24.Братства та їх роль у розвитку культури

Наприкінці XVI - на початку XVII ст. освіта в Україні стає одним із найважливіших засобів у боротьбі проти полонізації і окатоличення, за збереження етнічної цілісності. Діяльність, що її започаткували і розгорнули в цей час братства на ниві освіти, науки, книгодрукування, дає право віднести їх до громадських організацій нового, ренесансного зразка.Братства - це всестанові, загальнонаціональні організації, що створювались навколо церкви, сприяючи культурно-національному відродженню. Братства - це світські організації, які відстоювали релігійні, політичні, національні, культурні, станові права українців. Їм належать великі заслуги у справі збереження української православної традиції, у становленні громадянського суспільства, його етнонаціональної консолідації, у підвищенні рівня освіти та культури.Об’єднуючи освічених міщан та шляхтичів, братства розуміли необхідність розвитку української науки й літератури і залучали до своїх установ діячів культури з різних частин України. Саме при братствах почали свою діяльність найвизначніші представники української культури кінця XVI-початку XVIIст. Стефан і Лаврентій Зизанії, Кирило Транквіліон Ставровецький, Іов Борецький та ін. Усі вони як тогочасні керівники братств є типовими людьми Відродження. Це яскраві, багатогранні індивідуальності, водночас - керівники суспільного руху та культурні діячі широкого діапазону - учителі, вчені, письменники.Найстарішим і найвпливовішим було Львівське Успенське братство, розквіт діяльності якого припадає на 80-і р. XVI ст. Від 1585 р. його покровителем став князь К. Острозький, а згодом - князі Вишенські, Ружинські, Потоцькі, а також заможні купці та ремісники. 3окрема Костянтин Корн, який заповів львівському братству 4 тис. золотих. Усього в братській скарбниці на той час була досить значна сума - близько 50 тис. золотих.Найсприятливіші умови для розвитку української освіти створилися в Києві, оскільки школи тут були під захистом козаків. Київська братська школа, заснована близько 1615-1616 рр., була створена одночасно із організацією Київського Богоявленського братства; це засвідчує, що для фундаторів братства і школи головним було саме створення школи. Школа перебувала під постійною опікою видатних політичних і культурних діячів України - Петра Сагайдачного, Петра Могили, Івана Борецького (пізніше - митрополита Йова Борецького), Мелетія Смотрицького, Касіяна Саковича та інших просвітителів, які взяли активну участь у її реформуванні в Києво-Могилянський колегіум (1632р.), що за своєю навчальною програмою був близьким до західноєвропейських університетів. Київський колегіум у першій половині XVIIст. став центром згуртування найкращих національних сил у науці, літературі, філософії.

