31. Концепція соц. Інститутів

Соціальні інститути (від латинського institutum — установа) — це стійкі форми організації спільної діяльності людей. Термін “соціальний інститут” застосовується в різних значеннях. Говорять про інститут сім’ї, інститут освіти, охорони здоров’я, інститут держави і т.ін. Перше значення, яке найчастіше використовується, пов’язано з характеристикою будь-якого роду впорядкування, формалізації і стандартизації суспільних зв’язків і відносин. А сам процес впорядкування формалізації і стандартизації називається інституціоналізацією.

Процес інституціоналізації об’єднує в собі ряд моментів. Однією з необхідних умов появи соціальних інститутів виступає відповідна соціальна потреба. Інститути покликані організовувати спільну діяль­ність людей з метою задоволення тих чи інших соціальних потреб.Соціальний інститут виникає на основі соціальних зв’язків, взаємодії та відносин конкретних осіб, індивідів, соціальних груп та інших спільнот. Але він, як і інші соціальні системи, не може бути зведений до суми цих осіб і їх взаємовідносин. Соціальні інститути мають надіндивідуальний характер, свою особисту системну якість. Отже, соціальний інститут являє собою самостійне суспільне утворення, яке має свою логіку розвитку. З цієї точки зору соціальні інститути можуть бути розглянуті як організовані соціальні системи, що характеризуються стійкістю структури, інтегрованістю їх елементів і певною мінливістю їх функцій.Кожний соціальний інститут характеризується наявністю мети своєї діяльності, певними функціями, що забезпечують досягнення такої мети набором соціальних позицій і ролей, типових для даного інституту. На основі всього вищезазначеного можна зробити таке визначення: соціальні інститути — це організовані об’єднання людей, що виконують певні соціально вагомі функції та забезпечують спільне досягнення цілей на основі соціальних ролей, що їх виконують члени, які задаються соціальними цінностями,нормами і зразками поведінки.Кожний інститут виконує свою, притаманну йому соціальну функцію. Сукупність цих соціальних функцій складається в загальні соціальні функції соціальних інститутів як певних видів соціальної системи. Представники інституціональної школи соціологїї виді­лили чотири основні функції соціальних інститутів:1) відтворення членів суспільства. Головним інститутом, що виконує цю функцію, є родина, але до неї причетні й інші соціальні інститути, такі як держава;2) соціалізація — передача індивідами встановлених у даному суспільстві зразків поведінки й способів діяльності — інститути родини, освіти, релігії та ін.;3) виробництво й розподіл. Ця функція забезпечується економічно-соціальними інститутами управління й контролю — органами влади;4) функції управління й контролю здійснюються через систему соціальних норм, які реалізують відповідні типи поведінки: моральні й правові норми, звичаї, адміністративні рішення і т.ін. Соціальні інститути управляють поведінкою індивіда через систему заохочень і санкцій.Соціальні інститути відрізняються один від одного за видами і функціональними якостями.

1. Економічно-соціальні інститути — власність, обмін, гроші, банки, господарчі об’єднання різного типу — забезпечують усю сукупність виробництва й розподілу суспільного багатства, поєд­нуючи, разом із тим, економічне життя з іншими сферами соці­ального життя.

2. Політичні інститути — держава, партії, профсоюзи й інші суспільні організації, які переслідують політичні цілі, що спрямовані на встановлення і підтримку певної форми політичної влади. Їх сукупність складає політичну систему даного суспільства. Політи­чні інститути забезпечують відтворення та стійке збереження ідеоло­гічних цінностей, стабілізують домінуючі в суспільстві соціально-класові структури.

3. Соціокультурні й виховні інститути мають на меті засвоєння та подальше відтворення культурних і соціальних цінностей, включення індивідів у певну субкультуру, а також соціалізацію індивідів через засвоєння стійких соціокультурних стандартів поведінки і, нарешті, захист певних цінностей і норм.

4. Нормативно-орієнтуючі — розробляють механізми морально-етичної регуляції поведінки індивідів. Їх мета — надати поведінці й мотивації моральну аргументацію, етичну основу. Ці інститути стверджують у суспільстві імперативні загальнолюдські цінності, спеціальні кодекси та етику поведінки.

5. Нормативно-санкціонуючі — здійснюють суспільно-соціальну регуляцію поведінки на основі норм та правил, закріплених в юридичних та адміністрітивних актах. Обов’язковість норм забезпечу­ється примусовою санкцією.

6. Церемоніально-символічні й ситуаційно-конвенціональні інсти­тути. Основані на більш або менш тривалому прийнятті конвенціональних (за договором) норм, їх офіційному і неофіційному закріпленні. Ці норми регулюють повсякденні контакти, різні акти групової і міжгрупової поведінки. Вони визначають порядок і спо­сіб взаємної поведінки, регламентують методи передачі й обміну інформацією, спілкування та ін., порядок зборів, засідань, діяльність певних об’єднань.Порушення нормативної взаємодії із соціальним середовищем, яким виступає суспільство чи громада, називається дисфункцією соціального інституту.Незадоволена суспільна потреба може викликати до життя стихійний прояв нормативно неврегульованих видів діяльності, які прагнуть заповнити дисфункцію інституту, однак за рахунок порушення існуючих норм і правил. У своїх крайніх формах активність подібного роду може проявлятись у протиправній діяльності. Так, дисфункція деяких економічних інститутів виступає причиною існування так званої “тіньової економіки”, виливається у спекуляцію, хабарництво, крадіжки і т.ін. Виправлення дисфункції може бути досягнуто зміною самого соціального інституту або ж створенням нового соціального інституту, який задовольняє дану суспільну потребу.