3. Етнічні процеси в сучасному світі.

Етнічна історія людства характеризується двома взаємопов'язаними тенденціями, одна з яких має інтегруючу, а інша - дифференцирующую спрямованість.При цьому на кожному етапі етнічної історії співвідношення тенденцій і форми їх прояву змінюються відповідно до різного роду детермінують чинниками.

Дія обох тенденцій багато в чому залежить від соціально-економічного базису етнічних спільностей і тому далеко не однаково в різних етнічних середовищах.У сучасних умовах особливий вплив на хід етнічних процесів надає науково-технічний прогрес, в першу чергу розвиток засобів масової комунікації. Чимала роль належить також політичним чинником, традиційного способу мислення і демографічних змін у структурі етносів.

Реальна оцінка стану сучасної етнічної картини світу і визначають її розвиток факторів дозволяє прийти до висновку, що зазначені вище тенденції специфічним чином проявляються в різних регіонах нашої планети.Цілком закономірно, що найбільш активно етнічні процеси йдуть в країнах, що розвиваються, де процес формування етносів ще далекий від свого завершення.

Етнічні процеси в Латинській Америці. В рамках кожної окремої країни регіону продовжується етнічна консолідація основних націй, що супроводжується все більшим вирівнюванням антропологічного складу, зниженням соціальної значущості відмінностей в расовій приналежності і етнічне походження.У країнах Карибського регіону незначне аборигенне населення в найближчі десятиліття втратить значною мірою свою традиційну культуру, багато індіанські мови вже сьогодні стали реліктовими.Однак індіанські етнічні угруповання ще досить міцно зберігають індіанське самосвідомість, чому сприяють резервації.

У Центральній Америці триває фізичне змішання і соціально-культурне зближення різнорідних етнічних груп.Незважаючи на загальну тенденцію до посилення аккультураціонних процесів і асиміляції індіанського населення, найбільші етнічні спільності Мексики і Гватемали продовжують зберігати свій етнокультурний вигляд.В інших країнах регіону розчинення негрів та індіанців у іспаномовної середовищі протікає більш інтенсивно. Етнічна картина світу як і раніше залишається різноманітною.? незважаючи на всю складність, суперечливість і неоднозначність етнічних взаємин.Збереження людиною своєї етнічної приналежності є його родової потребою, оскільки допомагає йому більш чітко визначити своє місце в навколишньому світі.

4. Предмет метод завдання культурології

У сучасній культурі домінуючими стають процеси загальної інтеграції. В інтелектуальній діяльності це виявилось у взаємодії донедавна далеких одна від одної наук і виникнення на їхньому перетині нових: біохімії, генної інженерії, біофізики тощо. Культурологія є також інтегративною сферою знання, народженою в широкому багатоаспектному діалозі на перетині філософії, історії, психології, мовознавства, етнографії, релігієзнавства, соціології культури та мистецтвознавства. Базисом культурологічного знання виступають окремі науки про культуру, в межах яких досліджуються певні феномени культури. Таким чином, культурологія належить до соціогуманітарних наук, хоча активно використовує як методи природничих наук, так і спеціальні методи дослідження в соціальній сфері. Специфіка культурології полягає саме у її інтегративному характері, в орієнтації на буття та діяльність людини й суспільства як цілісних феноменів. Культурологія є системою знань про сутність, закономірності існування та розвитку, людське значення та способи пізнання культури. Тому важливим завданням теорії культури є пізнання сутності культури і виявлення законів та механізмів функціонування конкретних форм і сторін культури. Основні завдання культурології: 1. аналіз культури як системи культурних феноменів; 2. виявлення ментального змісту культури; 3. дослідження типології культури; 4. розв'язання проблем соціокультурної динаміки; 5. вивчення культурних кодів та комунікацій. Культура завжди цікавила філософів, соціологів, психологів, істориків як феномен суспільного життя, що розкриває особливості поведінки, свідомості та діяльності людей в конкретних формах життя (культура праці, культура побуту, художня культура, політична культура), а також як спосіб життєдіяльності людини, колективу і суспільства в цілому.

Оскільки культурологія базується на стику багатьох наук, спектр методів і принципів, що застосовуються нею до культурних об´єктів, досить широкий: від загальнонаукових до суто специфічних підходів. Діахронний метод потребує викладу явищ, фактів, подій світової і вітчизняної культури в хронологічній послідовності. Синхронний передбачає всебічне порівняльне дослідження в одному обраному проміжку часу без звертання до історичної ретро- або перспективи. Порівняльний метод застосовується в культурологічних дослідженнях двох або декількох національних культур. Він також передбачає виявлення загальних та особливих закономірностей, тенденцій розвитку, сфери взаємовпливів, а відтак встановлює рівень своєрідності або спорідненості культур. Сутність типологічного методу полягає в аналізі культурних явищ від абстрактного до конкретного і виявленні на цій підставі типологічної близькості історико-культурних процесів. Серед специфічних методів найпоширенішим є археологічний, який на підставі аналізу матеріальних предметів, добутих під час розкопок, дає вченому можливість зробити висновки про загальний стан культури. Семіотичний метод, що ґрунтується на вченні про знаки, дає змогу вивчити знакову систему (структуру або текст) будь-якого артефакту. Психологічний метод орієнтує дослідника на вивчення суб´єктивних механізмів діяльності культури, індивідуальних якостей, несвідомих психічних процесів. Цей метод дуже важливий для дослідження особливостей національних культур. Біографічний метод переважно застосовується у літературознавстві як тлумачення літератури через відображення біографії й особистості письменника. Вперше цей метод застосував французький критик Ш. О. Сент-Бев. У науковому літературознавстві - це один з важливих принципів дослідження. Його особливості полягають у роботі з текстами. Але і його абсолютизація може призвести до нівелювання ролі духовно-історичної атмосфери, стилю епохи, впливу традиції. Особливе місце належить цивілізаційному підходу. Його сутність полягає в осмисленні історії розвитку людства через інтегровані галузі спеціалізованих гуманітарних і природничих знань у контексті культурної епохи. У ньому знайшли сконцентрований вигляд усі названі підходи до вивчення культурно-історичних явищ.