7.Духовна культура трипільців

Найбільш прикметною для трипільської культури була її кераміка. Вона добре випалена і орнаментована. Орнамент – головний вияв трипільського мистецького духу. Провідними мотивами орнаменту були спіралі і валюти, виконані темною, іноді чорною і білою фарбами на чорному тлі посудини. Крім того, на посуді зустрічаються схематичні малюнки свійських тварин, зображення жінок, що мало магічне значення. Такі зображення збереглися в українських народних вишивках, килимах, народній кераміці, а особливо в українських великодніх писанках.Другим виявом мистецького хисту трипільських племен стали керамічні людські і тваринні фігури з глини. Найбільше було жіночих зображень. Їх фігурки мали культове значення і втілювали образ праматері – родоначальниці у матріархальній родині.Трипільська культура була найвищим культурним виявом Європи в IV-ІІІ тис. до н.е.Наступна епоха – бронзовий вік (ІІ тис. до н.е.) – принесла нові зміни в життя племен, що населяли територію сучасної України. Продовжувало розвиватись землеробство, яке ставало більш продуктивним. Проте найсуттєвіші зміни відбулись в скотарстві. Племена, що займалися переважно скотарством перейшли від відгінного скотарства до кочівництва. У них виділилась правляча верхівка і почала формуватись система залежності людини від людини.До освоєння верхової їзди населення вело напівосілий спосіб життя, займалося землеробством. Місця поселень змінювались декілька разів на рік залежно від пори року.Зростання ролі скотарства і могутності скотарських племен призвели до відмови ними від заняття землеробством і до повного переходу до кочового господарства.Таким чином, поява кочівництва була зумовлена більшою продуктивністю скотарства в епоху бронзи у степові і лісостеповій зонах, а з іншого боку – переходом племінної верхівки скотарських племен до експлуатації одноплемінників і землеробських племен. Отже, в ХІ-ІХ тис. до н.е. на території України з’являється кочівництво.

8. Скіфи, в давній укр.. Культурі

Скіфи – північно-східні давньоіранські племена. У першій половині VII ст. до н.е. з’явились на території України. Вони прийшли зі сходу, із степів між Каспійським морем, Уралом та Кавказом.Скіфи – хлібороби жили в лісостеповій зоні Лівобережжя. Вони займались сільським господарством. Більшу частину вирощеної продукції продавали. Скіфи-кочівники жили в Причорноморських степах на схід від Дніпра. Вони були скотарями. А на берегах Азовського моря та в степах Криму кочували царські скіфи. Вони змушували інші племена сплачувати їм данину.Основу господарства скіфів становило скотарство. Воно забезпечувало потреби в м’ясі, молоці, одязі. На пасовищах українських степів скіфи вивели особливу породу коней. Вони були невеликі, але міцні й витривалі. Розводили також велику рогату худобу, овець.У скіфів родовід ішов за батьківською лінією. Спадкоємцем батьківського господарства був молодший син. Жінки займали підлегле становище. Серед скіфів існувала майнова нерівність. Про це свідчать знахідки могил скіфських царів і знаті та бідних могил простих людей. У могили знатної людини клали багато зброї, прикрас. Разом з померлими хоронили слуг та коней.У VII-VI ст. до н.е. у скіфів розпочався процес створення держави. Скіфи не тільки здійснювали далекі завойовницькі походи, але були мужніми і вмілими оборонцями рідної землі.

Найбільшого розквіту Скіфська держава – Велика Скіфія – досягла у IV ст. до н.е. – в часи правління царя Атея. Він карбував монету, йому підкорилась більшість населення Скіфії.Скіфи вірили в багатьох богів. На їхню релігію великий вплив мали зв’язки з греками. Скіфські боги зображувались у вигляді людей. Храмів своїм богам скіфи не споруджували. Особливу касту становили жреці. Вони займали високе становище.

