1.Барокко.

(італ. barocco дивний, химерний.) — характеристика європейської культури XVII --XVIII століть, центром якої була Італія. Стиль з’явився в XVI—ХVІІ ст в ітамістах: Римі, Мантує, Венеції, Флоренції. Саме епоху бароко прийнято вважати за початок тріумфального ходу «західної цивілізації». Передумови зародження Бароко: У 17 ст. Італія - перша ланка в мистецтві епохи відродження, втратила економічну і політичну могутність. На території Італії починають господарювати іноземці -Іспанці і Французи. Вони диктують умови політики. Виснажена Італія не втратила висоти своїх культурних позицій - вона залишається культурним центром Европи Бароко характеризує ідея облагороджування єства на початках розуму. Для бароко характерна ідея сплячого Бога. Бог мислиться не як Рятівник, але як Великий Архітектор.; який створив світ подібно до того, як годинникар створює механізм. Епоха бароко відкидає традиції і авторитети як марновірства і забобони. Риси бароко Бароко властиві контрастність, напруженість, динамічність образів, прагнення до величі і пишноти, до поєднання реальності і ілюзії, до злиття мистецтв (міські і палацово-паркові ансамблі, опера, культова музика, ораторія), одночасно -- тенденція до автономії окремих жанрів (кончерто гроссо, соната, сюїта і інструментальній музиці). Бароко в живописі характеризується динамізмом композицій, «плоскістю» і пишнотою форм, аристократичністю і непересічністю сюжетів. Найхарактерніші риси бароко — помітна яскравість і динамічність, яскравий приклад — творчість Рубенса і Караваджо. Мікеланджело Мерізі (1571-1610), якого по місцю народження поблизу Мілана прозвали Караваджо. Його вважають майстром серед італійських художників, що створив в кінці XVI ст новий стиль в живописі Його картини, написані на релігійні сюжети, нагадують реалістичні сцени.

Пітер Пауль Рубенс (1577- 1640) на початку XVII ст. вчився в Італії, де засвоїв манеру Караваджо і Каррачи, хоча і прибув лише після закінчення курсу навчання в Антверпені. Він щасливо поєднував кращі риси шкіл живопису Півночі і Півдня. В архітектурі . (Борніні, Борроміні в Італії, Растреллі в Росії) характерні просторовий розмах, текучість складних, криволінійних форм. В літературі. Письменники і поети в епоху бароко сприймали реальний світ як ілюзію. Широко використовуються символи, метафори, прийоми, графічні зображення (рядки віршів утворюють малюнок), насиченість риторичними фігурами антитезами, паралелізмами, градаціями, оксиморонами.

2. Видатні діячі культури Відродження

Ренесанс у Західній Європі (від франц. Renaissence — Відродження) охоплює період від останньої третини XІІІ ст до кін XVI ст , а в Англії він тривав ще й на початкуXVIІст.,ст). Витоки гуманістичної культури епохи Відродження бачимо у творчості великого Дайте Аліг'єрі (1265—1321). Він вважав людину своєрідною ланкою між тлінним і нетлінним, і не засадниче положення обґрунтовував у філософських трактатах втілював в образній системі «Божественної комедії». «Першим гуманістом» називають великого італійського поета Франческа Петрарку (1304—1374). Петрарка заклав підвалини нового світобачення, що викликало до життя і нову систему культурних цінностей - гуманізм, у центрі якою перебувала людина. Петрарка, а потім його учень К Салютаті (1331 --1406) надавали великої ваги етико-психологічним проблемам. Наступним кроком стала творчість Леонардо Бруні (1370 або 1374- -1444), що розвинув ідеї своїх попередників. Він усвідомлює необхідність перегляду моральних засад і пише про це у «Вступі в науку про мораль», де формулює завдання нової світської етики -- «науки життям, яка вела б людину до щастя в земному житті. Обстоюючи незалежність моралі в ід релігійної догми, гуманіст звертається до етичних учень античності в пошуках теоретичного обґрунтування своїх ідей.

3. Видатні діячі культури хіх ст.

