66. Особи, що знаходяться під захистом міжнародного гуманітарного права.

Международное право предусматривает особые меры защиты индивида в период вооруженных конфликтов. Женевские конвенции о защите жертв войны 1949 г. и Дополнительные протоколы I и II 1977 г. предоставляют защиту:

1) военнопленным;

2) раненым и больным в действующих армиях;

3) раненым, больным и лицам, потерпевшим кораблекрушение, из состава вооруженных сил на море;

4) гражданскому населению.

Жертвы войны подлежат международной защите и в том случае, если одна из воюющих держав не признает состояния войны.

Лица, не принимающие непосредственного участия в вооружен¬ном конфликте, включая лиц, сложивших оружие, и тех, кто перестал принимать участие в военных действиях вследствие болезни, ранения или по другой причине, должны пользоваться гуманным обращением без всякой дискриминации по признаку расы, религии, языка и т.д.

В отношении этих лиц запрещаются:

1) посягательства на жизнь и физическую неприкосновенность (убийства, увечья, жестокое обращение, пытки, истязания);

2) взятие заложников;

3) посягательство на человеческое достоинство;

4) осуждение и наказание без предварительного судебного решения при соблюдении судебных гарантий.

Раненых и больных будут подбирать и им будет оказана помощь.

Санитарные учреждения и формирования ни при каких обстоя¬тельствах не могут быть подвергнуты нападению. Личный состав таких формирований может быть вооружен и пользоваться оружием для самообороны и защиты раненых. Санитарным учреждениям, по¬павшим в руки неприятеля, обеспечивается возможность выполнять свои функции до тех пор, пока заботу о раненых и больных не возьмут на себя соответствующие подразделения неприятеля. Транспортные средства санитарных формирований также не должны подвергаться нападению. Они должны иметь ясно видимый отличительный знак (красный крест на белом фоне, красный полумесяц, солнце на белом поле), а их личный состав — отличительные знаки и удостоверения.

Защита гражданского населения во время войны регламентирует¬ся Гаагскими конвенциями 1899 г. и 1907 г., Женевской конвенцией о защите жертв войны 1949 г., Дополнительными протоколами I и II и другими документами. При этом под гражданским населением пони¬маются лица, которые находятся в случае конфликта или оккупации во власти стороны, находящейся в конфликте или оккупирующей державы, гражданами которой они не являются. В отношении граж¬данского населения запрещаются:

1) акты насилия или угрозы насилием, имеющие основной целью терроризировать гражданское население;

2) нападение на гражданское население в порядке репрессалий;

3) использование гражданских лиц для защиты населенных пунктов или объектов от военных действий;

4) использовать голод среди гражданского населения в качестве метода ведения войны и т.п.

67. Роль Міжнародного комітету Червоного Хреста у збройних конфліктах.

Міжнародний Комітет Червоного Хреста (МКЧХ) – незалежна нейтральна організація, яка надає гуманітарну допомогу та захист жертвам війн, бойових конфліктів, внутрішніх безладів та інших подібних ситуацій. Засновниками нинішнього МКЧХ вважаються п’ять громадян Швейцарії - Анрі Дюнан, Гійом Анрі Дюфур, Гюстав Муан’є, Луї Аппіа та Теодор Монуар.

Народилася ця гуманітарна організація на полі бою у 1863 році. Виступаючи як Sui generis (організація особливого напряму), нині МКЧХ має повноваження (мандат), отриманий від міжнародного товариства, а також діє в якості нейтрального посередника між воюючими сторонами. МКЧХ є пропагандистом та хранителем міжнародного гуманітарного права. Мандат організації на надання захисту жертвам збройних конфліктів отриманий і закріплений у чотирьох Женевських конвенціях 1949 року і Додаткових протоколах до них 1977 року - гідних продовжувачів першої Женевської конвенції 1864 року.

