8.4. Захисні властивості крові Як уже згадувалося вище, лейкоцити крові здатні до фагоцитозу.

Фагоцитоз – захисна реаккція організма, яка полягає в захисті організму від мікроорганізмів, які проникають у кров і тканини.

Фагоцитарну функцію в організмі здійснюють, крім лейкоцитів, і інші клітини сполучної тканини – гістіоцити.

Імунітет. Людина живе в оточенні найрізноманітніших мікробів, у тому числі хвороботворних бактерій і вірусів. Багато з них знаходиться в організмі хворих тварин і людей, від яких вони можуть тим чи іншим шляхом передаватися до здорових Наприклад, від хворих тварин людина при вживанні сирого молока може заразитися бруцельозом або ящуром. Збудники правця, які містяться в грунті, крізь пошкоджені тканини можуть проникнути в організм і спричинити важкі захворювання.

Добре відомі інфекції, які передаються повітряно-краплинним шляхом (при кашлі, чиханні, голосній розмові тощо).

Загальнозахисним факторам не властива виражена вибірна (специфічна) дія на збудників інфекції, вони перешкоджають їхньому проникненню в організм і перебуванню там, при цьому особливість кожного збудника не має істотного значення.

Вирішальним факторами в боротьбі з інфекціями є специфічні фактори, які виробляються в організмі. Вони зумовлюють специфічну несприйнятливість організму до тієї інфекції, проти якої вони вироблені. Цю форму захисту називають імунітетом. Специфічність імунітету виражається в тому, що він зумовлює захист лише проти однієї і зовсім не впливає на ступінь сприйнятливості даного індивіда до інших інфекцій. Так, речовини, що виробилися проти збудника коклюшу, безсилі проти збудника скарлатини тощо.

Антитіла і антигени. Імунний процес - це відповідь організму на певного роду подразнення, на вторгнення стороннього агента — атигена.

Під антигеном звичайно розуміють не властиві даному організмові сполуки (найчастіше білки), які проникли в його внутрішнє середовище, минаючи травний канал. Сторонніми можуть стати також власні білки, коли при інфекційних захворюваннях, отруєннях або інших впливах на організм в ураженому органі відбуваються зміни в структурі і властивостях тих або інших білкових сполук, які стають ніби сторонніми для організму, тобто набувають щодо нього антигенних властивостей. Оскільки такі антигени не привносять ззовні, їх називали аутоантигенами, а антитіла, які утворюються, - аутоантитілами.

Захищаючи організм від нашестя антигенів, кров виробляє особливі білкові тіла - антитіла (протитіла), які знешкоджують антигени, вступаючи з ними в реакції найрізноманітнішого характеру.

Захисні речовини (антитіла) по-різному діють на хвороботворні мікробі або сторонні речовини, які проникли в організм. Одні антитіла склеюють мікроорганізми, другі осаджують склеєні частинки, а треті руйнують, розчиняють їх. Такі антитіла називають преципітинами. Антитіла, які розчиняють бактерії, дістали назву бактеріолізинів. Антитіла, які нейтралізують отрути (токсини) бактерії, змій, отрути деяких рослин, дістали назву антиоксидантів, тобто специфічних протиотрут.

Захисними речовинами (антитілами) притаманна специфічність. Вони діють згубно тільки на той мікроб, бо його отруту чи на сторонній білок, який був причиною їхнього утворення.

Все це, зрозуміло, відбувається в тому випадку, якщо організм був заздалегідь імунізований і встиг активно виробити специфічні фактори, які виробляються в організмі. Вони зумовлюють специфічну несприйнятливість організму до тієї інфекції, проти якої вони вироблені. Цю форму захисту називають імунізований і встиг активно виробити специфічні гамма-глобуліни, або ж йому були своєчасно введені уже готові антитіла, одержані від імунізованих тварин або людей. Інакше отрута може подіяти швидше і отруїти організм раніше, ніж він почне виробляти протиотруту.

З точки зору сучасної імунології процес “імунної відповіді” на введений сторонній білок (антиген) багатоступінчатий і в основному формується в лімфоїдній тканині. Антиген, який потрапив в організм (наприклад, мікроб, вірус), затримується найближчим до місця його проникнення лімфатичними вузлами – бар’єром на шляху інфекції. Це є сигналом до утворення тут макрофагів - великих фагоцитів, які беруть активну участь у пожиранні і переробленні антигена, що потрапив сюди.

