- •1.Предмет і метод ідпзк.
- •3 Державний лад рабовласницької демократичної республіки в Афінах.
- •5. Джерела римського права на різних етапах його розвитку.
- •6. Реформа Сервія Туллія.
- •7. Суспільно-політичний лад рабовласницької Спарти
- •8. Закони Ману.
- •9.Організація управління в державі Мауріїв
- •11. Суд і процес у стародавньому Римі.
- •12. Закони XII таблиць.
- •14. Характеристика державного ладу держав Стародавнього Сходу.
- •15. Закони Хаммурапі
- •16. Державний лад Риму в період імперії.
- •17. Суспільний лад давньосхідних рабовласницьких держави.
- •18. Етапи розвитку римської рабовласницької держави.
- •19. Характеристика "Салічної правди".
- •20. Суспільний та державний лад Франків. Реформа Карла Мартела.
- •22. Князівський абсолютизм і його особливості.
- •23. Особливості суспільно-політичного розвитку князівської Німеччини. Золота Булла 1356 року.
- •24. Основні положення «Великої хартії вольностей» 1215 р.
- •25. "Славна революція" 1688 року.
- •26. Суд і процес за законником Стефана Душана
- •29. Веймарська Конституція 1919 року
- •32. Ідея Єдиної Європи та її реалізація в історичному аспекті.
- •33. Міжнародне право і процеси глобалізації
- •34. Кримінальний кодекс Наполеона 1810 року.
- •35. Консульство та імперія Наполеона Бонапарта.
- •37. Листопадова революція 1918 року в Німеччині.
- •38. "Білль про права" 1791 року (сша).
- •39. Історичні перспективи марксистсько-ленінської концепції держави і права.
- •40. Пролетарська революція в Парижі 18 березня 1871 року і утворення Паризької Комуни.
- •43. Декларація прав людини і громадянина 1789 р. (Франція)
- •44. Звичаєво-правова основа виникнення держаи і пава каїн третього світу
- •45. Основні школи мусульманського правознавства
- •46. Етапи загальної кризи капіталізму
- •47. Правові основи виходу з кризи сша у 1933-1935 рр.
- •48. Фашистська диктатура у Німеччині
- •50. Буржуазна революція в Англії 17 ст.
- •49.Національно-державне розмежування в Середній Азії
- •50. Характеристика Конституції п’ятої республіки 1958 р. (Франція)
- •52. Криваве законодавство в Англії
- •53. Держава і право соціалістичних країн Азії і Куби ( питання розкрито неповністю).
- •54. Хабеас корпус акт 1679 р. Та його характеристика
- •55. Державний лад Паризької комуни
- •60. Франція у 2-їй світовій війні. Режим Віші
- •57. Корпоративна держава в Італії.
- •58. Встановлення фашистської диктатури в Німеччині.
- •59. Якобінська диктатура 1793 року у Франції
- •61. Основні тенденціі в сучасному праві Китаю
- •62. Особливості глобалізації та інтеграції на межі 20 та 21 століть
- •65.Особливості формування основних принципів міжнародного права
- •63.Війна за незалежність сша. Декларація незалежності 1776 р.
- •64. Конституція Японії 1946 р.
- •66. Конституція Четвертої республіки у Франції 1945р.
- •67. Кодифікація Юстиніана (Візантія)
- •68. "Кароліна" (1532р.)
- •70. Характеристика просвіченого абсолютизму
- •71. Основні зміни в розвитку буржуазного права в період загальної кризи капіталізму.
- •72. Виникнення та розвиток парламенту в Англії (хііі-хv).
- •73.Генеза міжнародного гуманітарного права.
- •74.Особливості формування міжнародного гуманітарного права збройних конфліктів у хіх-хх ст.
- •75.Міжнародне право і проблеми глобалізації.
- •76. Політичний режим у сша після другої світової війни.
- •78. Виникнення міжнародного гуманітарного права: передумови та особливості
- •79. Генеральні Штати у Франції.
- •80. Основні зміни в розвитку буржуазної держави в період загальної кризи капіталізму.
- •81.Громадяська війна Півночі та Півдня та її вплив на наступний розвиток законодавства сша.
- •82.Четверта республіка у Франції.
- •85. Цивільний кодекс Наполеона 1804 р.
- •87.Уряд народного фронту Франції та його заходи у політичній та соціальній галузі.
- •89.Шлюбно-сімейне право за Кораном.
- •88.Шаріат. Злочини і покарання.
- •90.Джерела мусульманського права.
- •Державний лад рабовласницької демократичної республіки в Афінах.
- •28. Велика французька буржуазна революція.
- •2) 1794—1799.Від страти Робесп'єра до приходу до влади Наполеона Бонапарта. В цей час країною керувала Директорія.
- •3) 1799—1804.Від приходу Наполеона до влади до відновлення монархії після проголошення 1804 року Французької імперії.
1.Предмет і метод ідпзк.
Науку іпдзк можна визначити як сферу людської діяльності,спрямовану на формування нових знань про виникнення і розвиток держави і права в зарубіжних країнах.
Предмет вивчення науки історії держави і права зарубіжних країн є конкретні процеси виникнення і розвитку державно-правових інститутів і явищ,що розвиваються в хронологічній послідовності та проявляються в певному історичному просторі.