Мандат і правовий статус додають МКЧХ особливого характеру. Будучи приватною неурядовою установою, вона відрізняється як від міжурядових організацій (наприклад, що входять до системи ООН), так і від неурядових організацій. Відповідно угод у рамках міжнародного права, МКЧХ надаються пільги та імунітети, якими зазвичай користуються тільки міжурядові організації (зокрема, юрисдикційний імунітет, завдяки якому МКЧХ не підлягає адміністративному й судовому переслідуванням, а також недоторканність приміщень, архівів та іншої документації). Ці пільги й привілеї забезпечують дві найважливіших умови діяльності МКЧХ - нейтральність та незалежність. МКЧХ уклав угоду зі Швейцарією, що гарантує йому волю дій і незалежність від швейцарського уряду.

Принцип, яким керується МКЧХ, полягає в тому, що навіть у війни є межі, які обумовлюють методи та засоби ведення бойових дій і поведінки комбатантів (учасників конфлікту). Майже всі держави зобов’язалися дотримуватися правил, що випливають з цього принципу і складають Міжнародне гуманітарне право (МГП).

До завдань МКЧХ входять:

- відвідування військовополонених, а також цивільних осіб, затриманих у зв'язку з конфліктом;

- розшук зниклих без вісти;

- організація обміну листами між членами родин, розлучених у результаті конфлікту;

- возз’єднання розлучених родин;

- надання продовольства, води і медичної допомоги цивільним особам, що позбавлені найбільш необхідного;

- поширення знань про Міжнародне гуманітарне право і контроль за дотриманням його норм;

- звернення уваги громадськості на порушення гуманітарного права та сприяння його розвиткові.

Хоча МКЧХ був створений за ініціативи приватних осіб, він є міжнародною організацією. Вона має представництва, іменовані делегаціями, майже в 60-ти країнах світу, здійснює свою діяльність у понад 80 країнах, а число співробітників МКЧХ сягає 12 тис. осіб. Більшість з них - громадяни тих країн, де ведеться робота. Близько 800 співробітників штаб-квартири МКЧХ у Женеві (Швейцарія) забезпечують підтримку операцій на місцях.

Оперативні делегації, в основному, надають допомогу і захист жертвам збройних конфліктів та насильства всередині країни, а також вживають заходів для запобігання подібних ситуацій.

Регіональні делегації працюють в усіх країнах, де йдуть збройні конфлікти. Вони займаються як оперативною діяльністю, так і “гуманітарною дипломатією”, до того ж стежать за виникненням і розвитком потенційно небезпечних ситуацій у регіоні, що дозволяє Комітетові оперативно проводити будь-які гуманітарні акції.

МКЧХ разом із національними товариствами Червоного Хреста та Червоного Півмісяця, об’єднаними в Міжнародну Федерацію товариств Червоного Хреста та Червоного Півмісяця, разом складають Міжнародний Рух Червоного Хреста та Червоного Півмісяця. Як правило, один раз на чотири роки ці організації проводять Міжнародну конференцію, в роботі якої беруть участь також представники держав - учасниць Женевських конвенцій.

Під час міжнародних збройних конфліктів МКЧХ діє на основі чотирьох Женевських конвенцій 1949 року та Додаткового протоколу від 1977 року. Ці договори надають право Комітетові здійснювати певну діяльність, зокрема, надавати допомогу пораненим, хворим та особам, які зазнали катастрофи корабля зі складу збройних сил, відвідувати військовополонених, діяти в інтересах цивільного населення та в цілому слідкувати за тим, щоб із затриманими поводилися відповідно до норм гуманітарного права.

Під час збройних конфліктів, які не мають міжнародного статусу, МКЧХ діє на підставі Статті 3 (загальної для чотирьох Женевських конвенцій), а також Додаткового протоколу ІІ. Крім того, згідно із загальною Статтею 3, МКЧХ має право пропонувати свої послуги сторонам конфлікту з метою проведення операцій з надання допомоги або відвідання осіб, які знаходяться під вартою.

В ситуаціях, коли насильство не досягає рівня збройного конфлікту (внутрішні безладдя та інші ситуації всередині країни), діяльність МКЧХ базується на статті 5 Статуту Руху, який визнає за ним право гуманітарної ініціативи. Це положення може застосовуватися в умовах як міжнародних, так і неміжнародних збройних конфліктів.

Усі ці положення та права складають мандат, отриманий МКЧХ від міжнародного товариства, тобто держав-учасниць.