40.Образотворче мистетство 17-18ст .

Відбувався розвиток барокової книжкової графіки. Перу Івана Щирського належать першокласні з погляду рисувальної техніки та барокові за типом образного мислення графічні твори. Він – автор відомих гравюр до книжок Л. Барановича («Благодать і істина», 1683) та інших письменників. На противагу скром-ному зовнішньому декору різко збагачується оздобленняіконостасів і кіотів; у них використовуються українські мотиви, зокрематрадиційний рослинний орнамент, як основа береться флора місцевогопоходження. Виконується ажурне різьблення, іконо-стаси золотяться, знизупідводяться вставки яскравого синього кольору, який підси-лює і відтіняєпластичність декору. Яскравий зразок — іконостаси Троїцької церкви вМежиріччі (1750—1760), церков Успенської та Юр'євської в Батятичах(1760—1770), Різдва Богородиці в Козельці (1763) та Калнишевського вРомнах (1764) Наприкінці XVII — на початку XVIII ст. у живопис також приходять новітенденції. У цей час змінюється технологія розписів, замість фрескивикористовується темпера, плоско-декоративні трактування змінюються наживописно-декоративні, змінюється тематика до суто теологічної входятьатика, до суто теологічної входятьсвітські мотиви, від-бувається "перевдягання" біблійних героїв вукраїнські строї, в ікону вводяться порт-ретні зображення.В образах святих простежується введення українського народного етнічноготипу. Це яскраво помітно у творчості двох майстрів кінця XVII — початкуXVIII ст. — Й. Кондзелевича та І. Рутковича. їхні кращі твори — церозписи Богоро-дчанського іконостасу та церков у Волинцях і Скваряві. Віконний живопис входить зображення конкретних історичних осіб; як яскравий приклад можна навести ікону Розп'яття зпортретом Л. Свічки. Формується інтимний портрет для оселі, в якомупідкреслюються суто світські риси портретованого — це портрети Г.Забели, І. Забели та ін. З огляду на великі обсяги розписів у храмах постала потреба у підготовцімайстрівживописців. У церко-вні розписи вводиться пейзаж.В іконах окрім активного використання кольору з'явля-ється рух; до цьогопостаті були статичними. Та найбільше досягнення — це спроба, і доситьвдала, передати внутрішню духовність особистості. Це яскраво видно врозпи-сах церкви у Великих Сорочинцях на портретах-іконах гетьмана Д.Апостола та його дружини Уляни. У цей же період поглиблюється інтерес до увічнення образу сучас-ника. Цепомітно в зображеннях запорізької старши-ни. Наприкінці XVIII ст. у живо-писі чітко розмежувалися два нап-рямки; один —суто теологічний, підпорядкований вимогам храмових розписів, дру-гий —світський живопис, де перевага нада-ється реалістичному відображеннюпорт-ретованої людини, проникненню в її внутрі-шній світ. Яскраві приклади— портрети І. Гудими та Д. Долгорукова; вони різні, але їх об'єднує одне— художники намагалися передати особистістьпортретованого, показати багатство його внутрішнього духов-ного світу,створити привабливий образ мислячої особистості.Таким чином, у XVIII ст. було закладено підвалини сприйняття новихтечій, налагоджено мистецькі зв'язки з європейськими школами, кращі їхдосягнення використано в практичній роботі, що, безумовно, збагатило іпоглибило художнє життя України.

41.ПРОФЕСІЙНА МУЗИЧНА КУЛЬТУРА. ВОКАЛЬНА МУЗИКА 17-18 ст.

. За доби козацтва в Україні набув поширення позацерковний духовний спів. Духовні пісні створювали відо мі культурні діячі, богослови й пись менники П. Беринда, Д. Туптало (Димитрій Ростовський), К. Транквіліон-Ставровецький, Ф. Прокопович та ін. Хоча музичний професіоналізм того часу розвивався переважно в надрах церковної музики, поступово в му зичному побуті зароджувалися й світські вокальні жанри — канти та псальми. Канти і псальми включали до репер туару мандрівні дяки, лірники, викону вали учні Києво-Могилянської акаде мії. Лірник зазвичай співав канти з хлопчиком. До нашого часу збереглося чимало рукописних співаників. Імена авторів пісень, що увійшли до них, найчастіше не відомі. їх створювали студенти, вчителі співу, регенти. Більшість пі сень у рукописних збірках записувала ся київським знаменем без зазначення темпу, розміру, характеру виконання. Інструментальний супровід узагалі не нотувався, його треба було імпровізу вати. Тому відтворити тогочасне зву чання досить складно. ХОРОВА КУЛЬТУРА Наприкінці XVI ст. виник новий хоровий жанр, що став провідним в українській професійній музиці козацької доби, - партесний концерт. Його становлення відбувалося під впливом стилю бароко. Концертність стала способом вияву контрастів, динамізму бо ротьби різних стихій. ТЕАТРАЛЬНА КУЛЬТУРА На XVII-XVHI ст. припадає період розвитку українського шкільного те атру. Він зародився у навчальних зак ладах - Києво-Могилянській академії, колегіумах, братських школах. У ті часи в межах вивчення обов"язкових предметів - поетики й риторики - уч нів навчали складати декламації, вір шовані панегірики у формі привітань, промов (плачів), послань на різні теми суспільного і шкільного життя. Часто вони приурочувалися до релігійних свят, днів пам"яті святих або відомих духовних осіб, військових перемог, приїзду до навчального закладу висо коповажних гостей тощо. Під час цере моній декламації зазвичай виголошу вали гуртом в урочистому напівнаспівному тоні. Інколи частиною такого те атралізованого дійства були діалоги, що складалися із запитань і відпові дей. Діалоги з елементами театраліза ції практикувалися також під час фі лософських диспутів та «орацій». У такій спосіб учні набували оратор ської майстерності. Декламації та діалоги - безпосеред нє джерело виникнення шкільної дра ми. Відповідно до програми навчання їх писали викладачі поетики. Проте учні не лише розігрували готові п"єси, а й брали участь у їх створенні. Під час канікул вони влаштовували «рек реаційні» вистави просто неба. Барокові риси шкільної драми виявились у контрастному зіставленні драматичного й комічного. Між акта ми серйозної шкільної драми, яку гра ли «книжною» мовою, з розважаль ною метою виконували веселі й жар тівливі інтермедії, написані доступ ною народною мовою. Сюжети інтер медій зазвичай зводилися до простих епізодів з народного побуту. Такими, наприклад, були сцена “іграніє свадьби” з «Олексія, чоловіка Божого», або бувальщин, дійовими особами яких виступали прості селяни, козаки.