27. Елементи і етапи комунікаційного процесу.

Комунікаційний процес – процес обміну інформацією з метою розв’язання конкретної проблеми.

Невід’ємними елементами процесу комунікації є:

• відправник (джерело) – особа або група осіб (підрозділ), організація, яка генерує ідеї, збирає та передає інформацію;

• повідомлення – інформаційна ідея, закодована за допомогою символів;

• канал – засіб передавання інформації;

• отримувач (споживач) – особа, група осіб (підрозділ), організація, для яких призначена інформація.

Комунікаційний процес охоплює такі етапи:

1. Формування або вибір ідеї (*зародження ідеї*, в рамках даного етапу відправник повинен визначити ті найважливіші ідеї (думки), які він планує передавати; це необхідно зробити до того як почнеться процес їх передач. Крім того відправнику необхідно переконатися в адекватності (потрібності) своїх ідей з врахуванням конкретної ситуації).

2. Кодування та вибір каналу зв’язку (для того,щоб думки донести до співрозмовника необхідно закодувати їх за допомогою необхідних символів (слів, жестів, інтонації тощо). Таке кодування перетворює ідею на повідомлення. Далі необхідно обрати найбільш адекватний до ситуації канал зв’язку, спосіб передачі повідомлення (з допомогою телефонного, електронного зв’язку, відеострічок, усне мовлення чи письмова форма тощо).

3. Передавання повідомлення (від відправника до реципієнта (отримувача)).

4. Декодування (розшифрування - трансформація символів відправника в думки отримувача). Процес сприйняття і розуміння повідомлення отримувачем. Якщо відправник на перших 3-х етапах все зробив вірно, ефективно, то процес декодування отримувачем відбудеться оперативно (швидко) і з макс точністю. Однак зважаючи на контекст та інші обставини, декодування може тривати довго, або ж бути неточним.

Однією з проблем є комунікаційні бар’єр, перешкоди. Такі перешкоди назив шум (які деформують зміст повідомлення, спричиняють відхилення, помилки тощо). Для мінім таких перешкод, для підвищення ефект комунікації використ зворотний зв’язок (відправник і отримувач міняються комунікаційними ролями).

28. Напрямки вдосконалення міжособових та організаційних комунікацій.

З метою забезпечення високої якості комунікаційних процесів слід орієнтуватися на два види комунікацій: міжособові та організаційні.

Міжособистісні комунікації. Традиційно виникають між конкретними особами (працівниками). У процесі міжособистісних комунікацій можливі такі перепони: неповне сприйняття працівником інформації; несприйняття інформації; семантичні бар’єри (труднощі, зумовлені нерозумінням значення слів і словесних знаків); невербальні перепони, виникають у процесі використання несловесних (невербальних) знаків: погляд, вираз обличчя, посмішка та ін.; слабкий зворотний зв’язок.

Усунути їх можна шляхом вдосконалення спілкування. Для цього необхідно: пояснювати та обґрунтовувати свої ідеї до початку їх передавання; бути сприйнятливим до можливих семантичних проблем; стежити за власними жестами, позами, інтонаціями; бути уважним до почуттів інших працівників; враховувати соціально-психологічний клімат у колективі; встановлювати якісний зворотний зв’язок; допускати можливість дублювання ідеї, повідомлення, пояснення.

Вдосконалення міжособових комунікацій:

CALLER

C- clarity- чіткість, прозорість, ясність. Al- active listening – активне слухання. L – listing – записування.

E – empathy – емпатія (співпереживання, намагання поставити себе на місце співрозмовника); R – repetition – повторення.

SBR: стоп (спинись) – (передихни) дихання – Relax

(С-П-Р).

Організаційні комунікації. Виникають між підрозділами, рівнями, ланками організації та між організаціями. Їх особливості залежать від характеру діяльності організації, її ролі й місця в галузі, структури управління тощо.

На якість організаційних комунікації можуть впливати: деформація повідомлень на різних етапах процесу комунікацій; інформаційні перевантаження в системі комунікацій; незадовільна структура управління організації; громіздка структура комунікаційного процесу.

Удосконаленню комунікацій і ліквідації перепон в організаціях сприяють: раціоналізації структури комунікаційного процесу; удосконалення документообігу; ефективне застосування графічних засобів; вдосконалення функцій менеджменту; поліпшення зворотного зв’язку; запровадження системи вивчення пропозицій працівників (наприклад, з допомогою встановлених скриньок пропозицій); використання інформаційних бюлетенів; застосування сучасних інформаційних технологій.