1.Антропогенез на території УкраїниЦілісний процес переходу від тваринного до людського суспільства, становлення суспільної людини в науці носить назву антропогенезу. Витоки антропогенезу містяться в екваторіальній зоні Африки, де близько 2 млн. років тому в середовищі наземних мавп - австралопітеків склалися всі необхідні передумови для їхнього олюднення. Перехідними істотами періоду антропогенезу були презинджантропи (homo habilis), архантропи (пітекантропи та їм подібні, відомі як homo erectus), та палеоантропи або неандертальці. Витоки праісторії людських спільнот на території сучасної України сягають найдавнішого етапу людського існування, відомого в історичній літературі під назвою палеоліту, тобто стародавнього кам’яного віку. Стародавній кам’яний вік, за усталеною в історичній науці періодизацією, тривав приблизно від 3 млн. до 10 тис. років тому. Наукою вже давно доведено, що за час, доки тривав стародавній кам’яний вік, неодноразово й доволі суттєво змінювалися природні умови проживання на Землі - періоди потепління поступалися місцем різкому похолоданню та навпаки. Не залишалися незмінними й рівень сонячної активності та кут нахилу вісі до площини земної орбіти. Змінювався рівень суходолу й остаточно вималювалися відомі нам нині обриси материків і континентів, а також сформувався сучасний рельєф місцевості та, зазнавши цілого ряду модифікацій, склалися сучасні флора і фауна Землі. І саме в добу палеоліту - найбільш тривалого в часі періоду людської історії - відбулося виділення людини з тваринного світу, розпочався процес виготовлення знарядь праці та вдосконалення трудових навиків, сформувалися основи суспільної організації людських колективів, виникли первісні ідеологічні уявлення та заклалися початки духовної культури. Неодноразові зміни природного середовища, зважаючи на залежне від природи існування первісних людей, відіграли важливу роль у розвитку тогочасного людського суспільства. Уже давно помічено, що серйозні природні катаклізми суттєво позначалися на фізичному типі стародавньої людини, її матеріальній культурі. Порівняльний аналіз анатомічної будови людини та основних її знарядь праці дозволив ученим умовно виділити в добі палеоліту два періоди, а саме: ранній або давній чи нижній, що тривав приблизно від 3 млн. до 40-35 тис. років тому, та пізній або верхній, відповідно - 40-35 тис. до 10 тис. років тому. У межах названих періодів учені-археологи розрізняють цілу низку так званих епох, назви котрим було дано в залежності від місцезнаходження вперше виявлених дослідниками кам’яних знарядь праці, характерних для них. Зокрема, у ранньому палеоліті виділяють такі епохи: олдувайську (близько 3 млн. - 1,5 млн. років тому); ашельську (1,5 млн. - 150 тис. років тому); мустьєрську (150 тис. - 40-35 тис. років тому). У періоді пізнього палеоліту також розрізняють три епохи - оріньякську, солютрейську та мадленську. Щоправда, грунтовний аналіз пам’яток, які спочатку відносили до двох перших епох, засвідчив той факт, що вони насправді існували паралельно. Отож нині в науковому вжитку терміни оріньяк, солютрей та мадлен застосовують як культурні означення, а не назви хронологічних відтинків часу. Передумови для виникнення людини були закладенні природою на межі так званого третинного та четвертинного (антропогенного) періодів існування Землі. Найбільш ранні знахідки пам’яток біологічних істот, котрі застосували штучно виготовлені кам’яні знаряддя праці, виявлені в Олдувайській ущелині в Східній Африці, датують 2 млн. років тому, тобто олдувайською епохою раннього палеоліту. Крім знахідок в Олдувайській ущелині, на Африканському континенті виявлено ще цілий ряд пам’яток (в Кенії та Ефіопії), що дозволяє по праву саме цей континент вважати прабатьківщиною людини. Проникнення первісних людей у Європу розпочалося в процесі їх розселення з "чорного континенту", в часи так званого гюнцського зледеніння. В Україні первісні люди, так звані архантропи, об’єм мозку котрих коливався в межах 800-1300 см3 (об’єм мозку сучасної людини 1400-2000 см3), а зріст сягав 160-170 см, з’явилися близько 1 млн. років тому в ранньоашельську епоху. Освоєння території сучасної України первісними людьми здійснювалося з півдня Західної Європи через Балкани та, цілком ймовірно, із заходу. Найдавніший комплекс знахідок цієї доби на сьогоднішній день виявлено в палеолітичному поселенні поблизу селища Королеве Виноградівського району на Закарпатті. А це дає підстави вважати, що саме з Королеве розпочинається людська історія України. Крім Закарпаття, архантропи мешкали в Криму та в Північно-Східному Приазов’ї, а дещо пізніше з’явилися і в північних районах України - на Житомирщині. Усього на сьогоднішній день виявлено 30 ашельських стоянок. Варто мати на увазі, що освоєння первісною людиною території сучасної України відбувалося