2.Основні принципи організації та діяльності органів екологічної безпеки України.

В Україні державними органами регулювання природокористування проводиться постійний екологічний контроль, метою якого є збір і передача у відповідні підрозділи державних органів інформації по об’єктах для прийняття необхідних адміністративних заходів та ефективної роботи всього керівного державного природоохоронного механізму.

Головним органом екологічної безпеки України є Міністерство екології та природних ресурсів України (Мінекоресурсів України). Воно є центральним органом державної виконавчої влади, підвідомчим Кабінету Міністрів України.

Міністерство реалізує державну політику України у галузі охорони навколишнього природного середовища (НПС), раціонального використання і відтворення природних ресурсів, захисту населення і НПС від негативного впливу господарської діяльності шляхом регулювання екологічної, ядерної і радіаційної безпеки на об’єктах усіх форм власності.

Мінекоресурсів України проводить державну екологічну, науково-технічну та економічну політику, спрямовану на збереження та відтворення безпечного для існування живої і неживої природи навколишнього середовища, забезпечення безпеки функціонування та розвитку ядерного комплексу з мирною метою, захист життя і здоров’я населення від негативного впливу, зумовленого забрудненням НПС, досягнення стійкого соціально-економічного розвитку та гармонійної взаємодії суспільства і природи.

Головні завдання Мінекоресурсів України:

• захист екологічних інтересів України на міжнародній арені;

• державний контроль за додержанням вимог законодавства України з питань охорони НПС, ядерної та радіаційної безпеки;

• здійснення нормативно-правового регулювання у сфері використання природних ресурсів;

• організація і проведення державної екологічної експертизи;

• обґрунтування доцільності розроблення державних і регіональних екологічних програм.

До складу Мінекоресурсів України входить ряд структурних підрозділів.

Адміністрація ядерного регулювання здійснює функції органу державного регулювання ядерної та радіаційної безпеки, реалізує покладену на Міністерство державну політику щодо захисту населення та НПС від впливу іонізуючих випромінювань.

Управління міжнародних відносин здійснює організаційно-процедурне забезпечення міжнародного співробітництва Міністерства із зарубіжними національними та міжнародними організаціями.

Управління науки проводить спільно з НАНУ, ДКНТ України, іншими зацікавленими відомствами та науковими установами єдину науково-технічну політику, спрямовану на збереження та відтворення безпечного для існування живої та неживої природи навколишнього середовища, забезпечення безпеки функціонування та розвитку ядерного комплексу в мирний шлях.

Юридичне управління працює за такими напрямками: організація законотворчої роботи з нормативно-правового регулювання використання природних ресурсів, встановлення критеріїв і норм забезпечення екологічної, ядерної та радіаційної безпеки, формування системи права України з цих питань; організації нормативно-правового регулювання діяльності Міністерства та ін.

Робота відділу зі спеціальної роботи спрямована на формування механізму здійснення та безпосередню реалізацію державної екополітики в оборонній сфері, забезпечення в ній екологічної, ядерної та радіаційної безпеки, раціонального використання і відтворення природних ресурсів, а також на функціональне забезпечення діяльності центрального апарату Мінекоресурсів України.

Управління економіки. Головні напрямки діяльності: підвищення дієвості плати за забруднення НПС; удосконалення плати за використання природних ресурсів, розширення бази платежів, введення механізму їхньої індексації, визначення основних напрямків ефективного використання коштів на природоохоронні заходи, визначення переліку природоохоронних робіт з метою стимулювання природоохоронної діяльності.

Управління регіональної політики і територіального розвитку виконує доручення Уряду України щодо вирішення екологічних проблем, які мають міждержавне і регіональне значення, а також проблем сталого територіального розвитку; організує розробку та реалізацію регіональних екологічних програм для основних природно-господарських регіонів України; організує співпрацю з організаторами міжнародних екологічних програм, які поширюються на територію України; організовує впровадження принципів сталого розвитку України до державних програм та засновує інституції сприяння сталому розвитку.

Управління державної екологічної експертизи здійснює комплексне методичне забезпечення еколого-експертної діяльності органів Мінекоресурсів України, організовує виконання і, при потребі, безпосереднє виконання державної екологічної експертизи.

Головними напрямками діяльності управління відходів та вторинних ресурсів є організація та координація робіт, спрямованих на зведення до мінімуму утворення та негативного впливу на НПС небезпечних та інших відходів, сприяння їхньому екологічно обґрунтованому використанню.

