Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Metodichka_z_rel_g_yeznavstva_korotka.doc
Скачиваний:
5
Добавлен:
04.12.2018
Размер:
454.14 Кб
Скачать

Державна податкова адміністрація україни

Національний університет

Державної податкової служби україни

Кафедра філософії та політології

Затверджую

Проректор з навчальної та

методичної роботи

_____________

«____» __________ 2011 р.

Методичні рекомендації

до проведення семінарських занять

та організації самостійної роботи студентів

з курсу РЕЛІГІЄЗНАВСТВО

для підготовки бакалаврів

за напрямом «Економіка та підприємництво»

спеціальності 6.030508 «Фінанси і кредит»

денної та заочної форми навчання

статус дисципліни нормативна

Ірпінь 2011

Методична розробка складена на основі робочої навчальної програми курсу «Релігієзнавство» затвердженої у 2006 році.

Автори: Гурська Л.І., к.ф.н., доцен

Христокін Г.В., к.ф.н., доцент

Рецензент: Синяков С.В., д.ф.н., професор

Розглянуто і схвалено

на засіданні кафедри філософії та політології

протокол №___ від “___” ______200_р.

Завідувач кафедри_____________________Воробйова Л.С., к.ф.н., доцент

Розглянуто і схвалено:

на засіданні вченої ради юридичного факультету,

протокол №__ від “___”______________20__р.

Голова вченої ради

юридичного факультету_________________Самілик Г.М., к.ю.н., доцент

Декан заочного факультету ______________Бриштіна В.В., к.е.н., доцент

Завідувач навчально-методичного відділу_______________Бойко О.О.

Реєстраційний №_______

СТРУКТУРА НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ «РЕЛІГІЄЗНАВСТВО»

Розділ 1: РЕЛІГІЯ ЯК КУЛЬТУРНО – ІСТОРИЧНИЙ ФЕНОМЕН

Т.1

Предмет релігієзнавства. Сутність та структура релігії Суспільство та релігія: аспекти взаємодії

9

2

2

-

5

Розділ 2: ІСТОРИЧНІ ФОРМИ РЕЛІГІЇ

Т.2

Національно-державні релігії країн Сходу: Китаю, Індії, Палестини.

7

1

-

-

6

Розділ 3: (Т. 19-22) СВІТОВІ РЕЛІГІЇ

Т.3

Буддизм: світоглядні основи віровчення, організація, напрями.

9

1

2

1

5

Т.4

Християнство: організація, виникнення, вчення. Православ’я.

10

2

1

1

6

Т.5

Католицизм. Протестантизм. Сучасний неопротестантизм

10

2

1

1

6

Т.6

Іслам. Релігії в Україні.

8

-

1

1

6

Форма підсумкової атестації – контрольна робота

1

Всього

54

8

8

4

34

ЗМ 4 (Т-17) : Релігія як культурно-історичний феномен

Т-17: Предмет релігієзнавства. Сутність та структура релігії. Суспільство та релігія: аспекти взаємодії

Мета: розкрити предмет, структуру, форми та специфіку релігієзнавства як науки. Ознайомитися зі специфікою феномена релігії, з’ясувати її стуктуру та основні функції. Визначити роль релігії у суспільстві.

Основні поняття: релігієзнавство, релігія, теологія, вільнодумство, релігійна свідомість, релігійний досвід, релігійний культ, релігійна віра, політеїзм, монотеїзм, деїзм, пантеїзм, філософія релігії, психологія релігії, соціологія релігії, функції релігії, релігійна громада, право на свободу совісті, віросповідання, віротерпимість, віровчення, релігійна організація, релігійне управління /центр/, духовні навчальні заклади, статути /положення/ релігійних організацій, релігійна організація - юридична особа, реорганізація і ліквідація релігій­них організацій, релігійне майно, власність релігійних організа­цій, предмети релігійного призначення. секуляризація правових відношень /інс­титутів/, релігійна дискримінація, релігійно-конфесійні меншини, громадянські та політичні права, конвенція, пакт, резолю­ція, конфесійно-етнічні групи, релігійні права і звичаї, релі­гійні прала і звичаї, релігійний дисидент, репресія.

План лекції:

  1. Предмет, структура та функції релігієзнавства.

  2. Сутність та головні компоненти релігії.

  3. Основні сфери суспільного вияву релігії.

  4. Сучасні моделі державно-церковних відносин.

Семінар: Релігія як культурно-історичний феномен.

Суспільство та релігія

  1. Предмет, об’єкт та функції релігієзнавства.

  2. Сутність, структура та функції релігії.

  3. Основні сфери суспільного вияву релігії.

Методичні вказівки до семінарів:

1. Підготовка до першого питання передбачає, в першу чергу, усвідомлення студентами того, що предмет релігієзнавства має особливу специфіку: ним є релігія, її сутнісні особливості та роль в суспільстві.

Для дослідження релігії використовуються наступні універсальні принципи: історизму (простежування виникнення, розвитку та функціонування релігії), об’єктивізму (відтворення явища у його внутрішній сутності, незалежно від уявлень про нього людей), дуальності (визнання основоположним для аналізу релігії поділу на природне та надприродне, священне та мирське, іманентне та трансцендентне), загальнолюдськості (сприйняття релігії як загальнолюдського феномену), толерантності (ввічливий діалог релігійних і нерелігійних світоглядів); а також методи дослідження: типологічний, структурно-функціональний, контекстуальний (аналіз релігійного явища в історико-культурному контексті), герменевтичний (врахування фактору тлумачення, розуміння людиною себе, світу і надприродного як фундаментального в аналізі релігії), феноменологічний (розуміння релігійних процесів через співвіднесення людських поведінки, ідей, уявлень, мотивів), компаративний (аналіз структур і явищ релігії в порівнянні з структурами і явищами інших релігій).