не одномоментно чи поступально. Процеси заселення були досить тривалими в часі, відбувалися хвилеподібно, переривчасто, а також мали різні вихідні території міграції. Так, частково заселені українські терени в ранньоашельський час, прийняли цілий ряд переселенських хвиль у наступну, мустьєрську епоху. Як і раніше, проникнення первісних людей на Україну відбувалося з Балкан та із західного напряму - території Німеччини, Польщі, Чехії, Словаччини. Мустьєрські пам’ятки кількісно значно переважають ашельські - на сьогодні виявлено близько 200 стоянок таких людей. Зокрема, вони представлені в Закарпатті, Прикарпатті, Поліссі, Північно-Західному Причорномор’ї, Криму, Донбасі та Приазов’ї. Подальша еволюція людини призвела до появи в мустьєрську епоху палеоантропів або неандертальців. Зовні неандерталець був міцної статури, з добре розвинутою мускулатурою, трохи сутулий. Будову черепа та мозок (об’єм 925-1800 см3) - мав примітивні. Зважаючи на складність добування їжі через доволі низький рівень розвитку продуктивних сил, небезпеки співіснування з тваринним світом та суворі кліматичні умови, серед палеоантропів була надзвичайно високою смертність, а відтак низькою тривалість життя. Дослідження решток кісток неандертальців показало, що 55% з них помирали навіть не досягнувши 20-річного віку і майже ніхто не доживав до 50 років.

2.Населення території України раннього та середнього палеоліту Археологічні знахідки, що їх відносять до часу 150–40 тис. років тому, засвідчують великі зміни в житті первісних людей.Наступним після архантропів щаблем олюднення наших далеких пращурів були палеоантропи, або неандертальці.На території України виявлено близько 200 стоянок неандертальців. Особливо багато їх досліджено в печерах гірського Криму. Відомі неандертальські стоянки у Закарпатті, Подністров’ї, на Житомирщині, в Надпорожжі тощо.Пристосовуючись до суворого клімату, люди тих часів часто оселялися в печерах. Про це свідчать численні знахідки слідів діяльності неандертальців, виявлені в печерах Криму.У місцевостях, де не було печер, неандертальці споруджували житла. Вони мали округлу форму. Основа житла викладалася з кісток мамонтів або каміння. За стіни правило гілля, яке встромляли між кістками, а зверху житла накривалися шкурами тварин. люди почали користуватися одягом. Оволоділи умінням добувати вогонь.Знаряддя праці виготовляли, використовуючи заготовки у вигляді відщепів або пластин.Найпоширенішими знаряддями неандертальців були гостроконечники та скребла. Гостроконечники правили за вістря до списів, скребла – за ножі.З неандертальцями вчені пов’язують перші паростки духовного життя.До неандертальців належала найдавніша людина на території України, існування якої засвідчене відкриттям не лише жител або стоянок, а рештками самої людини. У печері Киїк-Коба, що в Криму, було розкопано неандертальське поховання: кістяки жінки і маленької дитини.Ця знахідка засвідчує зрушення в розвитку людини. Адже дає змогу зробити висновок про те, що неандертальці піклувалися про померлих. Є свідчення й турботи про хворих. Припускають, що в неандертальців поступово змінювалося ставлення до тварин: вони переставали бути лише об’єктом полювання, а набували значення символу, з яким пов’язували спокійне життя цілого мисливського колективу. Приміром, у невеличкому гроті під Одесою виявили величезне скупчення кісток печерного ведмедя – сліди якогось магічного ритуалу неандертальців. Від часів неандертальців збереглася також лопатка мамонта, густо помережена різьбленими лініями, які ніби окреслюють контури тварини. Отже, неандертальських часів сягає зародження мистецтва та релігійних уявлень. Паростки духовності проростали в середовищі неандертальців десятки тисяч років. Утім, археологічні знахідки засвідчують також первісну дикість і жорстокість. Так, чимало знахідок дає підстави твердити, що в середовищі неандертальців був поширений канібалізм. 3.Рання первісна община доби пізнього палеоліту-мезоліту Трансформація прагромади палеоантропів в ранньопервісну громаду розпочалася ще в ранньому палеоліті на неандертальській стадії антропогенезу і завершилася з виникненням людини сучасного типу. Ранньопервісна громада, що складалася з індивідуальних споріднених сімей, була економічним і соціальним осередком пізньопалеолітичного суспільства. Натуральне виробництво життєзабезпечуючих ресурсів за допомогою примітивного мисливського озброєння обумовлювало необхідність простої кооперації праці всіх членів громади за природним її розподілом між статево-віковими групами. Такий спосіб виробництва відповідно передбачає колективну власність на основні засоби виробництва, насамперед на промислову територію, як громадську власність, та рівнозабезпечуючий поділ продуктів при соціальній однорідності суспільства. Практика рівнозабезпечуючого розподілу