Діагно і диференційний діагноз.

За даними лiтератури, стороннє тiло необхiдно диференцiювати

з туберкульозом легень, пухлинами бронхiв, бронхоектазiїю, хронiчним бронхiтом, бронхiальною астмою, стороннiми тiлами стравоходу (пластмасовий корок у дитини 6 мiсяцiв, М.Кеф) i т.п.

Vі Орієнтована основа дії

Хронічний ларингіт і трахеїт майже завжди є однією з ланок хронічного катару верхніх дихальних шляхів.

За характером змін в гортані виділяють хронічний, гіпертрофічний і атрофічний ларингіт.

Гіпертрофічні потовщення в одних випадках розташовані рівномірно по всій гортані і ведуть до дифузного потовщення слизової оболонки, в інших – до обмежених потовщень.

Виражене потовщення сосочкового шару з ороговінням поверхневих шарів епітелію носить назву пахідермії. Це потовщення розташоване переважно на місцях, покритих плескатим епітелієм на задній стінці гортані, голосових складках, в меншій мірі на надгортанику. При ларингоскопії пахідермія має вигляд соскоподібних потовщень або нерівномірних зубчастих підвищень.

На задній стінці гортані утворюються товсті нарости і складки з епідермальним покровом. В області голосових відростків, які піддаються постійному тиску, під час фонаторного замикання голосової щілини утворюються потовщення епітелію у вигляді овальних бляшок, краї яких під час росту припіднімаються і вони нагадують чашечки, на яких під впливом насихаючого слизу, утворюються різної глибини виразки, які при фонації і кашлю викликають хриплий голос і відчуття болю.

Вузлики співаків. По суті це теж пахідермічні розростання слизової оболонки у вигляді невеликих круглих або трикутної форми вузликів, на межі передньої і середньої третини справжніх голосових зв’язок. Складаються вони з ороговіваючого епітелію і сполучної тканини. Зустрічаються у співаків, людей які тривалий час користуються голосовим апаратом. При фонації вузлики прилягають один до одного, мішають повному змиканню зв’язок. За анатомічною будовою вони являють собою фібріноїдно-гіалінову тканину.

Атрофічний ларингіт зустрічається одночасно з атрофічним процесом в порожнині носа і глотки.

Найбільш важкою формою являється сухий геморагічний ларингіт який супроводжується крововиливами в підслизовому шарі.

При атрофічному ларингіті слизова оболонка гортані суха, покрита підсихаючим секретом, жовтозеленими кірочками при кашлі і виділені яких утворюються поверхневі кровоточиві розриви.

При сухих катарах хворий відчуває тривале лоскотання, покашлювання, поперхування, наявність сторонього тіла. У хворих може спостерігатись охриплість різного ступення від легкого приглушення голосу до повної афонії. Охриплість іноді спостерігається ранком, а коли мокрота видаляється з кашлем, голос стає більш чистим. Швидка втомлюваність при розмові характерна для ураження м’язів зближуючих і напружуючих справжні голосові зв’язки.

Не завжди вдається строго розпізнати окремі форми ларингіту поскільки вони часто комбінуються а іноді переходять одна в одну.

Хронічні трахеїти також поділяються на гіпертрофічну і атрофічну форми. Частіше зустрічаються дифузні гіпертрофічні катари.

Слизова оболонка трахеї потовщена, застійно-червоного кольору, границі окремих трахеальних кілець розмиті більш ніж при гострому трахеїті. Запальний секрет має вигляд тягучого склоподібного слизу.

При атрофічному трахеїті секрет на сухій потоншеній слизовій оболонці має схильність засихати в кірочки, які іноді вистилають всі стінки трахеї, що дало привід говорити про особливу форму – сухий трахеїт.Найбільш характерним симптомом хронічного трахеїта є нестерпний кашель і відчуття тиску позаду груднини.

СТЕHОЗИ ГОРТАHI.

Пiд стенозом гортанi слiд розуміти таке звуження її просвіту, яке порушує надходження в нижні вiддiли дихальних шляхiв достатньої кiлькостi вдихаємого повiтря, а саме кисню.

Стеноз гортані не є самостійною нозологічною одиницею, а може бути симптомом багатьох захворювань і загального етіологічного характеру:

6. Місцеві запальні захворювання – ГРЗ, ларингіт, несправжній круп – субхордальний ларингіт, гортанна ангіна, флегмона гортані, хондроперихондрит гортані.

7. Місцеві незапальні захворювання – вроджені мембрани гортані, сторонні тіла дихальних шляхів, пухлини гортані (шиї), травми вогнестрільні, побутові, спортивні, операційні (струмектомії, трахеотомії, інтубації).

