Першоджерела:

1. Глубоковский Н.Н. Православие // Христианство. Энциклопедический словарь. − В 3-х тт. − Т. 3. − С. 382-389.

2. Евдокимов П. Православие. − М., 2002.

3. Калист Уэр. Православная Церковь. − М., 2001.

4. Кюнг Г. Великие христианские мыслители. − СПб., 2000.

5. Пеликан Я. Возникновение кафолической Церкви (100-600). − М., 2007.

6. Хопко Ф. Основы православия. − Минск, 1991.

7. Шмеман А. Исторический путь православия. − М., 1993.

Допоміжна література:

1. Бычков В.В. Византия // 200 лет христианской культуры sub specie aesthetica. − Т. 1. − М., 1999.

2. Головащенко С. Історія християнства. Курс лекцій. − К., 1999.

3. Дворкин С. Очерки по истории Вселенской православной Церкви. − Нижний Новгород, 2006.

4. Карташев А.В. Вселенские соборы. − М., 1994.

5. Керров В.Л. Вселенские соборы и разделение Церквей. − М., 1988.

6. Кураев А. Традиция, догмат, обряд. Апологетические очерки.--М., 1996.

7. Николаева О. Православие и свобода. − М., 2002.

8. Православие / Сост. Булгаков С.В. − М., 1994.

9. Православие // Энциклопедия для детей. Религии мира. − Т. 6. Ч. 2. − 189-306.

10. Мифы народов мира. В 2-х т. − М., 1992.

11. Саган О. Вселенське православ’я: суть, історія, сучасний стан. − К., 2004.

12. Рансимен С. Великая Церковь в пленении. История Греческой церкви от падения Константинополя в 1453 г. до 1821 г. − СПб., 2006.

13. Успенский Л. Богословие иконы православной церкви. − М.,1996.

14. Ильин И. Аксиомы религиозного опыта.--М., 1993.

15. Християнство і проблеми сучасності. − К., 2000.

Т. 21: Католицизм. Протестантизм. Сучасний неопротестантизм

Мета: осмислити сутність католицизму, як одного з християнських напрямів, з’ясувати особливості віровчення, культу та організації, звернути особливу увагу на сучасний стан цієї релігії.

Основні поняття: папство, курія, Ватикан, кардинал, патер, ксьондз, кюре, целібат, чернечий орден, інквізиція, індульгенція, конфірмація, чистилище, меса, екуменізм, культ серця, “filioque”, посмертне виправдання, хрестові походи, Мартін Лютер, протестантизм, реформація, кальвінізм, англіканство, баптизм, причини Реформації, меноніти, п`ятидесятники, методисти, мормони, адвентисти, свідки Єгови, муніти, апостольське християнство, загальне священство, відкидання традиції, індивідуальне тлумачення Біблії, виправдання вірою, повне передвизначення, неопротестантизм.

План лекції:

1. Становлення віровчення та культу в католицизмі.

2. Організаційна структура католицької Церкви.

3. II Ватиканський собор: політика оновлення католицизму.

4. Ранній протестантизм: особливості віровчення, культу та організації.

5. Еволюція протестантизму.

Семінар: Католицизм: організація, вчення, культ

1. Особливості католицького віровчення та культу.

2. Організація католицької Церкви. Ватикан.

3. Становлення та розвиток соціального вчення католицької Церкви.

4. Сутність ідеології та особливості організації класичного протестантизму.

5. Етапи формування та особливості віровчення пізнього протестантизму.

Методичні рекомендації до семінару:

1. Віровчення католицизму (як і православ’я) грунтується на Святому Письмі та Священному Переказі. Католицька Церква ще до розколу 1054р. вносила нові догмати до християнського Символу віри та коригувала культову практику. Так, у 539р. на церковному помісному соборі в Толедо було прийнято догмат філіокве (латин. filioque), суть якого полягає в тому, що Дух Святий сходить не лише від Бога-Отця, але і від Бога-Сина. І, оскільки, як свідчить Євангеліє від Матвія, Римська церква була заснована самим І.Христом за посередництвом апостола Петра, то, відповідно, вона претендує на першість у християнському світі. Єпископи Риму вважаються намісниками Бога, а відтак, вони не мають права помилятися. Звідси - догмат про непогрішимість папи Римського у справах віри та моралі, який проповідує з амвону. Цей догмат почав формуватися ще у Vст., але затверджено його було на I Ватиканському соборі у 1870р. Були розроблені учення про чистилище, про «наднеобхідні заслуги», що пов’язано з теорією й практикою індульгенцій. Надзвичайне значення має культ Богородиці (почав формуватися з IVст.).