ХІХ ст.. - час бурхливого розвитку всіх сфер художньої культури, при цьому їх співвідношення і роль зазнали істотних змін. На перший план висувається література, у даному столітті її називають «золотим віком» - як за сузір’ям імен у всіх жанрах, так і за різко зростаючим впливом на суспільство. Великим художнім відкриттям романтизму став історичний роман, основоположником якого був Вальтер Скотт. У романах Скотта, «шотландського чародія», як називали його сучасники, минуле ожило, заграло яскравими фарбами. Епоха романтизму відмічена багатьма блискучими витворами історичного жанру: В.Гюго «Собор Паризької Богоматері», А.Дюма «Королева Марго», «Три мушкетери» та інших. Молодий північноамериканський романтизм гідно представили романи Фермера Купера («Останній з могікан», «Слідопит», «Звіробій»), знаменита «Пісня про Гаявату --Генрі Лонгфелло. Вершиною критичного реалізму стала творчість найвидатнішого французького романіста Оноре де Бальзака, автора циклу романів під загальною назвою « Людська комедія». Створивши 98 Із задуманих ним 150 романів про життя сучасної йому Франції Бальзак здійснив творчий подвиг, відобразивши характери і звичаї свого часу. Він не тільки дав широку і глибоко правдиву панораму життя його епохи, але й відкрив етичні істини, які мають загальнолюдське значення. Блискучі зразки соціального роману дали Ф. Стендадь («Червоне і чорне»). Г. Флобер («Мадам Боварі»), Гі де Мопассан («Життя») у Франції, Ч. Діккенс («Домбі й сип». «Девід Копперфілд», В Теккерей («Ярмарок пихи») в Англії. У Росії до реалізму прийшов О. С Пушкін, який «романтизму віддав честь», із ним — М, В. Гоголь, Л. М Толстой, Ф. М, Достоєвський, А. ГІ. Чехов. Найбільш масштабною фігурою у живописі на рубежі XVIII-ХІХ ст був іспанський художник і гравер Ф Гойя, який повернув живопису своєї країни її минулу велич. Суть кожного музичного романтичного твору — «лірична сповідь». Саме тому найважливішого значення набули різні малі форми, які наповнилися серйозним і глибоким змістом — фортепіанна п'єса, інструментальна мініатюра (Шуман, Шопен, Ліст). Нові тенденції вплинули і на симфонізм (Берліоз, Ліст). У XIX ст народився якісно новий драматичний театр. . Яскравим явищем української літератури була творчість Лесі Українки. Вона розірвала коло традиційної самобутньої тематики, збагатила українську поезію, драматургію образами світової історії, глибокими художніми узагальненнями, картинами зіткнення філософських, етичних ідей. У її вихованні, освіті яскраво проявилися національні традиції, які склалися до 70-х років. Батько — учасник руху «Громад» друг М. Драгоманова, мати — письменниця Олена Пчілка. І Франко писав, що після шевченківського «Поховайте та вставайте» Україна не чула такого сильного, гарячого поетичного слова». 3 разючою мужністю Л.-Українка протистояла особистій трагедії — вже в дитинстві її спіткала важка, невиліковна тоді хвороба. Вимушена подовгу жити на Кавказі, в Єгипті, Італії, вона ніколи не замикалася на лікуванні, вивчала історію, культуру, традиції країн, куди привела її доля. В лірики письменниця йде до поем («Давня казка», «Самсон», «Роберт Брюс»), і вінчають її творчість драматичні поеми («В катакомбах», «Кассандра») та поетичні драми («Лісова пісня»). Великий знавець української мови. М. Старицький писав комедії (не гасне популярність «За двома зайцями»), драми («Не судилося», «Богдан Хмельницький»). Вони змальовували реалістичні картини сільського, міського побуту, передавати типові національні характери. Але ні Старицький, ні близький йому Кропивницький не виходили за рамки так званої «етнографічної драматургії». Творцем української соціальної драми став І. Карпенко-Карий (Іван Тобілевич). У основі його п'єс (драми «Бурлака», «Безталанна», комедії «Сто тисяч». «Хазяїн») лежать глибокі психологічні конфлікти, гострі соціальні протиріччя. Цілу епоху в музичному житлі України складає творчість М. В. Лисенка

4. Видатні діячі культури XX ст.

Яремчук Назарій (30.11. 1951 - 30 06.1995) - голос та душа української пісні. Прожив до прикрого мало, але встиг стати легендою вітчизняної естради. Тому зараз в Україні не лише згадують і поминають людину, котра народилася п’ятдесят років тому, а й вшановують легенду. Легенду із якою нерозривно пов'язана українська музична слава і хіти, що пережили їхнього творця.

Ужвій Наталія Михайлівна(1898-1986) – актриса. Серед численних акторських робіт Ужвій практично нема прохідних, виконаних, так би мовити, на самій техніці. Здавалося б, найневиграшніша роль, оживлена талантом ісерцем актриси, позначена оригінальним витлумаченням, сприймалася по-новому. Поруч з великою актрисою виросло не одне покоління молодих митців, які з перших самостійних кроків на сцені відчували не тільки опіку майстра, але й саму атмосферу живої легенди театру. Ступка Богдан (27. 08. 1941) актор, Народний артист України, народний артист СРСР, лауреат Національної премії України ім. Тараса Шевченка, лауреат Державної премії СРСР, лауреат міжнародної премії ім. К. С. Станіславського (Росія), лауреат премії незалежних критиків «Кришталева Турандот» (Москва), кавалер ордену «За заслуги» II ступеня. Академік, засновник Академії мистецтв України Ревуцький Лев Миколайович (1889-1977) композитор, педагог, громадський діяч. На кожному з цих "поприщ митець посідає своє осібне, неповторне і значуще місце.Творча спадщина Л.М.Ревуцького стала цінним продовженням великої справи його славних попередників - Лисенка, Стеценка, Леонтовича, Степового. Леонтович Микола Дмитрович (1877—1921) композитор, хоровий диригент, громадський діяч, педагог. Основу музичної спадщини Леонтовича складають хорові мініатюри -- обробки українських народних пісень, які й донині є неперевершеними й виконуються всіма українськими хорами як в Україні, так і в діаспорі ,Південній Америці артистка співала у Бергамо, рідному місті славетного композитора Дж.Россіні, куди її запросили на урочистості з нагоди 100-річчя від дня народження славетного земляка. Протягом сторіччя наукове знання, розвиваючись, зазнавало істотних змін Поряд з диференціацією, що поглиблюється, відбувається ще глибший процес інтеграції наук. Не академічні правила, як у XIX столітті, а відкриття глибинних зв'язків і закономірностей перетворює їх на цілісну взаємообумовлену теоретичну систему. Людини осягає таємниці мікросвіту (П'єр і Марія Кюрі. Макс Планк. Нільс Бор та ін ). ,