Головними напрямками діяльності управління техногенно-екологічної безпеки є: формування нормативно-правової бази регулювання техногенно-екологічної безпеки; організація та координація науково-дослідних робіт у галузі техногенно-екологічної безпеки; розробка та впровадження заходів щодо підвищення екологічної безпеки потенційно небезпечних виробництв основних галузей промисловості та ін.

Управління моніторингу працює за такими напрямками: розробка системи державного моніторингу НПС; керівництво створенням та веденням системи державного моніторингу НПС національного та регіонального рівнів; забезпечення втілення в життя державної політики щодо створення і ведення системи державного моніторингу НПС України та ін.

Головними напрямками діяльності управління нормативно-технічної політики та енергозбереження є: розробка нормативних документів щодо врахування питань енергозбереження при проведенні екологічної експертизи; визначення політики і стратегії діяльності природоохоронних органів у сфері енергозбереження; формування структури системи нормативних документів галузі; формування метрологічної системи Міністерства та підтримка зв’язків з органами Державної метрологічної служби; формування загальних принципів розробки та затвердження екологічних нормативів.

Управління атмосферного повітря. Головними напрямками його діяльності є: формування і організаційне забезпечення проведення на території України науково обґрунтованої політики в галузі охорони атмосферного повітря; організація розробки проектів законів України, постанов і розпоряджень уряду, положень, методик, інструкцій, пов’язаних з впровадженням механізму управління та регулювання повітроохоронної діяльності; організація розробки і впровадження екологічних нормативів, стандартів, норм і правил у галузі охорони атмосферного повітря та ін.

Управління водних ресурсів та надр здійснює свою діяльність за такими напрямками: формування і організаційне забезпечення проведення на території України науково обґрунтованої діяльності в галузі регулювання водоохоронної діяльності та раціонального використання надр.

Управління біологічних та земельних ресурсів проводить державну екологічну, науково-технічну та економічну політику, спрямовану на збереження, раціональне використання і відтворення природних ресурсів, здійснює нормативно-правове регулювання щодо використання природних ресурсів, встановлення критеріїв і норм забезпечення екологічної безпеки; формує та організаційно забезпечує науково обґрунтовану екологічну політику з питань охорони, відтворення і раціонального використання земельних ресурсів, рослинного і тваринного світу.

Небайдужими до вирішення природоохоронних задач є і Збройні Сили України. Вони є активним учасником природоохоронного процесу та володіють цілим набором юридичних, економічних, технологічних і гуманітарних інструментів.

Заняття 2. Система стандартів якості оточуючого середовища.

Навчальні питання:

1. Структура стандартів якості оточуючого середовища.

2. Підсистема допоміжних стандартів.

1.Структура стандартів якості оточуючого середовища.

2.Підсистема допоміжних стандартів.

ЗАНЯТТЯ 3. ЕКОЛОГО-ПРАВОВА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯ ПРИРОДООХОРОННОГО ЗАКОНОДАВСТВА.

Навчальні питання:

1. Види відповідальності.

2. Основні види порушень.

3. Правові принципи охорони довкілля та сталого розвитку.

1.Види відповідальності.

Порушення законодавства України про охорону навколишнього природного середовища тягне за собою встановлену цим Законом та іншим законодавством України дисциплінарну, адміністративну, цивільну і кримінальну відповідальність.

Відповідальність за порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища несуть особи, винні у:

а) порушенні прав громадян на екологічно безпечне навколишнє природне середовище;

б) порушенні норм екологічної безпеки;

в) порушенні вимог законодавства України при проведенні екологічної експертизи, в тому числі поданні завідомо неправдивого експертного висновку;

г) невиконанні вимог державної екологічної експертизи;

д) фінансуванні, будівництві і впровадженні у виробництво нових технологій і устаткування без позитивного висновку державної екологічної експертизи;

е) порушенні екологічних вимог при проектуванні, розміщенні, будівництві, реконструкції, введенні в дію, експлуатації та ліквідації підприємств, споруд, пересувних засобів та інших об'єктів;

є) допущенні наднормативних, аварійних і залпових викидів і скидів забруднюючих речовин та інших шкідливих впливів на навколишнє природне середовище;

ж) перевищенні лімітів та порушенні інших вимог використання природних ресурсів;

з) самовільному спеціальному використанні природних ресурсів;

и) порушенні строків внесення зборів за використання природних ресурсів та забруднення навколишнього природного середовища;

