54.Проблема протекціонізму та фритредерства у теоріях представників економічної думки 15-18 ст.(меркантилістів, фізіократів, Сміта та Рікардо)

Для меркантилістів важливим джерелом збагачення країни була зовнішня торгівля. В снові цих думок була ідея активного торгового балансу, що була введена представниками пізнього меркантилізму. Акцентування на активному торговому балансі породжувало вимогу проведення протекціоністської політики. Тобто такої економічної політики держави,що спрямована на захист національної економіки від іноземної конкуренції через уведення великих розмірів мита на товари, які ввозяться до країни. Тобто для протекціонізму велику роль відігравало державне втручання в економіку країни.

 Виникненняфізіократизмупов’язується з критикоюмеркантилізму. Джерелом багатства нації вони вважали не зовнішню торгівлю, а сільське господарство;були прихильниками ідеї цілковитого економічного лібералізму, концентрованим виразом якого став знаменитий принцип “laissezfaire”. Цей принцип означає: „Дайте людям самим робити свої справи, дайте справам іти своїм ходом”, або „нехай все іде, як іде”. Держава не повинна втручатись у господарську діяльність. Її завданням має бути лише збір податків, забезпечення обороноздатності країни, прав і свобод людей. Тобто вони допускали втручання держави в економіку, але у чітко визначених межах.

Сміт та Рікардо були найяскравішими прихильниками класичної школи політичної економії. Згідно їхнім теоріям умовою ефективного функціонування ринкового механізму є забезпечення максимуму економічної свободи, гарантією якої є приватна власність і повнота інформації якою володіють суб’єкти господарювання. Ринку Сміт приписував можливість саморегулювання завдяки вільній конкуренції та через їх приватні інтереси за принципом «невидимої руки» і який реалізується через закон вартості. А це можливо тільки тоді, коли держава не втручатиметься в економічне життя країни. Тобто вони були прихильниками фритредерства., що означає «вільна торгівля», тобто практика невтручання держави в економіку. За державою визнається роль «нічного сторожа», функція якого полягає у обороні країни, правосуддя, освіті і утриманні громадських установ.

55. Економічні передумови Визвольної війни українського народу (1648-1676).

На землях що перебували під польською владою на цей час були поширені великі феодальні землеволодіння . Зі зростанням фільваркової системи, поширенням панщини відбуваються істотні зміни у соціальному стані селян. Польський сейм видав низку указів і законів за якими селянам було заборонено покидати свої наділи, виступати у суді. Селян було остаточно закріпачено. Такі умови призвели до масових втеч селян, які згодом сформували Запорізьку Січ.

Під впливом зростання торгівлі в товарно-грошові відносини поступово втягувалися і селянські господарства, і як наслідок розпочинається процес соціального розшарування селянства, поява малоземельних та безземельних селян. У козацькому середовищі процес розшарування відбувався значно швидше. Основною формою господарства у них був хутір – індивідуальне господарство засноване на власній праці або із залученням праці найманої, орієнтоване на виробництво продукції, що здебільшого йшла на продаж. Тобто це було господарство фермерського типу.

Подальшого розвитку набувають ремесло і торгівля, що супроводжуються розвитком старих і виникненням міст і містечок. Проте цехове ремесло було жорстоко обмежене регламентацією. Партачі(позацехові майстри) і купці-скупники посередники) згодом сформували так звані розсіяні мануфактури. Розвиток ремесла, його подальша спеціалізація, поява мануфактур посилила суспільний поділ праці, що стимулювало розширення внутрішнього ринку.

Але політика польського уряду передусім захищала інтереси шляхти й завдавала великої шкоди розвиткові місцевих ремесел та промислів, затримувала загальний економічний розвиток краю. Розвиток соціально-економічного життя, надзвичайне поширення магнатського господарства у вигляді фільварків, яке супроводжувалось постійним поширенням кріпосного гніту селянства, викликали неминуче протистояння основної маси населення, намагання знищити цей гніт. Наслідком стала війна 1648-1676рр. 56. Основні напрями економічної політики Хмельницького та її меркантилістські засади.

Політика Хмельницького проводилася у аграрній і фінансовій сферах, а також стосовно зовнішньої політики.

Антифеодальна боротьба і аграрна політика викликали значні зміни у структурі земельної власності. На зміну великому землеволодінню прийшло дрібне землеволодіння козаків, міщан і вільних селян. Відбувалось руйнування магнатського господарства, яке ґрунтувалось на фільварковій системі, й основною формою організації господарства стало індивідуальне селянське або козацьке господарство, яке базувалось на власній і частково на вільнонайманій праці. Але права власності на землю не були юридично закріпленими. Натомість гетьман домігся зміцнення державної власності на землю; сприяв виникненню майстерень та збільшенню кількості мануфактур; захищав міські ремесла та цехову організацію.

В зовнішній торгівлі притримувався залучення в Україну іноземних купців. Мито на ввіз було не високим, але становило значну частину доходу державного скарбу.

Фінансова система була представлена військовим скарбом яким керував сам гетьман. Основними джерелами його поповнення були податки з «податних станів» (селян, міщан, частково козаків);млини, шинки що здавалися в оренду; земельний фонд.

Застосування Хмельницьким принципу активного втручання державної влади у господарське життя, заохочення вивозу товарів і обмеження водночас вивезення коштовностей, встановлення захисних мит, пільги місцевим підприємцям і купцям свідчили про наявність елементів меркантилізму в його економічній політиці.