продуктів спричинювалася насамперед низьким розвитком продуктивних сил, який міг задовольнити лише необхідним обсягом продуктів, без стабільного їх надлишку. Щоправда, варто мати на увазі, що такий принцип розподілу не означає, що в первісному суспільстві все і завжди розподілялося рівними частинами між усіма членами громади. У випадках виробничої необхідності в надзвичайних обставинах, як засвідчують етнологічні дослідження, останні запаси продуктів отримували працездатні члени громади, здатні брати участь у виробничому циклі. Утриманці ж задовольнялися незначними подачками чи навіть голодували. В екстремальних випадках первісна громада вдавалась навіть до практики інфантициду (умертвіння немовлят) або геронтоциду (умертвіння старих). Поряд з колективною власністю на основні засоби виробництва у первісній громаді існувала й індивідуальна власність на знаряддя праці. Так, кожен мисливець володів індивідуальним набором всіх необхідних для полювання й обробки здобичі знарядь.Як і в пізньому палеоліті основою соціального упорядження мисливсько-збиральницького суспільства залишалася первісна громада, яка була базисом тогочасного виробництва, хоча саме виробництво стало більш індивідуалізованим. На початку мезоліту завершилося формування малої патріархальної сім’ї. Залежно від соціальних та екологічних обставин з таких сімей формувалися різночисельні й різнотипові первісні громади. Як правило, первісна громада складалася з 3-4 малих сімей по 4-6 осіб у кожній. Громади були розсіяні на значній відстані одна від одної. Вони підтримували зв’язки між собою, що було обумовлено передовсім необхідністю дотримання шлюбно-сімейних стосунків в умовах консервативних традицій екзогамії. Індивідуалізація праці дещо порушувала егалітарність колективів. Адже особливою повагою в громаді користувалися найбільш вправні мисливці, котрі здобували найбільше здобичі, а отже, й могли нею ділитися з іншими членами колективу. Щоправда, постійне переоформлення господарських груп та нестабільність життя не надавали таким індивідам якихось особливих прав. Усі важливі справи, як і раніше, вирішувалися колективно і постійних лідерів (вождів) ще не було.

4.Неолітична революція та її наслідки

Зростання продуктивності полювання внаслідок удосконалення знарядь праці, передовсім винайдення лука та стріл, збільшення кількості населення поступово призвело до порушення екологічного балансу. Унаслідок чого в багатьох регіонах України склалася ситуація, характерна для більшості Європи, і названа кризою мисливського господарства. Найперше така кризова ситуація простежується в степовій зоні, де наприкінці мезоліту помітно скорочується продуктивність мисливства на великих стадних тварин, передовсім бізона. Через зростання продуктивності мисливської праці та зміни природного оточення популяція бізона зазнає катастрофічного скорочення, що ставило під сумнів можливість його подальшого відтворення як об’єкта життєзабезпечення первісних громад. Значно погіршена була і репродуктивність популяцій інших промислових тварин. За таких умов присвоюючі форми господарювання поступово вичерпували себе, а їм на зміну йшли відтворюючі форми. Перехід від привласнюючих до відтворюючих форм економіки після публікацій відомого англійського археолога Г.Чайлда розглядається в науці як аграрна або неолітична революція, що підготувала умови для виникнення на Землі перших цивілізацій. Саме з аграрною революцією пов’язується, насамперед в південних районах України, перехід від мезоліту до неоліту, тобто нового кам’яного віку, що припадає на другу половину VI тис. до н.е. Неоліт, що тривав упродовж VI - ІІІ тис. до н.е., це вершина кам’яної індустрії та водночас її гранична межа. Разом зі зміною форми економіки у виробництво та побут впроваджуються нові знаряддя праці, з’являється керамічний посуд, прядіння, ткацтво тощо. Все це спричинює зміну всієї системи життєзабезпечення, соціальної організації суспільства, його духовної сфери та культури. Процес переходу від привласнюючих до відтворюючих форм економіки на території України був досить тривалим у часі і мав певні характерні регіональні особливості. Так, у степовій зоні відтворююча економіка склалася переважно на місцевій основі завдяки розвитку продуктивних сил та запозиченню деяких новацій. У Закарпатті, в лісостеповій зоні Прикарпаття та Волині землеробсько-скотарська економіка сформувалася з початком V тис. до н.е. завдяки прийшлому населенню з Південної та Центральної Європи. Згодом цей регіон стане своєрідним осередком "неолітизації", звідки елементи відтворюючої економіки поширюватимуться на решту України. У лісостеповій та лісовій зонах, у Криму населення ще досить тривалий час не практикуватиме ані землеробства, ані скотарства, оскільки наявні природні ресурси дозволятимуть розвиватися на базі привласнюючої економіки.

