30

Міністерство освіти і науки України

Київське обласне територіальне відділення Малої академії наук України

Наукове відділення

Мистецтвознавство та філологія

Секція мистецтвознавства

ОСОБЛИВОСТІ СЛОВ’ЯНСЬКОЇ МУЗИКИ

Роботу виконав

Кушнір Андрій Михайлович,

учень 11-Г класу загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №7

м. Білої Церкви Київської області

Науковий керівник:

Волошенко Олена Іванівна,

вчитель музичного мистецтва

загальноосвітньої школи

І-ІІІ ступенів №7 м. Білої Церкви Київської області

Біла Церква

2011

ЗМІСТ

ВСТУП 3

РОЗДІЛ 1. НОВА МУЗИКА СЛОВ’ЯН 6

1.1.Культурна спадщина СРСР. Крах ілюзій 6

1.2.Рідновір'я 7

1.3.Етнічна музика 7

1.4.Авангард World music 9

1.5.Тематика та ідея текстів сучасних слов’янських пісень 11

РОЗДІЛ 2. АСПЕКТИ МУЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ СХІДНИХСЛОВ'ЯН 12

2.1. Коріння слов'янської музичної культури 12

2.2. Хто такі східні слов'яни? 12

2.3. Мас-медіа та сурогатні музичні продукти 13

2.4. Музичний символ нації 14

2.5. Тернистий шлях до самоусвідомлення 15

2.6. Напрямки етноруху 17

2.7. Фестиваль «Етносфера. Російські сезони» 19

2.8. Ансамбль «ВЕДАН' КОЛОД'» 20

РОЗДІЛ 3. ОСНОВНІ ПРЕДСТАВНИКИ МУЗИЧНОГО ЕТНО-РУХУ УКРАЇНИ 22

ВИСНОВКИ 28

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 29

ДОДАТКИ 30

ВСТУП

Уніфікація і стандартизація, посилення ролі «масової культури», інтернаціоналізація культурного життя, глобалізація процесів все більше тіснить і знищує нашу рідну слов'янську культуру. Як співав Борис Гребєнщиков, «щоб стояти, я повинен триматися коріння». Але чи багато хто тримається саме за своє коріння? І чи міцно? Питання зовсім не риторичне. Хто не поважає свою культуру, не поважає і чужу. І навпаки. Біда в тому, що народні пісні не передаються більш своїм звичним способом, від бабусі до внука. Порушений зв'язок поколінь, тому порушено сприйняття власне музичній традиції. Наприклад, міським людям доводиться спеціально вивчати колискові і обрядові пісні.

У радянську епоху так звана народна музика, причому сильно спрощена, була висунута на передній план як прапор національної ідеї. Звідси і з'явилася маса псевдонародного кітчу, який, зрозуміло, втратив народну енергетику. Історична помилка політики СРСР в області культури в тому, що коренева народна культура була відділена від декількох поколінь.

Кінець XX століття ознаменувався появою гуртів, що демонстрували принципово нове ставлення до народної спадщини — це так звані «автентичні» фольклорні ансамблі, які ставили собі за мету відтворити український музичній фольклор в його справжній, «автентичній» манері. Першим автентичним колективом вважається гурт «Древо», його наступниками — «Божичі», «Буття», «Володар», «Гуляйгород» та інші. В той же час український фольклор стає предметом інтересу вітчизняних рок-гуртів. Серед колективів, що випробували етнічні мотиви — «Воплі Відоплясова», «Мандри», «Гайдамаки», «Очеретяний кіт», «Воанергес». Знаковим став альбом «Гуляйгород» гурту «Тартак», що поєднав рок-музику з автентичним співом.

