4. Дипломатичні привілеї та імунітети.

Працівники дипломатичного представництва користаються визначеними імунітетами (вилученнями з-під юрисдикції держави перебування) і привілеями, тобто пільгами, перевагами, що звичайним іноземцям не надаються. У повному обсязі імунітети і привілеї надаються членам дипломатичного персоналу і членам їхніх родин. Саме їх імунітети і привілеї є дипломатичними в точному значенні цього слова.

Імунітети і привілеї надаються не для особистих вигод, а з метою створити максимально сприятливі умови для здійснення функції дипломатичного представництва. Крім того, їхня юридична природа улаштовується тим, що одна суверенна держава не може підкорятися владі іншого, а дипломатичне представництво і його дипломатичний персонал уособлюють саме державу.

У Віденській конвенції 1961 року дипломатичні імунітети і привілеї підрозділені на імунітети і привілею дипломатичного представництва й особисті імунітети і привілею членів дипломатичного персоналу і їхніх родин.

До першої категорії відносяться: недоторканність приміщень дипломатичного представництва, імунітети майна і засобів пересування, кореспонденції й архівів; фіскальний імунітет; право на безперешкодні зносини представництва зі своїм центром і іншими представництвами своєї держави; митні привілеї; протокольні привілеї.

До другої категорії відносяться: недоторканість особи, житла; повний імунітет від карної юрисдикції держави перебування, а також від цивільної й адміністративної юрисдикції у відношенні виконавчих дій; фіскальний імунітет; митні привілеї; звільнення від особистих повинностей. Допускаються три вилучення: можна пред'явити судовий позов із приводу нерухомого майна, яким чи дипломат чи член його родини володіє особисто, позов по спадкоємній справі, у якому ці особи виступають як спадкоємців, і т.п., а також позов із приводу професійної чи комерційної діяльності, якою вони займаються з метою особистої вигоди.

Дипломатичний персонал має право на вільне пересуватися по території держави перебування з урахуванням правил про закриті зони, якщо такі встановлені. Повідомлений порядок пересування дипломатів, що існує в ряді країн, не суперечить зазначеному вище правилу.

Одним з найбільш розповсюджених видів зв'язку дипломатичного представництва зі своїм центром і іншими представництвами своєї держави є дипломатична пошта. Віденська конвенція 1961 року передбачає доставку дипломатичної пошти дипломатичними кур'єрами (штатними і ad hoc) і бескурєрську(за допомогою командира повітряного судна, що правами дипломатичного кур'єра не користається). На практиці бескурєрська доставка здійснюється також за допомогою капітана морського судна і на основі угод між зацікавленими державами через звичайні канали зв'язку (поштові відомства). В усіх випадках, крім останнього, дипломатична пошта користається абсолютною недоторканністю і не обмежена вагою чи кількістю місць. Якщо умови цих угод порушуються, дипломатична пошта може бути затримана і навіть розкрита.

Недоторканість особи дипломатичного працівника і членів його родини припускає підвищену відповідальність держави перебування за її забезпечення. 14 грудня 1973 р. Генеральна Асамблея ООН прийняла Конвенцію про запобігання і покарання злочинів проти осіб, що користаються міжнародним захистом, у тому числі дипломатичних агентів.

У Конвенції підкреслюється, що відповідні особи мають право на спеціальний захист, а за поводження самих осіб, що користаються дипломатичною недоторканністю, несе відповідальність держава, що посилає.

Митні привілеї у відношенні дипломатичного багажу укладаються насамперед тим, що він не обкладається митними зборами і т.д., за винятком складських зборів, які можна розглядати як плату за конкретні види обслуговування. Однак багаж, адресований дипломатичному представництву, чи дипломату чи члену його родини, пропускається на загальних підставах, з оглядом.

Особистий же багаж дипломатичного працівника чи члена його родини користається недоторканністю. Правда, Віденська конвенція 1961 року передбачає, що він може бути доглянутий у присутності зацікавленої особи чи його представника, якщо є серйозні підстави думати, що він містить предмети, заборонені до увозу чи вивозу. Практика уточнила це положення:

якщо прийняте рішення про огляд, але нічого забороненого до увозу чи вивозу не виявлено, у дипломата з'являються підстави для приношення протесту з приводу порушення недоторканності його особистого багажу, тому що влади, що робили огляд, не змогли довести, що в них були для цього серйозні підстави.

В даний час у більшості країн авіакомпанії, посилаючись на необхідність забезпечення безпеки цивільної авіації, роблять огляд багажу дипломатів і членів їхніх родин і навіть їхній особистий огляд.

Необхідно відзначити, що член родини дипломата, що є громадянином держави перебування, не користається дипломатичними імунітетами і привілеями.