5.Етнокультурна ситуація в період енеоліту

Первісні форми відтворюючого господарства, що зародилися в епоху неоліту, отримали подальший розвиток у період переходу від кам’яного віку до епохи бронзи, відомий в історичній літературі під назвою енеоліту (мідно-кам’яний вік), що тривав упродовж IV-III тис. до н.е. В цей час людство оволоділо першим металом - міддю (перші металургійні досліди, пов’язані з використанням самородної міді населенням Близького Сходу, мали місце ще у VIІІ-VIІ тис. до н.е.). І хоча освоєння міді не спричинило до революції у розвитку продуктивних сил, насамперед через її малу поширеність та відсутність особливих переваг м’яких мідних виробів у порівнянні з кременевими, все ж застосування першого "прирученого" металу мало далекосяжні наслідки. Впровадження металевої індустрії відкривало шлях для виникнення нових технологій, появи нових конструктивних елементів (цвяхи, заклепки, дріт), нових способів обробки дерева, каменю, шкір. Плавлення та обробка міді вимагали відповідних знань і умінь, наявності певного практичного досвіду, а це сприяло виділенню перших спеціалізованих ремісників, котрі жили за рахунок громади. Тобто нового щабля сягає розподіл праці в людському середовищі. З появою мідних виробів активізується міжплемінний обмін. Мідні вироби стають речами престижу, засобом обміну та знаком соціального статусу. Землеробство та скотарство за енеоліту стають основними засобами здобуття харчів, а головним багатством - земля та худоба. Відтворювальне господарство остаточно доводить свою перевагу над привласнюючим і поширюється на значній території. Енеоліт - час розквіту землеробських культур, які змінили вигляд планети, час виникнення перших цивілізацій на Землі. Визрівання передумов для поширення енеолітичних культур на території України відбувалося наприкінці неоліту, коли на території Подунайя та західних районах України склалося декілька етнокультурних груп населення (культури Боян, Поляниця, лінійно-стрічкової кераміки тощо), котрі досить рано перейшли до відтворюючих форм економіки та познайомилися з технікою обробки міді. Важливим є те, що за попередніх епох практично не простежувалася лінія господарського розмежування. Тепер вчені виділяють два господарських світи - землеробів і скотарів. Кожен із них мав власний усталений спосіб життя та порядок господарювання, які позначилися також на духовній культурі, ідеології, формах соціальних відносин і власності. \Найбільш ранніми енеолітичними суспільно-культурними утвореннями на території України були землеробські (землеробсько-скотарські) племена трипільської культури та культури Гумельниця. З часом постало ще декілька культур землеробського напрямку, пам’ятки яких відомі також і на захід від сучасних кордонів України - кулястих амфор, воронковидних посудин тощо. Землеробське населення мешкало переважно на правобережній лісостеповій частині України, де були найбільш сприятливі умови для вирощування основних злакових культур. До того ж ці регіони відчували на собі вплив високорозвинутих енеолітичних культур Балкано-Дунайського регіону. Причорноморські степи й Крим заселяли племена з переважанням скотарського (скотарсько-землеробського) способу ведення господарства - носії середньостогівської, ямної та інших археологічних культур. Останні, судячи з фактів виявлення на їхніх стоянках великої кількості бойових молотів, кинджалів та наконечників для стріл, були досить войовничими і сусідство з ними вимагало від землеробських племен постійної турботи про свою безпеку. Водночас племена скотарського типу культури справляли й цивілізаційний вплив на сусідів-землеробів, які в добу пізнього енеоліту почали активно долучатися до скотарських практик.