23. Еволюція поглядів римських мислителів (Катона, Варрона, Колумелли) на організацію сільськогосподарського виробництва Давнього Риму.

Центральне місце серед соціально-економічних проблем Давнього Риму посідали питання організації і ведення рабовласницького господарства у сільськогосподарських маєтках, взаємовідносин між великими та дрібними землевласниками щодо розподілу земельних ресурсів, а також проблеми взаємовідносин рабів та рабовласників.

У трактаті "Землеробство", написаному великим землевласником, письменником і політичним діячем Стародавнього Риму Марком Катоном, знайшли яскраве відображення економічні проблеми рабовласницьких господарств у період розширення виробничої діяльності великих землевласників. У творі узагальнюється досвід натурального рабовласницького господарства Стародавнього Риму та містяться практичні рекомендації щодо підвищення його дохідності. У цій праці Катон визначав землеробство найбільш достойним, почесним та благородним заняттям, ідеалізував натуральне господарство, спрямоване на задоволення власних потреб. На думку мислителя, із землеробів "виходять найвідданіші громадяни і найстійкіші солдати. І дохід цей найчистіший, найвірніший і зовсім не викликає заздрощів". Водночас він припускав часткову ринкову орієнтацію рабовласницьких маєтків: 1) збут частини надлишкової продукції та купівлю лише найнеобхіднішого, того, що не вироблялося власними силами. Даючи поради щодо підвищення дохідності рабовласницького господарства, мислитель виходив з принципу: "Господарю любо продавати, а не купувати"; 2) визначальну роль у справі організації зразкового господарства відводив власнику маєтку, який повинен добре знати календар сільськогосподарських робіт, необхідні агротехнічні засоби, строго регламентувати виробництво та збут продукції; 3) зараховував рабів до знарядь праці, виступав за жорстоку дисципліну, зазначаючи, що раби повинні бути "завжди в роботі".

Подальшого розвитку економічна думка Стародавнього Риму набула у працях Варрона та Колумелли.

Трактат "Про сільське господарство" видатного римського ученого, агронома та історика Марка Теренція Варрона відобразив раціоналізацію та інтенсифікацію сільськогосподарського виробництва, подальшу еволюцію та поглиблення суперечностей рабовласницького господарства. У своєму творі Варрон висловив серйозну тривогу за долю великих рабовласницьких латифундій, нарікаючи на землевласників, які проживають у містах, усунувшись від безпосереднього господарювання та переклавши всі турботи на управителів. Автор шукав шляхи зміцнення економіки рабовласницьких маєтків, обґрунтовуючи необхідність інтенсивної агрокультури, раціонального поєднання землеробства з тваринництвом, вдосконалення методів експлуатації рабів. Дохідність рабовласницького господарства мислитель пов´язував також з якістю землі та агрокультурою. Особливого значення він надавав посиленню експлуатації рабів, яких зараховував до одного з видів сільськогосподарських знарядь.

Однак на противагу Катону, під впливом повстання Спартака Варрон виступав за гнучкі методи примусу рабів до праці. На його думку, матеріальне та моральне заохочення рабів сприятиме створенню умов, за яких у останніх буде "охота до роботи". У трактаті зазначається, що раби краще працюють, якщо "господар щедріше наділяє їх харчами, не скупиться на одяг, дозволяє відпочити і дає деякі пільги, наприклад, дозволяє у маєтку випасати свою скотину і т.д."3. Водночас він розумів обмежені можливості підневільної праці рабів і вважав доцільним застосування праці найманих робітників, особливо у "нездоровій" місцевості або при виконанні великомасштабних робіт.

Економічні проблемиСтародавнього Риму в період кризи рабовласницького маєтку знайшли відображення у творах Колумелли, автора 12 книг "Про сільське господарство".

Пропонуючи раціональні методи господарювання, Колумелла, як і його попередники, прагнув відновити сільське господарство. Він наголошував на тому, що занепад рабовласницьких латифундій зумовлений не стільки зниженням родючості земель, скільки недоліками господарювання, небажанням землевласників особисто хазяйнувати в маєтках.

Колумелла першим у античній економічній думці поставив питання про інтенсифікацію розвитку рабовласницьких господарств на основі і проведення агротехнічних заходів та реорганізації праці рабів. Він писав про те, що величезне поле, яке погано обробляється, принесе менший дохід, ніж маленька, але старанно оброблена ділянка.

З метою підвищення продуктивності рабської праці він радив купувати досвідчених та кваліфікованих рабів, запроваджувати поділ праці між невільниками, заохочувати змагання між рабами, використовуючи матеріальні та моральні стимули.