Існують канонічні відмінності католицької Церкви. Вони мають обрядово-культовий характер. Духовенство приймає обітницю безшлюбності – целібат. Існує непорушність таїнства шлюбу – не дозволяються розлучення, мають особливості і інші таїнства. Значного поширення набув культ святих, поклоніння реліквіям та мощам. Богослужіння (Меса) супроводжується органною музикою. II Ватиканський собор (1962 – 1965рр.) визначив модернізацію культу та практики католицької Церкви. Сучасний католицизм є надзвичайно впливовим у світі значною мірою завдяки демократичності культу, а також своєю наближеністю до соціально-економічних та політичних процесів суспільства.

2. Католицька церква має централізовану організацію. Главою її є папа Римський (офіційний титул – Pontifex maximus), який обирається на конклаві (закритих зборах) двома третинами голосів вищих посадових осіб Католицької Церкви – кардиналів. Резиденція першоієрарха знаходиться в Ватикані (Папська держава, що розташована на території Риму). Адмістративними справами керує кардинальська комісія, церковними й політичними – Римська Курія (уряд)., створена ще в 1588р. Папою Сикстом 5. Тепер Курія – це Державний Секретаріат (центральний орган), 9 Конгрегацій, 12 Папських Рад, 3 Трибунали і 3 Відділи.

Велика кількість віруючих, що проживають на значній території, зумовила складну систему управління Церквою. Віруючі об’єднуються в душпастирські осередки – парафії, які територіально об’єднані в дієцезії, архідієцезії, митрополії на чолі з єпископами. Сукупність дієцезій у межах однієї держави формує Національну церкву, яку очолює кардинал. Національні церкви – складові єдиної Католицької церкви. Окрім Римо-Католицької Церкви, до католицизму відносяться ще 13 уніатських Церков, що визнали адміністративну владу і духовний авторитет Папи Римського, частково католицьке віровчення, але зберегли культову практику і внутрішній устрій. Найбільшою (чисельно) є Українська Греко-Католицька Церква. Дипломатичні стосунки з іншими державами Ватикан підтримує через своїх представників – Апостольських нунціїв (послів). Дипломатичні стосунки з Україною були встановлені у 1992р. Нинішній Апостольський нунцій в Києві – архієпископ Іван Юркович.

Католицька церква має велику кількість чернечих орденів: бенедиктинці, францисканці, домініканці, кармеліти, єзуїти та ін., які мають свої статути. Ці організації ченців спеціалізуються на провідницькій, місіонерській, виховній та благодійній діяльності. Нині існує майже 180 чернечих орденів.

3. Потрібно знати, що віровчення протестантизму у найбільш повному вигляді було сформульовано М. Лютером в «Аугсбурзькому визнанні віри», прийнятому 1559 р. Воно має наступні принципи:

- визнання абсолютного авторитету Біблії;

- визнання того, що людина спасається виключно через персональну віру;

- визнання, що виправдання грішника можливе не через добрі справи, а через благодать Божу.

Відповідно до цих віроповчальних положень було сформульовано основні особливості протестантизму:

- загальне священство (кожен віруючий може звертатися до Бога через молитву); духовенство не є посередником між Богом та людьми;

- ліквідація целібату; ліквідація інституту чернецтва та монастирів.

- повернення до традиції ранньої Церкви;

- критика інституту папства;

- заперечення молитви за померлих та молитов до святих;

4. Слід з’ясувати , що подальший розвиток протестантизму пов’язаний з двома основними чинниками: виникненням нових деномінацій та модернізацією теологічних доктрин традиційного протестантизму. У XVII ст. у Великій Британії з’являються баптисти; у 1830р. – у США Церква Ісуса Христа святих останнього дня, більш відома під назвою «мормони»; у 1884р. у США – свідки Єгови; у 1901р. у США – християни віри євангельської, більше відомі під назвою «п’ятидесятники». Протестантизм виходить з того, що природні права людини є споконвічно притаманні людям. Реформація заклала фундамент концепції прав людини і громадянина, яка сьогодні стала наріжним каменем політичної та моральної культури. Протестантизм сповідує ідею покликання, культ працелюбності, успіху; засуджується марнотратство та неробство. У великій пошані - стоїчне ставлення до життєвих негараздів та наполегливість у досягненні мети.