і) невжитті заходів щодо попередження та ліквідації екологічних наслідків аварій та іншого шкідливого впливу на навколишнє природне середовище;

ї) невиконанні розпоряджень органів, які здійснюють державний контроль у галузі охорони навколишнього природного середовища, та вчиненні опору їх представникам;

й) порушенні природоохоронних вимог при зберіганні, транспортуванні, використанні, знешкодженні та захороненні хімічних засобів захисту рослин, мінеральних добрив, токсичних радіоактивних речовин та відходів;

к) невиконанні вимог охорони територій та об'єктів природно-заповідного фонду та інших територій, що підлягають особливій охороні, видів тварин і рослин, занесених до Червоної книги України;

л) відмові від надання своєчасної, повної та достовірної інформації про стан навколишнього природного середовища, а також про джерела забруднення, у приховуванні випадків аварійного забруднення навколишнього природного середовища або фальсифікації відомостей про стан екологічної обстановки чи захворюваності населення;

м) приниженні честі і гідності працівників, які здійснюють контроль в галузі охорони навколишнього природного середовища, посяганні на їх життя і здоров'я.

Законодавством України може бути встановлено відповідальність і за інші порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Підприємства, установи, організації та громадяни зобов'язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України.

Застосування заходів дисциплінарної, адміністративної або кримінальної відповідальності не звільняє винних від компенсації шкоди, заподіяної забрудненням навколишнього природного середовища та погіршенням якості природних ресурсів.

Незаконно добуті в природі ресурси та виготовлена з них продукція підлягають безоплатному вилученню, а знаряддя правопорушення - конфіскації. Одержані від їх реалізації доходи спрямовуються в республіканський АР Крим і місцеві фонди охорони навколишнього природного середовища.

Посадові особи та спеціалісти, винні в порушенні вимог щодо охорони навколишнього природного середовища та використання природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки за поданням державних органів охорони навколишнього природного середовища згідно з рішеннями їх управлінських органів позбавляються премій за основними результатами господарської діяльності повністю або частково. Порядок позбавлення премій визначається законодавством України.

Стаття 69. Особливості застосування цивільної відповідальності

Шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації, як правило, в повному обсязі без застосування норм зниження розміру стягнення та незалежно від збору за забруднення навколишнього природного середовища та погіршення якості природних ресурсів.

Особи, яким завдано такої шкоди, мають право на відшкодування неодержаних прибутків за час, необхідний для відновлення здоров'я, якості навколишнього природного середовища, відтворення природних ресурсів до стану, придатного для використання за цільовим призначенням.

Особи, що володіють джерелами підвищеної екологічної небезпеки, зобов'язані компенсувати заподіяну шкоду громадянам та юридичним особам, якщо не доведуть, що шкода виникла внаслідок стихійних природних явищ чи навмисних дій потерпілих.

Шкода, заподіяна довкіллю у зв'язку з виконанням угоди про розподіл продукції, підлягає відшкодуванню.

Стаття 70. Адміністративна та кримінальна відповідальність за екологічні правопорушення і злочини Визначення складу екологічних правопорушень і злочинів, порядок притягнення винних до адміністративної та кримінальної відповідальності за їх вчинення встановлюються Кодексом України про адміністративні правопорушення та Кримінальним кодексом України.

2.Основні види порушень.

3.Правові принципи охорони довкілля та сталого розвитку.

ЗАНЯТТЯ 4. ОХОРОНА АТМОСФЕРНОГО ПОВІТРЯ.

Навчальні питання:

1. Джерела забруднення атмосфери. Нормування вмісту забруднюючих речовин.

2. Методи попередження забруднення атмосфери стаціонарними та рухомими джерелами.

3. Санітарний нагляд і контроль за рівнем забруднення атмосфери.

1.Джерела забруднення атмосфери. Нормування вмісту забруднюючих речовин.

Під атмосферним забрудненням розуміють присутність у повітрі різних газів, парів, часток твердих або рідких речовин (в тому числі радіоактивних), які несприятливо впливають на живі організми, погіршують умови їхнього життя або завдають матеріальних збитків, прямо або опосередковано змінюють розподіл сонячної радіації, яка надходить до земної поверхні.

