21. Порядок формування парламентів. Залежність складу парламенту від типу виборчої системи.

Парламенти – це виборні і колегіальні органи держави, які функціонують в умовах демократичного правління і мають свої головні повноваження у сфері законотворчості. В унітарних державах парламенти формуються на загальнонаціональному рівні, у федераціях – також і на рівні їхніх суб’єктів.

Порядок формування П-тів значною мірою залежить від їх структури.

Однопалатні парламенти і нижчі палати двопалатних парламентів майже завжди формуються шляхом загальних і прямих виборів, що відбуваються за мажоритарною, пропорційною або змішаною системою.

Верхня палата формується різними способами: 1)шляхом загальних і прямих виборів, але з деякими відмінностями відносно того як формується нижня палата. Вони можуть стосуватись типу виборчої системи (якщо НП – пропорційна, ВП – мажоритарна, змішана), відмінності представництва (пропорційне або непропорційне) Так формуються вони у 25 державах (Австралія, Аргентина, Іспанія, Польща, США та ін.).2)шляхом непрямих виборів (виборці обирають своїх представників, а представники обирають парламент. Австрія, Індія, Норвегія, Франція) 3)шляхом призначення (Німеччина, Канада, Ямайка); 4)за наявності дворянського титулу (Палата Лордів у ВБ – її членами можуть бути тільки пеи – особи, які мають 1 із 5 дворянських титулів: віконт, маркіз, граф, герцог, барон. Раніше розрізняли спадкових і довічних лордів, але зараз спадкових лордів не допускають до парламенту) 5)комбінований (поєднання виборності і призначеності. Обсяг компетенції ВП перебуває у прямій залежності від ступеню участі у її формуванні виборців)

Для панування парламентаризму необхідно, щоб пар-мент був політ. структурований, для цього повинна діяти пропорційна система. Мажоритарна система дія тоді, коли в країні є небагато впливових партій і народ віддає голоси тільки цим партіям.

Оцінюючи в цілому способи формування верхніх палат парламентів, можна виявити певну закономірність: чим ближчий спосіб їх формування до прямих виборів, тим ширше коло їхніх повноважень, тим ближче вони до обсягу компетенції нижніх палат.

Оскільки за своєю природою парламенти є колегіальними органами, то це саме по собі створює умови для їх певної чисельності. Аналіз зарубіжного законодавства дозволяє зробити такі узагальнення. По-перше. В сучасних конституціях (Греції, Македонії, Португалії та ін.) фіксується чисельний склад нижніх палат або однопалатних парламентів. По-друге, при встановленні чисельності парламентів (палат) виходять із кількості населення держав, хоча така залежність відносна. По-третє, кількісний склад нижніх палат завжди значно більший, ніжу верхніх (в Італії та Франції вони нараховують відповідно: 630 і 315; 577 і 321).

Для панування парламентаризму необхідно, щоб пар-мент був політ. структурований, для цього повинна діяти пропорційна система. Мажоритарна система дія тоді, коли в країні є небагато впливових партій і народ віддає голоси тільки цим партіям

Загальні вибори до парламентів відбуваються за мажори­тарною, пропорційною або змішаною виборчими системами. Найповніше ідеї народного представництва і вимогам парламента­ризму відповідає пропорційна виборча система, яка сприяє струк­турованості парламенту, робить основними суб'єктами парла­ментської діяльності політичні партії, передбачає їх відповідаль­ність перед виборцями. Мажоритарна виборча система, навпаки, спотворює народне представництво (голоси виборців, подані за тих кандидатів, які не перемогли, не враховуються при розподі­лі парламентських мандатів), може призводити до роздрібнення партійного складу парламенту, ускладнювати його структуруван-

ня, знімати питання про політичну відповідальність парламента­ріїв і партій перед виборцями. Ця система виявилась ефективною передусім за двопартійної системи, коли виборці голосують пере­важно за кандидатів від двох політичних партій, що й отримують майже всі парламентські мандати, як це відбувається, наприклад у Великій Британії і США. Прийнятною мажоритарна система може бути і в разі наявності в країні впливових політичних пар­тій, висування кандидатів тільки політичними партіями і отри­мання майже всіх парламентських мандатів трьома-п'ятьма пар­тіями (система поміркованого плюралізму).

До роздрібнення партійного складу парламенту може призво­дити і пропорційна виборча система за низького виборчого бар'єру і утворення виборчих блоків із дрібних партій. Якщо завдяки ма­жоритарній, пропорційній чи змішаній виборчій системі до пар­ламенту потрапляють представники десятків політичних партій та позапартійні кандидати і всі вони можуть вільно переходити з однієї парламентської фракції до іншої, то уряду, на формуван­ня і діяльність якого такий парламент впливає, і народу, інтереси якого він нібито представляє (не зв'язані партійною дисципліною парламентарії можуть відстоювати у парламенті передусім власні інтереси), можна тільки поспівчувати. До парламентських виборів 2006 року Україна мала саме такий парламент.