На початку 2000-х зусиллями Всеукраїнської асоціації молодих дослідників фольклору, а також лідера гурту «Воплі Відоплясова» Олега Скрипки було зроблено чимало кроків для популяризації народних традицій серед широкої публіки. Зокрема в Україні організовуються фестивалі етнічної музики «Країна мрій», «Шешори» та інші, на яких поряд з українським фолк-роком та українською автентикою звучить також і етнічна музика інших країн. [4]

Одна з найпопулярніших течій сучасної музики – рок-музика , починає інтегруватися з народною музикою. Гурти виконавці так званого фолк- або етнічного року використовують в своїй творчості народні музичні інструменти, співають народні пісні, або створюють свої пісні на основі писемних джерел, наприклад «Велесова книга», «Старша Едда».

Предмет дослідження: сучасна слов'янська музична фольк-культура з усім різноманіттям її напрямків, історія формування world music, як жанру, що дав поштовх всім подальшим стилям.

Мета: дослідження world music,

• відвідування музичних етнофестивалів,

• пошук матеріалів про виконавців, що працюють в цьому стилі,

• ознайомлення із їх творчістю,

• аналіз пісенного матеріалу,

• вивчення основних напрямків етноруху,

• передумови його виникнення та розвитку в Україні та за її межами,

• оцінка результатів роботи музикантів,

• ознайомлення з молодіжними субкультурами, що виникли завдяки етнічній творчості,

• систематизація зібраних матеріалів.

Завдання: вдумливе та копітке опрацювання зібраного матеріалу, відсіювання другорядних елементів, систематизація зафіксованих фактів, чіткість та об’єктивність викладення, аргументування висновків, а саме:

• музичний досвід слов’ян; накопичення та збереження творів музикантів, робіт діячів музичної культури, результатів громадської, просвітницької та музичної діяльності,

• аналіз сукупностей мотивації та протиріч розвитку етнокультури в СРСР, виявлення соціальних та морально-психологічних мотивів,

• проникнення у внутрішній зміст явищ і цінностей нашого народу.

Актуальність теми в тому, що її практично не досліджено, і насамперед вона не вивчена з точки зору становлення субкультур, так як поєднує в собі зацікавленість молоді народними традиціями через прослуховування world music, а це означає посилення молодіжних тенденцій у напрямку просвітництва, зацікавлення традиційною культурою своєї країни, виховання патріотичності тощо.

Методи дослідження:

• порівняльно-історичний метод (послідовне вивчення культурного об'єкту, який змінюється);

• типологічний метод (порівняння різних культурних об'єктів з метою виявлення типових, загальних для них властивостей);

• герменевтичний метод (інтуїтивно-художнє пізнання культурних значень).

Розділ 1. Нова музика слов’ян

1. Культурна спадщина срср. Крах ілюзій

Кінець 80-х – це поворотний момент не лише в історії СРСР, але і в розвитку менталітету людини, яка з представника «нової спільності – великого радянського народу» з її імперською свідомістю різко і хворобливо опуститилася до рівня маси обдурених безсрібників: жебраків робітників, інженерів, викладачів, офіцерів в своїй тепер уже новій країні «третього світу» - країні, якою відвели роль сателіта єдиної наддержави, що залишилася.

Язичество починає набувати популярності в середовищі молодих людей з другої половини 80-х. Процес із самого початку відрізнявся спонтанністю і некерованістю. Дезорієнтована і деідеологізована молодь, услід за дорослими відчувши духовну порожнечу і розчарування в західних цінностях, інстинктом молодої крові учувши небезпеку ворожого оточення, починає шукати спосіб «стати під прапор», згрупуватися для захисту вітчизни – не майже незнайомої радянської держави, а своєї території - землі, по якій вони ступали від народження, яка завжди належала їх предкам. І тут замість комсомольських гасел з'являються героїчні заклики билинного звучання. Молоді, як століття назад, відчули себе частиною своєї землі – і почали шукати своє коріння, згадувати древніх героїв. Язичество було підняте на щит. Героїчний епос став новою ідеологією дієздатної пронаціонально налагодженої молоді. Новоспечені язичники, відкидаючи запропоновані їм західні бездуховні спокуси, з фантазією, властивій молодості, не будучи дуже сильні в гуманітарних науках і теології, в своєму творчому процесі – створенні нової ідеології, що втілює їх щиру любов до батьківщини, - рідновір’я - стали підхоплювати міфи і історичні конструкти, не особливо піклуючись про їх достовірність. Почалися вшанування Перуна, Даждьбога, Сварога, Велеса, Макоші та інших слов'янських богів. Підхопили вони і гасла антисіонізму і антихристиянства, запропоновані їм «ready-made». Проте, справедливості ради слід зауважити, що в різних неоязичеських групах ці гасла звучать з різною інтенсивністю.