За впливом на організм людини джерела забруднення атмосфери можна поділити на хімічні та фізичні. До фізичних належать: 1) радіоактивні елементи, які є джерелом іонізуючої радіації; 2) теплове забруднення (штучне підвищення температури); 3) шуми і низькочастотні коливання, вібрації (інфразвук). До хімічних належать: 1) газоподібні похідні вуглецю і рідкі вуглеводні сполуки; 2) миючі засоби; 3) пластмаси; 4) пестициди та інші синтетичні речовини; 5) похідні сірки; 6) похідні азоту; 7) важкі метали; 8) сполуки фтору; 9) тверді домішки; 10) органічні речовини.

Джерела забруднення за умовами утворення можуть бути природні (виверження вулканів, лісові пожежі, пил з ерозійних ґрунтів, вивітрювання гірських порід, піщані бурі та ін.) та штучні (антропогенні, техногенні), створені господарською діяльністю людини. Останні включають шкідливі викиди промислових, енергетичних і транспортних джерел. Загальна маса світових промислових та побутових відходів становить близько 600 Гт, тобто 6  1011 тонн. За останні 100 років в атмосферу потрапило 1,35 Мт, тобто 1,35  106 т кремнію, 1,5 Мт миш’яку, більш як по 1 Мт нікелю і кобальту, по 0,6 Мт цинку та сурми. Уяву про кількість і співвідношення домішок природного і штучного походження, які надходять до атмосфери, можна скласти за даними табл. 2.7.

За складом домішки, які надходять до атмосфери, поділяються на рідкі, газоподібні та тверді. На долю газоподібних речовин (оксид вуглецю, двооксид та інші сполуки сірки, вуглеводні сполуки, оксиди азоту, органічні сполуки) припадає близько 90 %; частка твердих речовин (пил, важкі метали, мінеральні і органічні сполуки, радіоактивні речовини) – близько 10 %; маса рідких домішок (сірчана кислота) невелика в порівнянні з масою газоподібних і твердих речовин. У складі твердих домішок у наявності є вода, вміст якої тим більший, чим більша відносна вологість повітря.

Таблиця Маса забруднюючих речовин, які надходять до атмосфери (т/рік)

Речовина	Природні джерела	Антропогенні викиди
Оксид вуглецю (СО) Двооксид сірки (SO2) Двооксид азоту (NО2) Аерозоль (тверді частки) Поліхлорвінілові речовини, фреони Озон (О3) Вуглеводні сполуки (СnНm) Свинець (Pb) Ртуть (Hg)	- 1,4108 1,4108 (7,7-22,0)1010 - 2,0109 1,0109 - -	3,5108 1,45108 (1,5-2,0)107 (9,6-26,0)1010 2,0106 - 1,0106 2,0105 5,0103

Основними джерелами забруднення атмосфери вважаються природні, виробничі і побутові процеси. Забруднювачі можна об’єднати в такі групи:

1. що утворюються при згорянні палива для потреб промисловості, опалюванні житла, при роботі всіх видів транспорту;

2. які виникли в результаті промислових викидів;

3. що обумовлені спалюванням і переробкою побутових і промислових відходів;

4. природного походження (мінеральні, рослинні, тваринні, мікробіологічні).

Найбільше джерело антропогенного забруднення повітря – згоряння палива для забезпечення енергетичних потреб суспільства. Найпоширенішими видами палива є вугілля і вуглеводні сполуки.

При повному згорянні палива в атмосферу надходить двооксид вуглецю (СО₂) і пари води, які самі по собі не є шкідливими домішками, а також невеликі кількості оксидів азоту і сірки. При неповному згорянні палива утворюються зола і шкідливі гази.

Основні шкідливі гази, які утворюються при неповному згорянні палива такі.

Сполуки вуглецю: а) вуглекислий газ СО₂ – нешкідливий при малих концентраціях; б) оксид вуглецю (чадний газ) СО – дуже токсичний, але швидко дифундуючий в атмосфері; в) неспалені вуглеводні або оксидовані речовини (альдегіди та кислоти).

Сполуки сірки: сірчистий ангідрит SO₂, який може переходити в сірчаний ангідрит SO₃ і при наявності води або водяної пари утворювати сірчану кислоту Н₂SO₄.

Сполуки азоту: NО, NО₂, сприятливі умови для їх утворення виникають при високих температурах.

Сажі – неспалені частки вугілля або інших видів палива. Вони мають розміри близько 1 мкм і дуже легкі, але можуть об’єднуватися між собою, створюючи крупні конгломерати.

Дими – аеродисперсні системи, до яких входять найдрібніші тверді частинки. При спіканні створюються більш великі конгломерації і гази.