25. Культурно-просвітницька діяльність братських шкіл

Братські школи – це українські національні навчальні заклади в XVI – XVIII ст. Вони почали створюватися у 80 – х роках XVI ст.; їх організовували й утримували церковні братства з метою зміцнення православ’я. Першу братську школу заснувало Успенське братство у Львові (1586). За її зразком створювалися братські школи в різних містах України. В першій половині XVII братські школи засновувалися і в деяких селах. Братські школи були двох типів: елементарного та підвищеного, які докорінно відрізнялися від інших існуючих шкіл, приміром, протестантських, католицьких, православних монастирських та національних: єврейських, вірменських тощо. Відомо, що шкільна кімната розміщувалась у братському будинку. Інформацію про те, як організовувався навчальний процес знаходимо у Статуті Львівської братської школи, де визначався режим навчальної діяльності учнів, окреслювалося коло їхніх обов'язків, а також учителів, батьків та опікунів. Навчання-проводили у суботу. При братських школах існували так звані «братства младенческие», основна мета яких-моральне виховання юнацтва. Слід зазначити, що всі учні братської школи входили до таких молодіжних братств. Особливе місце в історії розвитку освіти в Україні посідає Львівське братство. Організація навчального процесу Львівської братської школи зафіксована у Статуті, який став зразком для інших братських шкіл. Першим ректором Львівської братської школи був грек Арсеній, архієпископ елассонський, який склав граматику «Адельфостер» і викладав грецьку мову. Львівська братська школа мала сильний викладацький колектив. Це Стефан Зизаній — викладач грецької мови, Лаврентій, Зизаній - викладач слов'янської, Кирило Транквіліон, Ставроведький — автор релігійно-моральних міркувань, Іов Борецький — викладач грецької та латинської мов, Памва Веринда — лінгвіст, укладач першого друкованого азбуковника - словника енциклопедичного типу. Львівська братська школа не тільки постачала братським школам навчальні посібники, а й готувала для них учителів.Неабияку роль у розвитку освіти і культури в Україні у першій половині XVII ст. відіграла Київська братська школа підвищеного типу, яка пройшла шлях від школи через колегію до академії. Це одна з найвизначніших братських шкіл в Україні у XVII ст., яка була заснована Київським Богоявленським братством у 1615 році, її статут затверджений у 1620 році за зразком Львівської братської школи. Братства створювалися для боротьби проти польської шляхти та уніатів, а також проти необмеженої влади церковних феодалів. У своїй боротьбі братства широко використовували школи, друкарні і молодіжні організації – «Младенческие братства». Особливу увагу вони приділяли створенню шкіл, серед яких найвідомішими були: Львівська (1586), Віленська (1592), Мінська (1592), Дубнівська (1604), Замостівська (1606), Брестська (1615), Київська (1615), Луцька (1624), Полоцька, Могилівська, Кам’янець – Подільська, Вінницька та інші. Вищі вчителі братських шкіл були авторами підручників, наприклад, Лаврентій Зизаній написав «Грамматику словянского язика» (1596), Мелетій Смотрицький – «Грамматику словенскую» (1613). Про досвід роботи братських шкіл України знав великий чеський педагог Я.А. Коменский

26. Полемічна література України XVI – перша половина XVII ст. та її видатні представники Наприкінці XVI ст. на Україні бурхливо розвивався новий тип письменства — полемічна література. Українські полемісти вступали в ідеологічний бій з католицькою церквою, наступ якої на український народ, його релігію, права й мову особливо посилився після Люблінської унії 1569 р., а в часи підготовки і запровадження церковної Брестської унії 1596 р. досяг кульмінації. Українські полемісти зверталися й до старої зброї — полемічних пам'яток минулих століть: переробляли і доповнювали їх. Так виникла нова редакція (і під новою назвою) першого оригінального полемічного твору Київської Русі: «Вопрошеніє князя Изяслава, сына Ярославля, внука Володимірова, игумена Печерскаго великаго Феодосія о латині». Поряд з новими редакціями старих полемічних творів з'являлися компіляції, автори яких, використовуючи наявний літературний матеріал, надавали йому злободенного звучання. Один з найбільш відомих письменників-полемістів останньої чверті XVI ст. Герасим Смотрицький у 1587 р. видав у Острозі книжку, що складається з двох публіцистично-полемічних статей: «Ключ царства небесного и нашеє християнское духовноє власти нерешимый узел» — відповідь на брошуру єзуїта Б. Гербеста «Віри церкви римської висновки» (Краків, 1586, польською мовою). та «Каленъдар римски новый» Г. Смотрицький показує, як навіть календарною реформою, проведеною папою Григорієм XIII у 1582 p., католицьке духівництво, прагнуло ослабити й розірвати зв'язки між українським, російським та білоруським народами й тим самим підготувати грунт для унії у супроводі передмови «До народов руских» і присвяти.На кінець XVI — початок XVII ст. припадає творчість видатних полемістів Івана Вишенського, Василя Суразького та ін. Значне місце в світогляді Івана Вишенського займала ідея рівності людей перед богом. Для нього знатність походження, високий сан, багатство — не мають ніякого значення. Лише особисті якості людини надають їй ціну. Серед тих українських полемістів, які відзначалися релігійним і суспільно-політичним радикалізмом, виділяється постать Стефана 3изанія.Видатним твором полемічної літератури був «Апокрисисъ, албо Отповідь на книжкы о съборі Берестейском именем людій старожитной реліи греческой через Христофора Филялета врихлі дана» (вийшов у Кракові наприкінці 1597 р. польською, а в Острозі в 1598 p. — українською мовою). Автор приховав своє ім'я під псевдонімом Христофор Філалет. Існує думка, що це був шляхтич-протестант Мартин Броневський, один з діячів Острозького гуртка.На першу чверть XVII ст. припадає розквіт діяльності Мелетія Смотрицького (сина Герасима Смотрицького). М. Смотрицький викриває соціально-політичні зв'язки католицько-уніатського вищого духівництва і українських та польських світських феодалів, їх ворожість простому люду. Визначним твором полемічної літератури є «Палінодія, или Книга обороны...» Захарії. Становлення полемічно-публіцистичної прози припадає на період загострення соціальних антагонізмів. Незважаючи на свою ідейно-художню неоднорідність, вона мала велике значення для духовного життя України другої половини XVI — початку XVII ст. Відіграючи важливу роль у пробудженні соціальної і національної свідомості народу, полемічна проза несла виразні риси народності й виявляла щораз міцніші реалістичні тенденції, що мало величезне значення для справи дальшого розвитку української літератури.

