3.6.Загальне уявлення про гальмування в нервовій системі, його значення

Гальмування - це нервовий процес, який проявляється у пригніченні збудження або в повному його припиненні, у зменшенні фізіологічної реакції організму або припиненні її.

Гальмування, як і збудження - активний процес, це одна з форм відповіді нервової системи на подразнення. Довгий час існувала дум­ка, що в нервовій системі є тільки процес збудження, а пригнічення фізіологічної реакції пов’язане із зменшенням процесу збудження.

Відкриття процесу гальмування як фізіологічного феномена було зроблено в 1845 році братами Вебер. Явище центрального гальмування відкрив у 1863 році І. М. Сеченов. З цього часу починається вивчення гальмування як самостійного нервового процесу.

В даний час виділяють дві форми гальмування: первинне і вторинне. Для виникнення первинного гальмування необхідна наявність гальмівних структур /гальмівних нейронів та гальмівних синапсів/. В цьому випадку гальмування виникає первинно без попереднього збудження. Зразками первинного гальмування можуть бути пре- та постсинаптичне гальмування.

Пресинаптичне гальмування відбувається в аксоаксональних синапсах, утворених аксонами гальмівних нейронів і аксональними закінченнями чутливих нейронів. Механізм пресинаптичного гяльмування полягає в тому, що зменшується чи припиняється виділення медіатора з передсинаптичного нервового закінчення.

Післясинаптичного гальмування ж є наслідком зниження збудливості оболонки нейрона.

Гальмівний неврон синтезує медіатор, яки й знижує значення потенціалу дії і, як наслідок - до пресинаптичної перетинки надходить менше медіатора. Мініатюрний потенціал тоді буде недостатнім, щоб викликати потенціал дії.

При постсинаптичному гальмуванні під впливом гальмівних меді­аторів відбуваються електрофізіологічні зміни в постсина- птичній мембрані, які перешкоджають виникненню потенціалу дїї. Таким чином, постсинаптична мембрана виявляється заблокованою.

Вторинне гальмування - це особливий вид гальмування нейрона, який не потребує участі спеціальних гальмівних структур. Це явище називається гальмуванням Введенського. Введенський встановив, що при великій частоті подразнення нервово-м’язового препарату поступово зменшується висота скорочення м’яза. Гальмування виникає внаслідок надходження до збуджуючого синапсу великого потоку нервових імпу­льсів, які сигналізують про дію на організм надмірних подразників. При великій частоті подразнення дуже швидко втрачається /викорис­товується медіатор/, внаслідок чого передача збудження в синапсі припиняється, хоча нерв продовжує проводити збудження. Інакше це яви­ще називають “позамежове гальмування”.

Гальмування поряд із збудженням приймає участь в пристосуванні організму до оточуючого світу. Гальмування відігріє важливу роль у формуванні умовних рефлексів, зві­льняє центральну нервову систему від переробки менш суттєвої інформації, забезпечує координацію нервових /рефлекторних/ реакцій. Гальмування обмежує поширення збудження на інші нервові структури, тим самим перешкоджує порушенню їх нормального функціонування.

Таким чином, гальмування виконує захисну функцію, охороняючи нервові центри від втоми і виснаження.