26. Характеристика господарських одиниць (форм) в Зх Європі доби середньовіччя. Вілла та її характеристика на основі «Капітулярію про віли».

Основним типом сільськогосподарського підприємства стає рабовласницька вілла (до 250 га), яка часто-густо складалася з кількох маєтків, у яких виробляли різні продукти. Як правило, такі господарські одиниці спеціалізувалися на вирощуванні якоїсь однієї культури, яка орієнтувалася на ринок, але одночасно в господарстві виробляли продукцію для власного споживання.

У феодальному маєтку (сеньйорія у франків, манор в Англії, марка у Німеччині), який можна назвати відповідною господарською формою феодальної земельної власності та прав феодала на залежних селян, земля ділилась на дві частини: 1) домен – панська земля, що використовувалась для задоволення потреб феодала-власники. 2) селянські надільні землі, які були у користуванні селян, за що вони й несли відповідні повинності (феодальна рента). Частина селян також займалася ремеслом. У процесі подальшого поділу праці виділяється окрема галузь – ремісництво. Це в-во також обкладалося повинностями на користь феодала.

Особиста залежність безпосередніх виробників оформлювалася законодавчо. У капітуляріях (указах) Карла Великого (768--814 рр.) прямо вказувалося, що кожна вільна людина повинна шукати для себе покровителів і заступників. Надзвичайно важливим документом цієї епохи, пам'яткою економічної думки є «Капітулярій про вілли», датований кінцем VIII ст. Він являє собою указ або інструкцію для управителів тих маєтків, що перебували у віданні королівського двору та служили для задоволення потреб королівського дому, і містить докладні вказівки щодо ведення господарства в маєтках. Зміст капітулярію свідчить про натуральний характер господарства королівських маєтків. Крім того, за цим указом більшість прав, особливо пов'язаних із землею, належить власникам маєтків. Отже, господарство цього часу було замкнене, натуральне — як селянське, так і панське. Таке господарство не виключало певних відносин обміну, але це були лише одиничні, незначні обмінні операції, що не поширювалися за межі дрібних місцевих ринків. Такі ринки збиралися по селах, у них брали участь самі безпосередні виробники, селяни та сільські ремісники. На них рідко коли відбувалися справді ринкові операції купівлі-продажу, переважно мав місце обмін продукту па продукт або оплата продукту певним місцевим еквівалентом, адже загальний грошовий еквівалент був відсутнім.

27. Виникнення середньовічних міст в Зх Європі та їх господарський розвиток. Корпоративні форми організації господарства та їх висвітлення в цехових статутах.

Виникнення середньовічних міст було спричинене розвитком ремесла і торгівлі у феодальній системі господарства, відокремленням ремесла від землеробства. Розвиток торгівлі і промисловості в середньовічних містах відіграв важливу роль у зародженні ринкової економіки у Європі. Розвиток міського ремісничого в-ва і торгівлі передусім підвищував економічний і політичний статус міст. Розвиток західноєвропейських міст відіграв головну роль у становленні приватної власності, адже в них жили вільні люди, що вже не перебували в особистій залежності. Ставши осередками ремісників та торговців, західноєвропейські міста відігравали важливу роль в розвиткові господарських зв’язків. Міста були осередками товарного в-ва і торгівлі. Середньовічне місто – це самостійна організація з певною системою самоуправління. Основний внесок міст у руйнування феодальної системи господарства полягав у розвитку товарно-грошових відносин, центрами яких вони були.

Починаючи з 11ст починають утворюватись самостійні професійні організації, з власним виборним управлінням і власними статутами. Кожна з цих корпорацій набувала певних прав – володіння нерухомістю у місті, мала власне судочинство, складала певний церковний приход. Купці об’єднувалися у гільдії – об’єднання торговців, які намагалися спільними зусиллями утвердитися на місцевому ринку та за його межами: лише належність до гільдії надавала право на купецьку діяльність у місті. Важливе завдання гільдій полягало у забезпеченні прав купецтва на ринках інших міст, для досягнення чого гільдії різних міст укладали певні угоди. Об’єднання ремісників дістало назву цехів. Всі міські ремісники об’єднувалися за професійною ознакою. Членами цеху були майстри, при кожному з яких перебували підмайстри та учні, що не виступали як члени цеху. Відносини між майстрами будувалися на принципах рівноправності та солідарності, виключаючи будь-яку конкуренцію. Виробництво здійснювалося за спільними правилами, які закріплювались у цехових статутах і регламентах.