27. Книгодрукування в Україні XVI ст. Іван Федоров Вплив ідеології Відродження і Реформації знайшов відображення у розвиткові книгодрукування. У кінці XV – на початку XVI ст. перші книги церковнослов'янською мовою надрукували Швайпольт Фіоль у Кракові і Франциск Скорина у Празі. В Україні поштовх для розвитку книгодрукарства дав Іван Федоров. Одним з перших українських друкарів уважають Івана Федорова (Федоровича), який на доручення московського царя Івана Грозного разом із Петром Мстиславцем створив у Москві друкарню й почав видавати книжки. 1 березня 1564 року видано Апостол, 1565 року — Часословець. Через деякий час Федоров розорився, заклав друкарню і на запрошення князя К.Острозького, – одного з тих, хто зберіг відданість православ'ю. Саме в цей час тут за ініціативи К.Острозького здійснювався грандіозний проект – готувалося до друку перше у слов'янському світі повне видання Біблії церковнослов'янською мовою. У 1581 р. “Острозька Біблія” (1256 сторінок) побачила світ, ставши взірцем для всього православного слов'янства. У Москві Біблія переписувалася, так що ”Острозька Біблія“ довго залишалася єдиним подібним виданням. Друкарська справа отримала розвиток у всій Україні. Вже в першій половині XVII ст. тут нараховувалося близько 20 друкарень, найбільшою з яких була друкарня в Києво-Печерській лаврі. Друкарні створювалися на кошти меценатів, Війська Запорозького. Активно займалися організацією типографій братства. Зростання книгодрукування в Україні ілюструється такими цифрами. Якщо за 30 років (1574-1605 рр.) друкована продукція всіх друкарень в Україні знаходилася в межах 460 друкарських аркушів (що приблизно еквівалентно 46 сучасним книгам на 150 стор.), то тільки за 5 років (1636-1640 рр.) – вже понад 1927 друк. аркушів. Поряд зі стаціонарними друкарнями також були пересувні. До середини XVII ст. нараховувалося вже близько 40 різних друкарень. Найбільшу питому вагу у друкарській продукції мали книги релігійного характеру, але видавалися також наукові трактати, довідники, календарі, підручники. Деякі з підручників відігравали важливу роль в освіті. Так, граматику, автором якої був М.Смотрицький (1619 р.), М. Ломоносов назвав “вратами вченості”. Вона перевидавалася більше 150 років практично у незмінному вигляді. Примітний той факт, що в домашніх бібліотеках багатих львівських міщан нараховувалися десятки і сотні книг.