2. Рідновір'я

Нативістський (неоязичницький) рух як у нас, так і в світі розпочався як реакція на розмивання національної ідентичності в умовах сучасного світопорядку.

Початок 90-х рр. — час швидкого росту груп неоязичників. Неоязичництво тоді у своїх найбільш активних організаційних формах (клуби історичної реконструкції, громади і культурні центри, партії й общинні об'єднання) — міське явище, що розвивається в інтелігентській, переважно природничо-науковому освітньому середовищі. В Україні неоязичницво представлено так званим рідновірством.

Рідновірство (Рідновір'я) — релігійний напрямок, який базується на «слов'янській міфології та релігії»; й ставить за мету відродження «рідної слов'янської віри» (звідки й назва «рідновір'я»). Для всіх течій рідновір'я притаманна ідея відродження праслов'янських вірувань, які рідновіри вважають єдино автентичними для слов'янина, зокрема для українця.

3. Етнічна музика

Етнічна музика, (музика народів світу) — широкий термін, що є аналогом англійського «world music» і відноситься до тієї частини переважно популярної музики, що бере свій початок у музичному фольклорі різних країн. Термін з'явився у 1980-х роках в англомовних країнах для класифікації музичних явищ у музичній індустрії.

Існують такі визначення терміну world music, як «місцева музика ззовні» [2] або «чиясь ще місцева музика» [3]. Етнічній музиці властиве використання ладо-гармонічних та мелодичних особливостей народної музики, запозичення народних музичних інструментів або манери музичного виконавства. В той же час етнічна музика не є поняттям, тотожним народній музиці - вирізняючим для етнічної музики тут стає входження до масової культури.

В Україні для позначення цього типу музики також широко послуговуються терміном фольк-рок або його відповідником етно-рок [5], проте англійські терміни world music та Folk rock не є ідентичними - останній передбачає включення рокової естетики.

Розглянемо детальніше, що я розумію під цією словосполученням: «Нова Музика» - означає «Сучасна Музика», що використовує будь-які сучасні інструменти і прийоми аранжування, що не порушують цілісність оригінала. Тобто, не лише древні акустичні інструменти, але і електроінструменти. А в якій пропорції змішується нове із старим - лише на совісті авторів і контролюється їх відчуттям міри і гармонії, таке, що йде зсередини людини-творця. Також "Нова Музика" має на увазі, що музичні твори цього стилю не прагнуть повторити в точності фольклорні мелодії, але які є атмосферою, в якій народжуються нові твори. Не варто консервуватися у минулому, треба творити на древній основі, використовуючи всі величезні можливості сучасного звукозапису і звукотехніки. Але не треба намагатися прищепити до слов'янської основи чужорідні ритми - це буде потворне поєднання і довго не проживе - забудеться. Творчість завжди є синтез Нового на основі Старого, але до якого бажано мати дбайливе відношення. Хай звучать молоді сильні голоси, а нестрункі хори літніх жінок краще використовувати як основу своєї творчості. Далі «Музика Слов’ян» - природне поєднання, слов'яни без музики не можуть жити! Якщо, наприклад, було б «нова музика українців», то був би небажана мутація до «музика нових українців», але це зовсім не відповідало б сенсу назви нового напряму. Просто «українська музика» - звужує рамки і виключає музику інших слов'янських народів.

Так приходимо до формули «Нова музика слов’ян». Думаю, що цей напрям розвиватиметься у нас на очах (і на вухах), на початку 21-го століття. Синхронно процесам в світовій культурі в Україні і інших слов'янських країнах зростає інтерес до традиційної слов'янської музики.