Чи звертали ви увагу на запальну реакцію в лімфатичному вузлі в пахві, якщо є інфікована рана на пальці? Це ж одна із форм захисту організму – бар’єрна функція лімфатичної системи. Другий спосіб знешкодження антигена, досконаліший, - утворення специфічних антигенних “протиотрут" – антитіл.

Природжений і набутий імунітет. На грип хворіють люди, але не хворіє багато тварин; водночас у тварин відомі захворювання, до яких люди несприятливі. Ця несприятливість до того або іншого збудника хвороби має назву видового, або природженого, імунітету. Його набувають від народження, успадковують від батьків. Спадковим імунітетом пояснюється несприйнятливість людини до збудника чуми рогатої худоби. Імунні речовини можуть через плаценту проникати від матері до плода. Деякі імунні речовини новонароджені одержують з материнським молоком. Відомо, що протягом перших місяців життя діти не хворіють на кір, поліомеліт (дитячий параліч) та інші інфекційні захворювання.

Імунітет може вироблятися у людини після перенесення інфекційного

захворювання. Це набутий імунітет. Після одужання в крові людини залишаються захисні речовини проти збудника хвороби, яку вона перенесла. Якщо тепер збудник цієї хвороби проникне в кров людини, то він і отрута, що ним виділяється, будуть знешкоджені відповідними імунними тілами і хвороба не розвинеться. Ось чому люди, перехворівши в дитинстві на коклюш, кір, звичайно не хворіють на них вдруге.

Несприйнятливість до того або іншого захворювання, одержану організмом у спадок або набуту в результаті перенесеного захворювання, називають природним імунітетом. Природній імунітет міцний, тримається багато років.

Імунітет можна викликати штучно. Для цього в організм вводять ослаблені або убиті збудники тієї чи іншої хвороби. Ослаблена таким чином отрута збудників хвороби веде до вироблення проти неї відповідних речовин (антиоксидантів). У цьому разі організм бере активні участь в створенні несприйнятливості до тієї або іншої хвороби. Прикладом штучного імунітету є запобіжні щеплення.

В медичній практиці широко користуються пасивною імунізацією. При цьому захворілій людині вводять сироватку крові перехворілих людей або тварин. У такій сироватці є вже готові імунні тіла проти збудників хвороби. Коли дитина захворює на кір, їй вводять сироватку крові людини, яка перехворіла на кір. У ній містяться антитіла проти збудників кору. Таку саму роль виконує протидифтерійна сироватка, яка містить готові імунні речовини проти збудника дифтерії. Готують її із сироватки крові коней, яким попередньо вприснули під шкіру отруту дифтерійних мікробів. У крові коня виробляються імунні тіла проти збудників дифтерії. Їх і вводять разом із сироваткою конячої крові хворій на дифтерію людині або з метою профілактики від цього захворювання. Імунітет, який набувається шляхом запобіжних щеплень або введення лікувальних сироваток, називають штучним. Ця форма імунітету менш тривка, ніж природний імунітет.

Формування імунних реакцій у процесі розвитку дитини. В ембріональному періоді антитіла в організмі плода не виробляються. В перші 3 місяці після народження діти майже повністю несприйнятливі до інфекційних захворювань. Несприйнятливість пояснюється наявністю імунних тіл, одержаних плодом від матері. Гамма-глобулін - носій антитіл передається через плаценту плодові від матері. Допомагають несприйнятливості також антитіла, що надходять у грудному періоді з молоком матері. Крім того, несприйнятливість новонароджених дітей до деяких захворювань пов’язана з недостатньою зрілістю організму, особливо його нервової системи. В цьому віці в кістковому мозку дітей і лімфатичних вузлах нема зрілих клітин, які продукують антитіла, не синтезується гамма-глобулін. Неспецифічні фактори захисту в ранньому віці більш вираженні, ніж у дітей старшого віку.

У міру дозрівання організму, його нервової системи дитина поступово набуває все стійкіших імунологічних властивостей. До другого року життя все стійкіших імунологічних властивостей. До другого року життя виробляється уже значна кількість імунних тіл. Помічено, що у дітей, які виховуються в колективах, швидше формуються імунні реакції. Це пояснюється тим, що в колективі дитина зазнає прихованої імунізації: попадання в організм дитини від захворілих дітей малої дози збудника не спричиняє в неї захворювання, збудник швидше гине, але організм на нього встигає виробити антитіла. Якщо це повторюється кілька разів, то виробляється імунітет до цього захворювання.

До 10 років імунні властивості організму виражені добре, далі вони тримаються на відносно сталому рівні і починають знижуватися після 40 років.