35. Консульство та імперія Наполеона Бонапарта.

Внутрішня політика консульського режиму в Франції в 1799 - 1804 роках охарактеризована необхідністю закріплення буржуазною державою перед лицем загрози реставрації феодально-абсолютиського режиму з одного боку і загрози зі сторони ліворадикальних елементів з другої. Консульство заклало в основу державного устрою принцип бюрократичного централізму , армія, церква, поліція, бюрократія стали головними ричагами диктатури Наполеона. Наполеон ліквідував більшість демократичних відносин. Найбільшим досягненням здійсненим в роки консульства було створення апарату централізованої центральної державної влади. Наполеон відстоював поділ на департаменти, але ліквідувавши місцеві . замість виборних посад і зборів в кожному департаменті назначався перфект, який назначав муніципальні ради . Перфекти підкорялися міністру закордонних справ. Міністерство внутрішніх справ було створено в 1800р. В роки Консульства була створена система народної освіти, яка існує і нині. На чолі всієї системи стало відомство під назвою "Університет" завідував вищою і середньою школою. Вищі школи готувати техніків, інженерів, нотаріусів, судових, адміністративних, фінансових чиновників і т.д. Наполеон покровительствував вченим, математикам, астрономам, фізикам, з великою відразою відносився до істориків, філософів. Період консульства став часом гучних перемог Франції залишками контрреволюції держав Європи, що не хотіли ніяких революційних змін. 12 липня 1806 року утворено Рейнський союз з 16 пов'язаних з Францією держав.

Вдаючись до сили й накидаючи власну волю під загрозою введення військ, Наполеон прагнув перетворити Європу надто швидко і надто радикально. Тому він і наштовхувався чимдалі на більший опір населення, почали формуватися національні рухи. Іноземне панування відродило чуття національної відрубності в державах-сателітах, почали виникати ідеї національного визволення. Після падіння Наполеона частина запроваджених ним реформ збереглася, − поділ Італії, об'єднані в союз німецькі держави, не кажучи про кодекс. Завдяки цьому утворилося залежне від Росії, але з власною назвою, Королівство Польщі.

37. Листопадова революція 1918 року в Німеччині.

У 1918 році в Німеччині створюються умови, що неминуче вели до революційного вибуху. Боротьба монополій за надприбутки, зростання експлуатації, авантюристична зовнішня політика – все вступало у відверті суперечності з інтересами німецького народу. Перша світова війна ще більше загострювала революційну кризу. Розвиток подій підштовхнула революція, яка спалахнула в жовтні 1917 року в Росії. Під її впливом у січні 1918 року, коли відбувалися переговори в Брест-Литовську, робітничий клас у Берліні, Мюнхені та інших містах провів демонстрації, страйки, під час яких уперше в Німеччині з’явилася Ради робітничих депутатів і революційні старости. Навесні 1918 року наступ німецьких військ на Західному фронті провалився. Головнокомандувач Гінденбург офіційно заявив про необхідність перемир’я і створення уряду, “з яким буде рахуватися Антанта”. Третього жовтня 1918 року був сформований коаліційний уряд на чолі з принцом М. Баденським. Почала створюватися небезпечна для юнкерства і монополістичної буржуазії ситуація. Озброєний робітничий клас був готовий до боротьби. Однак для перемоги була необхідна революційна робітнича партія. В Німеччині існувала соціал-демократична партія. Однак її політика підтримки імперіалістичної війни відштовхнула від неї значну частину робітників і викликала розкол у самій партії. Усі ці обставини і визначили характер і особливості революції в Німеччині. На початку жовтня 1918 року “Спартак” провів свою конференцію, яка закликала до боротьби проти уряду. Спартаківці організують демонстрації, значну роботу проводять серед військових моряків. У цей час німецький військовий флот отримує наказ – вийти у відкрите мроре і дати бій англійській ескадрі, яка значно переважала німецькі морські сили. Військові моряки зрозуміли намір командування, і 3 листопада 1918 року на військово-морській базі у місті Кіль вибухнуло повстання. Тут знаходилося 40 тис. моряків і морських піхотинців. Робітники Кіля підтримали повстання, була створена Рада робітничих і матроських депутатів. Подібні повстання, слідом за Кілем, відбуваються в інших містах. Всюди виникають Ради робітничих і солдатських депутатів, які беруть владу до своїх рук. Дев’ятого листопада повстання перемагає в Берліні. На мітингу озброєних робітників і солдатів К. Лібкнехт проголошує “вільну Німецьку Соціалістичну республіку”. Кайзер Вільгельм тікає до Голландії. Німецька імперія перестала існувати. За таких умов імперський канцлер М. Баденський передає владу соціал-демократичному урядові на чолі з Фрідріхом Ебертом. Десятого листопада 1918 року збори делегатів від солдатів і робітників Берліна обрали виконавчий комітет Берлінської Ради робітничих і солдатських депутатів і затвердили уряд Еберта, визнавши його “чисто соціалістичним урядом”. Отримавши санкцію Берлінської ради, уряд Еберта став називати себе Радою Народних Уповноважених (РНУ). Новий уряд видає декларацію, яка не йшла далі буржуазно-демократичних реформ, і розпочинає боротьбу проти Рад робітничих і солдатських депутатів, вимагаючи скликання установчих зборів.