі, та ін.). Структура функціональної системи складна і включає в себе аферентний синтез, прийняття рішення, саму дію і її результат, зворотну аферентацію із ефекторних органів і, нарешті, акцептор дії, зіставлення одержаного ефекту а очікуваним.

Функціональні системи дозрівають нерівномірно, включаються поетапно, змінюються, забезпечуючи організму пристосування в різні в різні періоди онтогенетичного розвитку.

Структури, які в сукупності повинні становити до моменту народження функціональну систему, закладаються і дозрівають вибірково і прискорено. Наприклад, коловий м’яз рота інервується прискорено і задовго до того, як будуть знервовані інші м’язи обличчя. Прискореного розвитку зазнає не тільки коловий м’яз рота, а й інші м’язи і ті структури центральної нервової системи, які забезпечують акт смоктання. Із всіх нервів руки насамперед і найповніше розвиваються ті, що забезпечу­ють скорочення м'язів — згиначів пальців, які беруть участь у виконанні хватального рефлексу. Такий вибірковий і приско­рений розвиток морфологічних утворень, які становлять повно­цінну функціональну систему, що забезпечує новонародженому виживання, дістав назву системогенезу.

Системогенез як загальна закономірність розвитку особливо чітко виявляється на стадії ембріонального розвитку. Але гетерохронне дозрівання і поетапне включення і зміна функціо­нальних систем характерні і для інших етапів індивідуального розвитку.

З моменту народження і до смерті в організмі людини від­мічаються специфічні особливості будови, біохімічних проце­сів, функцій організму в цілому і окремих його систем, які змі­нюються в різні періоди його життя. Ці зміни зумовлені спад­ковими факторами, визначаючи до деякої міри етапи росту і розвитку. Проте вирішальне значення для виявлення цих спад­кових факторів, формування вікових особливостей мають на­вчання і виховання, харчування і гігієнічні умови життя, спіл­кування дитини з людьми, що оточують її, спортивна і трудова діяльність та інші фактори, які становлять суть соціального життя людини.

Життя людини — це безперервний процес розвитку. Перші кроки і дальше вдосконалення рухової функції, перші слова дитини і розвиток мовної функції, перетворення дитини в підлітка в період статевого дозрівання, розвиток центральної нер­вової системи, ускладнення рефлекторної діяльності — це тільки приклади із величезної кількості змін в організмі.

Поряд з типовими для кожного вікового періоду особливо­стями є індивідуальні особливості розвитку. Вони варіюють і залежать від стану здоров'я, умов життя, ступеня розвитку нер­вової системи. Різкі індивідуальні відхилення у розвитку вияв­ляються переважно на першому році життя, коли вони пов'яза­ні з природженими особливостями і умовами виховання.

Вплив середовища на ріст і розвиток. Організм дитини розви­вається в конкретних умовах середовища, яке безперервно діє на організм дитини і значною мірою визначає хід його розвит­ку. Ще І. М. Сєченов зазначав, що «...організм без зовнішньо­го середовища, яке підтримує його існування, неможливий, то­му в наукове визначення організму повинне входити і середо­вище, яке впливає на нього, а оскільки без останнього існування організму неможливе, то суперечки про те, що в житті важ­ливіше — середовище чи саме тіло — не мають найменшого зна­чення».

Хід морфологічних і функціональних перебудов організму дитини в різні вікові періоди підлягає дії генетичних факторів і факторів середовища.

Залежно від конкретних умов середовища процес розвитку може бути прискорений або уповільнений, а його вікові періоди можуть наступати раніше чи пізніше і мати різну тривалість. Якісна своєрідність організму дитини, яка змінюється на кожному ступені індивідуального розвитку виявляється у всьсму, передусім в характері його взаємодії з навколишнім середовищем.

Не слід вважати, що біологічний фонд, з яким народжується дитина, не може бути надалі якоюсь мірою розхитаний чи змінений. Під впливом зовнішнього середовища, особливо його соціального боку, ті чи інші зумовлені спадковістю яко­сті можуть бути реалізовані і розвинуті, якщо середовище сприяє цьому, чи, навпаки, пригнічені.