1. Кантова критика метафізики.

Поняття метафізики в творчості І. Канта є неоднозначним, що часто вводить в оману його дослідників: то він жорстко критикує метафізику, то свою Критику називає істинною метафізикою чи пропедевтикою до неї. В одній зі своїх пізніх праць він спробував розвести ці різні смисли метафізики, що співіснують в його творчості під одним терміном, назвавши вчення про природу надчуттєвого гіперфізикою.

В Канта можна виокремити 2 розуміння метафізики:

- Докритичний;

- Посткритичний.

Мета першої Критики полягає в дискредитації до критичного розуміння метафізики і одночасно у формуванні нового її смислу, вже очищеного критикою, метафізики як теорії апріорного знання. По суті метафізика в цьому випадку вже не є метафізикою відповідно до її термінологічного розуміння, - вона перетворюється в онтологію.

Своє розуміння як докритичної, так і посткритичної метафізики Кант описав у передмові до першої Критики. Обов’язок філософії полягає, на його думку, в тому, щоб «знищити ілюзії, які виникли внаслідок непорозуміння». До таких «непорозумінь» він відносить традиційну метафізику. В праці «Пролегомени до всякої майбутньої метафізики, що може виникнути як наука» (1783) Кант починає з девізу «визнати все до цих пір зроблене незробленим і поставити питання: чи є можливим взагалі те, що наз. Метафізикою?» І тут же сам відповідає: «взагалі немає ще ніякої метафізики». З точки зору Канта, істинна метафізика представляє собою «систематичний інвентар чистого розуму».

Кант прагнув перетворити філософію в науку про достовірне знання. Прагнучи «приземлити» метафізику, він поставив питання про наявність в неї апріорних синтетичних суджень, заздалегідь усвідомлюючи, що таких там бути не може.

Метафізика в Канта перетворюється в науку про межі людського пізнання. Кант називає догматичною всяку філософію, яка не досліджує пізнавальної діяльності і її меж, а хоче відразу зайнятися пізнанням речей. Віндельбанд пише, що «завданням критичної філософії Кант вважає нове (тобто без догматичних – як метафізичних, так і психологічних – передумов) формулювання поняття пізнання, а потім дослідження того, наскільки людське мислення може реалізувати це поняття. Таким чином, суть критичної філософії полягає в гносеологічному завданні». З цим незгоден М. Хайдеггер, вважаючи, що в Критиці вирішуються онтологічні проблеми.

З тим, що метафізика є сферою чистої теорії, розуму і незалежна від емпіричного досвіду – з цим згодні обидва типи метафізики, як докритична, так і посткритична. Однак, якщо перша будується на «грі понять», то друга – на апріорних знаннях. Якщо традиційна (до кантівська) метафізична філософія прагнула будувати свою онтологію в межах трансцендентизму чи феноменології релігійного досвіду, то в Канта метафізика отримала трансцендентальний характер. В цьому полягає філософське відкриття Канта.

Принципово важливим є також питання про співвідношення поняття метафізики й онтології в творчості Канта. Метафізику Кант характеризує як «науку, яка слугує тому, щоб за допомогою розуму йти від пізнання чуттєво сприймаючого до пізнання надчуттєвого»; «вона є система всіх принципів чистого теоретичного пізнання розумом за допомогою понять» чи «система чистої теоретичної філософії».

Онтологію Кант визначає як частину метафізики, що «складає систему всіх розсудкових понять і основоположень, оскільки вони стосуються предметів, які дані почуттям. Вона не стосується надчуттєвого», що є кінцевою метою метафізики. Онтологія – це «наука про іманентне мислення, тобто про таке, поняттям якого можна з достовірністю приписувати об’єктивну реальність». Кант розглядає онтологію як пропедевтику «справжньої метафізики». Таку онтологію він називає трансцендентальною філософією.

Істинна метафізика може й повинна базуватися на новому типі онтології – вченні про апріорне пізнання. Істинна онтологія – це трансцендентальна філософія, вчення про апріорне. Онтологія складається із аналізу чистих розсудкових понять і необхідних для досвідного пізнання апріорних основоположень. Апріорне – це не трансцендентне, не емпіричне, а трансцендентальне.

На думку М. Хайдеггера, лише Кант вперше в історії зх. Метафізики здійснив очищення філософії від некритично сприймаючих думок про те, що є непізнаваним, при цьому, намагаючись показати істинну онтологію як основу нової метафізики.

Трансценденція виокремлена Кантом зі сфери теоретичного розуму й поставлена в практичний. При такому розумінні віра не зникає. Вона є, але немає само очевидності її об’єкта. Віра може бути представлена лише як духовна інтенція, яку, на думку І. Канта, не слід об’єктивувати у віросповіданні.

Праці І. Канта: «Пролегомени до будь-якої майбутньої метафізики», «Відповідь на запитання: що таке Просвітництво», «Критика чистого розуму», «Критика практичного розуму», «Критика здатності судження» та ін.