Питання для самостійної роботи:

1. Основні підходи до вивчення релігії: релігієзнавчий та теологічний.

2. Основні історичні типи релігій та їх класифікація.

3. Свобода совісті: її сутність та правовий зміст.

4. Законодавче забезпечення принципу свободи совісті в Україні.

5. Вільнодумство та його історичні форми.

6. Проблема державно-церковних відносин: історичний аспект.

Методичні вказівки до самостійної роботи:

1. Відповідь на друге питання потребує з’ясування відмінностей між академічним релігієзнавством, теологією та теологічним релігієзнавством. Академічне релігієзнавство комплексно досліджує релігію як складову частину духовного життя суспільства, розкриває механізм її зв’язків з економічними, політичними і соціальними структурами, з’ясовує особливості впливу релігійних вірувань на свідомість людей у різні історичні епохи. Головним при цьому є філософський аспект дослідження, що акцентує увагу на філософсько-світоглядному розумінні взаємин людини з природою та суспільством. Наукове дослідження релігії спирається на здобутки суспільствознавчих та природничих наук.

Теологія (від грец. «теос» - Бог і «логос» - вчення) − вчення про Бога, яке систематизує уявлення людини про надприродне. Теологія, на відміну від вірування, продукує теоретичні вчення в яких обгрунтовує систему релігійних догматів, творює докази буття Бога, захищає певну релігійну доктрину та систему релігійних принципів і цінностей. Теологічна думка ставить історію та прогресивний розвиток суспільства у пряму залежність від Божественного Розуму. Вона, зазвичай, має конфесійно-апологетичне спрямування. Значне місце в ній посідають соціально-економічні та політичні вчення, за допомогою яких виявляється соціальна позиція церкви.

Поряд з академічним існує теологічний підхід в дослідженні релігії. Теологічне релігієзнавство, на відміну від теології, вивчає історичні форми й основні засади релігії. Воно використовує здобутки суспільних наук, але переслідує апологетичні цілі. Теологічне релігієзнавство складає альтернативу методам і підходам академічного релігієзнавства.

2. При підготовці до цього питання, студент має засвоїти те, що всі відомі у світі релігії класифікуються за різними ознаками: етнічними, часом виникнення, рівнем організації, державним статусом. Універсальною є схема, що виокремлює:

I. Ранні форми релігії (родоплемінні): тотемізм, фетишизм, магія, анімізм, аніматизм, шаманство, культ природи, культ предків.

II. Етнонаціональні релігії:

1. Ранні етнонаціональні релігії: релігія Стародавнього Єгипту, релігія народів Дворіччя, релігії Стародавньої Індії (ведична, брахманізм), давньогрецька релігія, релігія Стародавнього Риму, релігії доколумбової Америки, релігія слов’ян та ін.

2. Пізні етнонаціональні релігії: іудаїзм, індуїзм, джайнізм, сикхізм, конфуціанство, даосизм, синтоїзм, зороастризм.

III. Світові релігії: буддизм, християнство, іслам.

IV. Нетрадиційні релігії, нові релігійні рухи: неохристиянство, релігії орієнталістського напряму, синтетичні релігії, езотеричні об’єднання, неоязичництво, сайєнтологічні рухи, сатанізм.

3. Підговка до даного питання потребує наступних знань. У філософській інтерпретації свобода совісті постає як специфічна узгоджена активність свідомості, совісті та волі індивідуума, спрямованих на його самовизначення в духовній реальності щодо граничних життєво смислових засад свого буття. Свобода совісті є цілковитою свободою світогляду. Її складовим елементом може бути свобода релігійних переконань. Визнання свободи совісті означає разом з тим визнання цінності вільної особистості, її духовного суверенітету, яка у своєму самовизначенні підзвітна лише своїй совісті, а для віруючої людини - Богу, зв’язок з яким є для неї сенсом та метою життя.

У релігієзнавстві свобода совісті розглядається як право, що гарантує недоторканність людини у питаннях ставлення до релігії. Свобода совісті базується на ряді важливих принципів: відокремлення церкви від держави, школи від церкви. Оскільки релігійні відносини − складовий елемент суспільних відносин, суб’єктом яких є релігійне та нерелігійне населення, держава зобов’язана регулювати їх за допомогою законодавства.

4. При підготовці до третього питання потрібно пригадати, що в Україні-Русі толерантно ставилися до релігійних вірувань інших народів. Але після втрати державної незалежності в Україні, особливо після підписання Люблінської унії 1569 р., коли значна частина православної України ввійшла до складу католицької Польщі, почалася релігійна дискримінація. Не сталося особливих правових зрушень у релігійному статусі після приєднання України до складу Російської держави. Не реалізовувалися конституційні гарантії свободи совісті і за радянських часів. І лише після здобуття незалежності Українська держава заявила про свою прихильність до принципів демократії та правової держави, які ґрунтуються на демократичних принципах міжнародного права. Особливе значення в цьому плані має Закон України «Про свободу совісті і релігійні організації», прийнятий 23 квітня 1991 р. Основа ж законодавчої бази свободи совісті в Україні закладена в статті 35 Конституції України.

5. По першому питанню перш за все потрібно з’ясувати, що світогляд – це система узагальнених уявлень (поглядів) людини на світ та її місце в ньому. Світогляд визначає духовність людини та є основою мотивів її діяльності та поведінки. Релігія та вільнодумство – різновиди світоглядів. Вільнодумство формувалось упродовж віків. Внаслідок цього склались різні форми вільнодумства, як системи світоглядних концепцій. Серед них, в першу чергу, можна виокремити наступні. Скептицизм, як недовіра до істинності релігійних тверджень; агностицизм – визнання неможливості знати без сумніву, є Бог чи немає; деїзм – учення, яке визначає Бога, як творця світу, але заперечує його втручання в існуючий світ і тому позбавляє сенсу релігійних вірувань; пантеїзм – система уявлень, що Бог розчиняється в природі, ототожнюється з природою, що позбавляє його особистісності. Філософським вільнодумством було вчення давньогрецького філософа Епікура, римського філософа Лукреція Кара, китайського філософа Ван Чуна, іранського Авіценни, українських демократів Т.Шевченка, І Франка, Л.Українки.

6. Готуючись до другого питання, потрібно знати, що в первісному суспільстві політичні структури, які перебували в зародковому стані, були проникнуті релігійними віруваннями у зв’язку з ритуалами. Держава, у період свого становлення, та релігія існують вже як два самостійних інститути. Кожний з них розробляє свою систему цінностей та вірувань. Релігія легітимізує політичний лад, освячує його законність. Владні особи стародавніх держав (Стародавній Схід) виступали як представники Бога на землі. Політичне життя було пронизано релігійними ритуалами. В період виникнення світових релігій спостерігалось домінування церкви над державою.

Не менш важливою й актуальною є проблема релігія та держава в сучасних умовах. Це висвітлюється в питанні «Сучасні моделі державно-церковних відносин» лекції з означеної теми.