8. Гострі інфекційні захворювання – стенозуючий обтуруючий ларинготрахеобронхіт (після грипознй круп), дифтерія гортані, скарлатина, кір, тиф і інші хронічні захворювання.

9. Загальні захворювання інфекційного і іншого характеру – склерома, туберкульоз, сифіліс, хвороби серцево-судинного характеру, легень, нирок, ревматизм, алергічні захворювання.

10. Двостороннє ураження гортані нервів периферичного і центрального походження і патологічні процеси в сусідніх областях (заглотковий абсцес, новоутворення середостіння і стравоходу, гіпертрофія щитовидної і зобної залоз і ін.

В клініці стенозу гортані велике значення має вік хворого. Анатомо-фізіологічні особливості будови гортані у дітей такі, що стеноз гортані у них розвивається частіше чим у дорослих.

В процесі наростання гострого стенозу гортані розрізняють 4 періоди:

1. Стадія компенсації – в організмі розвиваються явища гіпоксемії, гіпоксії і гіперкапнії – накопичення вуглекислої кислоти викликає збудження дихального і судинорухового центрів, що приводить до сповільнення пульсу і дихання. Але в подальшому регуляторні механізми рефлекторно викликають збудження гальмівних волокон блукаючого нерву, що приводить до падання артеріального тиску, зменшення кількості пульсових ударів і дихання, скорочення чи випадіння пауз між вдихом і видихом.

2. Стадія субкомпенсації-неповної компенсації: потрібно максимальне зусилля для вдиху, дихання стає шумним, стридорозним, посилюється інспіраторна задишка, включається в акт дихання допомiжна мускулатура, втягуються мiжребернi промiжки, надгрудинна i підключична ямки, блідість шкірних покривів, неспокійний стан хворого

3. Стадія недостатностi - стан хворого надзвичайно важкий, дихання стає частим, поверхневим, хворий приймає вимушене положення - напiвсидяче, спираючись на руки з запрокинутою головою, лице блiдно-синюшного кольору, цiаноз губ, кiнчика носа, нiгтьових фаланг, пiтливiсть, поява панічного страху, пульс частий, а при вдосі різко падає його напруга. В цій стадії може бути поставлено питання про накладання трахеостоми.

4. Стадiя асфiксiї (ядухи) – рiзка втома, байдужiсть до навколишнього середовища, зрачки розширені, дихання поверхневе, з перервами (типу Чейн-Стокса), рiзке падiння серцевої дiяльностi, пульс частий, ниткоподібний, шкiрні покриви блiдо-сiроваті, втрата свiдомостi, екзофтальм, мимовільне відходженння сечi i калу, смерть.

Чередування цих періодів не завжди так послідовно. Може 1 стадія закінчитися 3 або 4-ою.

Сторонні тіла гортані, трахеї, бронхів.

За статистичними даними А.С.Токмана i спiвавт. (1964) смертнiсть хворих з стороннiми тiлами дихальних шляхiв стоїть на третьому мiсцi пiсля онкологiчних захворювань ЛОР-органiв i внутрiшньочерепних отогенних ускладнень.

Лiтературнi данi багатьох авторiв свiдчать, що серед хворих стороннiми тiлами дихальних шляхiв 80-95% є дiти. Особливо велика частота аспiрацiї стороннiх тiл у вiцi 1-2 рокiв, коли дiти стають бiльш активними, починають ходити, ще не розумiють значення оточуючого середовища, беруть до рота все, що потрапляє в руки.

Аспiрацiя стороннiх тiл вiдбувається частiше всього при раптово глибокому вдиху, розмовi пiд час їди, бiгу з яким-небудь предметом у ротi, смiху, плачу, переляку, при поштовху, швидких рухах.

Аспiрацiї стороннiх тiл у маленьких дiтей сприяє вiдсутнiсть молярiв, що утруднює пережовування їжi; у них вiдсутнiй або недостатньо розвинутий самоконтроль над жуванням i ковтанням страви; вони не можуть вiдкашлятися або затримати дихання тодi, коли в цьому виникає необхiднiсть; неабияке значення має недостатньо розвинутий захисний рефлекторний апарат.

Дорослi вдихають стороннi тiла значно рiдше. Це трапляється в станi непритомностi, алкогольного оп'янiння (м'яснi i рибнi кiстки), пiд час сну, наркозу, епiлептичного нападу (наприклак, зубнi протези) або при розладах захисної функцiї гортанi (органiчнi захворювання мiсцевого або центрального походження).

За спостереженням Ю.Ф.Исакова i спiвавт. (1979), стороннi тiла локалiзувались в гортанi в 5.5%, трахеї - 42%, бронхах - 52.5%. В правий бронх попадало 63% стороннiх тiл, в лiвий - 37%. Це пояснюється анатомо-фiзiологiчними особливостями будови трахеобронхiального дерева.