Пил складається з часток вугілля, кількість яких іноді досягає 50 % складу, а також часток золи і породи.

Численні види палива поділяються на тверді – вугілля різних марок і дрова; рідкі – мазути, різні нафти і похідні від них; газоподібні – природний, коксовий, кам’яновугільний гази, а також гази, які виділяються з нафтоносних пластів.

Основними джерелами забруднення атмосферного повітря в індустріальних державах є автомобілі та інші види транспорту, промислові підприємства, теплові електростанції. Щорічно в атмосферу викидається 120-150 млн т золи, до 150 млн т SO2.

В Україні головні забруднювачі повітря – підприємства металургії (у загальному об’ємі викидів їх частка становить 33 %), енергетика – 30 %, вугільна промисловість – 10 %, хімічна та нафтохімічна – 7 %.

Найбільшу кількість сірчистого газу викидають підприємства енергетики, чорної металургії та вугільної промисловості (80 % викидів). Оксиди азоту надходять в атмосферу від підприємств енергетики та металургії (72 %), а виробництва хімічної, нафтопереробної і газової промисловості вносять найбільший вклад (43 %) у викиди вуглеводнів.

У військах існують наступні джерела хімічного забруднення атмосферного повітря: котельні установки, транспортні засоби загального і спеціального призначення, склади паливно-мастильних матеріалів (ПММ) і спецпалива, бази нафтопродуктів, пункти обслуговування і зарядки акумуляторів, газо- і пиловиділяючі, лакофарбові, асфальтобетонні та інші установки. Одними із головних джерел хімічного забруднення повітря є котельні установки. Вони виділяють дим, що утворюється в процесі спалювання твердого чи рідкого палива. Ступінь забруднення атмосфери продуктами згоряння палива залежить від виду та якості палива, а також від технічних характеристик поливного устаткування. Основними викидами при цьому є продукти повного (окиси сірки та азоту) та неповного згоряння (головним чином, окис вуглецю, сажа, вуглеводні). Спостерігаються значні викиди оксид азоту, які утворюються в основному з азоту повітря при високих температурах горіння. Теплові електростанції, які спалюють нафту, майже не викидають золи, зате викидають в 3 рази більше сірчаного ангідриду. Найчистішим із всіх видів палива вважається природний газ.

Автотранспорт робить значні викиди в атмосферу (понад 200 різних хімічних сполук). В них містяться вуглеводні компоненти палива, яке не повністю згоріло. Їх частка різко зростає при роботі двигуна на малих обертах; в момент натискання на акселератор спостерігається в 10 разів більше викидів, ніж при роботі двигуна у нормальному режимі. У вихлопних газах автотранспорту міститься значна кількість окису вуглецю, альдегідів, окисів азоту, вуглеводнів етиленового ряду. В результаті неповного згоряння в двигуні частина вуглеводнів перетворюється в сажу, яка містить смолисті речовини, в тому числі канцерогенний бенз(а)пірен. Надзвичайно шкідливими у вихлопах є сполуки неорганічного свинцю. Так, в 1 л бензину міститься 1 г тетраетилсвинцю, який після згоряння викидається в атмосферу. У викидах дизельного транспорту свинець відсутній.

Кількісний та якісний склад вихлопних газів двигуна залежить від низки чинників: типу двигуна, особливостей конструкції, його технічного стану, потужності, режиму роботи, якості застосованого пального.

В Україні більшість автотранспорту працює на бензиновому пальному (карбюраторні машини), значно менше у нас дизельних машин (близько 4 %) і ще менше – газобалонних. Слід відзначити, що перспектива збільшення числа дизельних (не бензинових) машин в Україні існує. Є суттєва різниця у вмісті токсичних компонентів у вихлопних газах карбюраторних і дизельних машин .

Таблиця Порівняльний склад вихлопних газів бензинових і дизельних машин

Компонент	Вміст
	Бензинові машини	Дизельні машини
Оксид вуглецю, % Вуглеводні, % Оксиди азоту, % Альдегіди, % Сажа, г/м3 Бенз(а)пірен, мг/м3 Двооксид сірки, %	0,2 0,01 0,3 0,002 0,01-2,0 до 10 0,03	до 10 до 3 до 0,8 до 0,03 до 0,04 до 20 до 0,008

Порівняльні дослідження однакових за технічною характеристикою машин, які працюють на бензині та на газі, показали значні переваги останніх щодо вмісту токсичних компонентів у вихлопних газах. Це підтверджують дані, на ведені у табл.