9.Пантеон слов,янських богів як світогл. Модель язичництва

Дохристиянські часи у східних слов'ян була значна кількість культових споруд. Переважно святилища - капища, де стояли зображення язичницьких богів у вигляді статуй. Більша частина з них стояла просто неба і являла собою округлі чи овальні майданчики з ідолами та жертовниками посередині. І тільки окремі могли бути культовими храмовими будівлями (пантеон у Києві та деякі інші комплекси).Ще одним важливим джерелом для реконструкції релігійних поглядів слов'ян  у дохристиянські часи служать поховальні пам'ятки - матеріальне відбиття тісно пов'язаного з ідеологічними поглядами ритуалу. Найбільш раннім у слов'ян був обряд кремації, який для пам'яток кінця I тисячоліття н.е. фіксується в двох стадіях: трупоспалення на стороні і на місці майбутнього поховання. У першому випадку померлих спалювали на загальному для усієї громади вогнищі.  Як і в пізніших похованнях (за обрядом інгумації) небіжчикові клали різноманітний інвентар: побутові речі, прикраси, амулети-обереги, кераміку, іноді знаряддя праці та жертовні страви. В багатих похованнях зафіксовані ще предмети озброєння й спорядження воїна, в окремих комплексах виявлені загнуздані коні та вбиті слуги (найчастіше - наложниці). В окремих могилах небіжчиків не виявлено - то були меморіальні споруди (кенотафи) на честь померлих далеко від домівки.Всі перераховані елементи похвального обряду вказують на те, що в уявленнях слов'ян перших століть існування Київської русі потойбічний світ нічим не відрізнявся від реального, а небіжчики, переступивши поріг смерті, продовжували своє "життя" без суттєвих змін порівняно із земним.  Розміри окремих комплексів за обрядом кремації і супровідний інвентар у цілому ряді могил на так званих дружинних некрополях перших століть існування русі дозволяють припускати, що у слов'ян так само як у скандинавів тих часів, існували судження про кшталт наведеного в тексті 2 саги про Інглінгів": "Тоді вірили, що чим вище здіймається, в повітря дим, тим вище посяде на небі місце той, кого спалювали, і що він буде тим багатший, чим більше майна згорить разом із ним."  10. Зарубинецька та черняхівська культури східнослов. племен

Культуру, типову для антів, вперше відкрито в могильниках біля с. Зарубинці на Київщині і названо зарубинецькою (ІІ ст. до н. е.-ІІ ст. н.е.). Продовженням її була відкрита біля с. Черняхова (теж на Київщині) черняхівська культура, яку археологи датують ІІ-V ст.н.е. Обидві культури характеризує передусім кераміка. Кераміку зарубинецької культури виробляли вручну з чорної глини, а черняхівської- з сірої глини з допомогою гончарного круга. На землях між Дніпром, Карпатами і Дунаєм археологи відкрили сотні поховань, більшість яких належала до антської доби. Причому вони були двох видів: тіло пальні і поховання в ямах. З розкопок цілих десятків антських селищ і городищ видно, що правобережна. Україна була густо заселена проукраїнськими племенами. Знахідки черняхівської культури верстви свідчать про високу культуру наших предків у добу антів.На рубежі нашої ери як самостійна етнічна спільнота сформувались слов’яни. В ІІІ ст.до н.е. праслов’янам була характерна так звана зарубинецька культура. Одне з поселень цього періоду виявлене біля с. Зарубинці на Переяславщині. Це дало назву і всійкультурі.Зарубинецька культура склалася на місцевій основі, але вона увібрала у себе ряд досягнень східних народів. Основними категоріями пам’яток зарубинецької культури є поселення та могильники. Зарубинецькі поселення не мали чіткої забудови.Житла будувалися біля річки з дерев, а обмазувались глиною. Причому вонирозташовувались безсистемно, часто перебудовувались.Носії зарубинецької культури були осілими землеробами, але займались і скотарством. Населення володіло рядом добре розвинутих ремесел, знало виплавку заліза, ковальську справу. Зарубинці вже мали ткацький верстат і виробляли тканину з шерсті,льону та конопель. Посуд робили на гончарному крузі з місцевих глин.У ІІ ст..н.е. зарубинецька культура припинила своє існування. На зміну їй у Лісостеповій зоні сучасної України у ІІ ст..н.е. прийшла так звана черняхівська культура(назва походить від назви с. Черняхів, нині Кагарлицького р-ну Київської області). Пам’ятки цієї культури відкрив археолог В.В.Хвойка у 1899р. Культура черняхівців у своїй основі сформувалася на грунті зарубинецької культури. Як і зарубинці, черняхівці займалися в основному землеробством. Поширеними були також скотарство, різні ремесла. Проіснувала ця культура до Vст.