Методологія ідпзк – це сукупність а)загально філософських методів пізнання і пізнавальних принципів ; б)загальнонаукових дослідницьких методів і прийомів; в)спеціальних методів та прийомів,за допомогою яких досліджуються процеси виникнення і розвитку державно-правових інститутів в зар.країнах.
Методологія має 3 рівні:
1)загальнойілософські методи і принципи
2)Сукупність загальнонаукових дослідницьких методів і прийомів(аналіз синтес індукція)
3)сукупність спеціальних дослідницьких методів і прийомів.(хронологічний, проблемно-хронологічний,періодизація,порівняльно-іторичний та ін) .
2.Значення вивч. Курсу ідпзк,для підготовки юристів вищої кваліфікації.
ІДПзк є невідємною складовою державного стандарту базових юридичних дисциплін.Саме ця навч.дисципліна відіграє роль в ознайомленні майбутніх юристів із світовою політичною та правовою культурою ,знання якої дає можливість глибше зрозуміти сучасні державо і правотворчі процеси,прогнозувати основні тенденції їх розвитку.ІДПзк тісно пов’язана з іншими історико-правовими дисциплінами, тдп і разом з ними виступає методологічним підґрунтям вивчення сучасних галузей права.
Історія держави і права дає також ключ до розуміння проблем державотворення та основних закономірностей розвитку сучасних держав. Особливого значення дослідження проблем історії держави і права зарубіжних країн набуває в часи переосмислення традиційних, заідеологізованих підходів до державних інститутів минулих часів та до оцінки найвидатніших пам'яток світової правової спадщини. Таким чином, цей курс сприяє загальному розвиткові студентів, формуванню їхньої правосвідомості і політичної та правової культури майбутніх висококваліфікованих юристів.
3 Державний лад рабовласницької демократичної республіки в Афінах.
За формою державного правління Стародавні Афіни були демократичною республікою. Державний апарат Афінської демократії складався із таких органів влади: народних зборів, ради п’ятисот, геліеї, колегії стратегів і колегії архонтів. Народні збори (екклесія) були головним і вирішальним органом. Право участі у народних зборах мали всі повноправні афінські громадяни (чоловіки), що досягли двадцятилітнього віку незалежно від їх майнового стану і роду занять. Повноваження народних зборів були дуже широкими і охоплювали всі найважливіші питання життя Афін. На народних зборах приймались закони, вирішувались питання війни і миру, вибирались посадові особи, заслуховувались звіти магістратів після закінчення строку повноважень, обговорювався та затверджувався державний бюджет, здійснювався контроль за вихованням юнаків, приймалось рішення у випадку остракізму. Специфічне значення мали права народних зборів щодо охорони основних законів. Була створена спеціальна колегія для охорони законів, яка одержувала свої повноваження від народних зборів. У народних зборах був встановлений доволі демократичний порядок роботи. Виступати міг будь-який учасник зборів. Але він повинен був дотримуватися певних правил, які зводились до того, що не можна було повторюватись, ображати свого опонента, а говорити необхідно було по суті справи. Народні збори збирались, як правило, через 8–9 днів. Головою народних зборів був голова пританів. Голосування було таємним, за винятком виборів на військові посади. Кожен громадянин міг внести на розгляд свій законопроект. Рада п’ятисот діяла як вищий адміністративний орган і муніципалітет з управління службами Афін та його передмість: розв’язувала питання благоустрою міста, його базарів, стану флоту, арсеналу, організовувала доставку продовольства. Рада здійснювала контроль за діяльністю посадових осіб, готувала і попередньо розглядала питання, що виносила на обговорення народних зборів. Рада проводила докимасію (перевірку) дев’яти архонтів і кандидатів у члени Ради на майбутній рік. Вона мала право притягувати до суду посадових осіб, а особливо осіб, винних в неправильному використанні державних коштів. . У системі державних органів зберігся такий державний орган як ареопаг. До нього входили представники афінських аристократів, що займали посади архонтів та колишні архонти, які зробили задовільний звіт про свою річну діяльність. Ареопаг до середини V ст. до н.е. був одним із найважливіших органів державної влади, що контролював діяльність посадових осіб та народних зборів. Але після 462 р. до н.е. за ним було збережено, головним чином, функції судової установи. Серед органів виконавчої влади в Афінах слід відмітити дві колегії: стратегів і архонтів. Колегія десяти стратегів вибиралась відкритим голосуванням із числа найбільш багатих і впливових громадян. Основні функції колегії стратегів – верховне керівництво і командування всіма військовими силами афінської держави, фінанси, зовнішні відносини, підготовка до ради п’ятисот і народних зборів, проектів, декретів і розпоряджень. Система афінської демократії в V – ІV ст. до н.е. була добре продуманою і старанно розробленою політичною системою. Заміщення державних посад будувалось на принципах виборності, строковості, колегіальності, підзвітності. Усі посадові особи вибирались на один рік без права переобрання на наступний строк. Але це не стосувалося стратегів. Для свого часу афінська демократія мала найбільш передовий державний устрій, в умовах якого всі повноправні громадяни мали можливість управляти державою, а держава пік-лувалась про матеріальний добробут своїх громадян і створювала умови для розвитку культури.