Таблиця Викиди оксиду вуглецю та вуглеводнів внаслідок використання як пального зрідженого газу і бензину

Компонент	Викид, г на 1 милю		Зниження токсичності вихлопних газів під час роботи на газоподібному пальному, %
	Бензин	Зріджений газ
Оксид вуглецю (під час руху) Оксид вуглецю (холостий хід) Вуглеводні	130 4,7 7,2	64 1,8 5,8	50 62 20

Авіатранспорт. Сумарні викиди забруднюючих речовин двигунами літаків порівняно з автотранспортом невеликі, але в районі аеропорту ці відходи роблять значний внесок у забруднення навколишнього середовища. Турбореактивні двигуни при зльоті та посадці викидають візуально добре помітний шлейф диму, що вміщує у собі окис вуглецю, вуглеводні, оксид та двооксид азоту. Суттєву кількість домішок вносять і наземні пересувні засоби.

Вирішення питання нормування атмосферних забруднень базується на існуванні порогових концентрацій шкідливих речовин – гранично допустимих концентрацій (ГДК). ГДК домішок в атмосфері – це максимальна концентрація речовин в повітрі, яка при періодичній дії за певний час або протягом усього життя людини не має шкідливого впливу на неї. Для кожної речовини-забрудника встановлено два нормативи: максимальна разова і середньодобова ГДК. ГДКмр встановлюється для попередження рефлекторних реакцій в організмі людині при короткочасній дії атмосферного забруднювача (до 20 хвилин); ГДКсд – з метою попередження загальнотоксичної чи канцерогенної дії, тобто така концентрація, яка б не мала будь-якого впливу на фізичний стан людини. Концентрація речовин в атмосфері вимірюється в мг/м³. Міністерство охорони здоров’я України встановило ГДК для 200 шкідливих інгредієнтів атмосфери населених пунктів (табл. 2.10).

В залежності від дії на організм людини забруднюючі речовини поділяють чотири категорії небезпечності:

1 категорія – надзвичайно небезпечні речовини (канцерогени, мутагени);

2 категорія – дуже небезпечні речовини;

3 категорія – небезпечні речовини;

4 категорія – помірно небезпечні речовини.

Оскільки в повітрі знаходиться одночасно цілий ряд домішок, то при нормуванні враховують їх сумарний шкідливий вплив. Сумарна гранично допустима концентрація повинна бути меншою одиниці: ,

де n – кількість речовин-забруднювачів;

С_і – концентрація кожної речовини-забруднювача в повітрі;

ГДК_і – гранично допустима концентрація кожної речовини-забруднювача.

Гранично допустимий викид (ГДВ) в атмосферу – це норма викиду шкідливої речовини на певній території з певною кількістю підприємств, що в сумі з їх викидами не перевищує ГДК. Суть введення ГДВ полягає у нормуванні викидів і обумовлена тим, що при існуючих методах очищення викидів неможливо повністю уникнути їх попадання в атмосферу. Кожне підприємство, що забруднює атмосферу має встановлені норми викидів, перевищення яких не допускається. Такі нормативи існують і для моделей транспортних засобів та устаткування.

Також у питанні нормування забруднюючих речовин в атмосфері існує поняття фонової концентрації С_ф речовини в атмосфері, тобто її природної концентрації, яка склалася віками і відповідає даній природній зоні. При нормуванні ГДВ враховують фонову і сумарні ГДК всіх наявних забруднювачів атмосфери нового виду, які в сумі не повинні перевищувати ГДК.

,

де n – кількість підприємств на даній території.

Таблиця Гранично допустимі концентрації деяких шкідливих речовин в атмосфері населених пунктів

Речовина	ГДК
	максимальна разова, мг/м3	середньодобова, мг/м3
Нітробензол	0,008	0,008
Сірчистий газ	0,5	0,5
Окис вуглецю	3,0	1,0
Оксиди азоту	-	0,04
Сажа	0,15	0,05
Пари сірчаної кислоти	0,3	0,1
Пари ртуті	-	0,0003

Введення норм ГДК і ГДВ, обов’язкове дотримання яких передбачає Закон України “Про охорону атмосферного повітря”, визначає конкретну відповідальність посадових осіб і їх зацікавленість у безперервній роботі очисного устаткування, впровадження нових маловідходних і безвідходних технологій.