За своєю структурою релігієзнавство є полідисциплінарним утворенням, комплексність якого зумовлена складністю структури її об’єкта, що поєднує одночасно матеріальні, духовні та соціальні складові. Релігієзнавство об’єднує в собі такі основні структурні системи: історія релігії, філософія релігії, психологія релігії, соціологія релігії, географія релігії, політологія релігії, етнологія релігії, феноменологія релігії тощо.

Як спеціальна предметна галузь філософського знання, що почала формуватися у XVII-XVIII ст., філософія релігії вивчає природу та сутнісні вияви релігії як духовно-культурного феномену. Психологія релігії вивчає психологічні закономірності виникнення, розвитку та функціонування релігійних явищ. Соціологія релігії розглядає релігію як соціальний феномен, прослідковує ї зв’язки з різними структурами суспільства. Історія релігії зосереджується на дослідженні історичної еволюції, форм трансформації та сучасного стану релігії. Предметом географії релігій є роль природного чинника у процесі формування і поширення релігій, взаємозв’язок етнічності й конфесійності. Феноменологія релігії намагається виявити найбільш стійкі сутнісні риси релії шляхом порівняння релігійних явищ різних релігій. намагається об’єктивно, світоглядно нейтрально розглянути окремі явища релігії не привносячи в них оцінок дослідника. Тобто, базовою установкою феноменології релігії є „епохе, ” – утримання від екзестенційних, ціннісних оцінок і суджень, відхід від дослідження історичної основи і зв’язків релігійного явища. Феноменологія практикує так зване „ейдетичне бачення”, яке полягає в інтуїтивному спогляданні сутностей, що лежать в основі релігійних феноменів, т.б., реалізується спроба побачити релігійний предмет таким яким він є. Виділяють описову (емпіричну) та інтерпретативну феноменологію.

2. Відповідаючи на третє питання необхідно пояснити, що релігія − це складний культутно-історичний та духовний феномен, який не лише виражає віру людини в існування надприродного початку, що є джерелом буття світу, а й виступає для людини засобом спілкування з Богом і суттєвим чинником її духовного зростання.

Суттєвими ознаками релігії є: поділ дійсності на природну та надприродну, визнання Бога (богів), як творчої сили, що творить світ; виділення двох буттєвих просторів − профанного (земного, гріховного) та сакрального (божественного, святого); духовне тлумачення природи людини, яка складається з смертного тіла та безсмертної душі; ідея спасіння, визволення людини з існуючого недосконалого світу; спеціальні духовні практики, що допомагають вдосконалити людину; наявність культово-символічної сфери, яка допомагає єднанню людини з надприродним.

Варто знати, що релігія має структуру. В ній можна виділити: релігійну свідомість, релігійний культ, релігійну організацію, які в цілому відповідають мовно-дискурсивному, символічно-практичному та суспільному аспектам феномена релігії. Релігійна свідомість − система дорефлективних релігійних переживань (віра, досвід, емоції, ціннісні установки та інтуїції), дискурсивних знань (уявлень, ідей, понять, принципів, міркувань, аргументів, концепцій, догматів) та морально-вольових актів (практичних дій, рішень, духовних вправ), які разом утворюють релігійні уявлення та спосіб життя. Релігійна свідомість, як будь яка інша, має буденний та теоретичний рівні, включає ірраціональні та раціональні складові. Релігійний культ − це система символічних дій (обрядів, таїнств, свят) та духовних практик (молитв, медитацій), спрямованих на встановлення зв’язку з надприродним. Релігійна організація − об’єднання послідовників певного вірування навколо релігійних ідей та культу. Виділяють три типи організацій: церква, деномінація, секта.

Релігія, як і будь-яка інша форма суспільної свідомості, задовольняє певні потреби особи та суспільства, виконує відповідні соціальні функції. Компенсаторна функція релігії надає віруючому того, чого йому бракує в реальному житті та захищає від різного роду негараздів. Світоглядна − формує релігійний світогляд людини, який формує релігійне тлумачення природи, людини та суспільства. Інтегративна − є засобом об’єднання єдиновірців навколо цінностей та принципів свого віровчення. Регулятивна − через систему своїх духовних цінностей, норм та правил впливає на приватне та громадське життя людини, визначаючи її поведінку та життєву позицію.

3. Відповідь на перше питання передбачає констатацію тісного зв’язку релігії з різними сферами суспільного життя: політикою, мораллю, правом, економікою, наукою та мистецтвом. Духовні засади мають бути провідними в усіх сферах діяльності. Сфера політики пов’язана, перш за все, з боротьбою за державну владу та її використанням. І хоча релігія, будучи духовним процесом, до того не повинна б мати відношення, все ж в реальності не так. Релігійні об’єднання живуть у суспільствах - певних державах, країнах, тому, щоб відстояти свій інтерес, вони змушені вступати в політичні стосунки. Наш час характеризується певним піднесенням суспільної активності. Певні релігійні догмати стають засадами політичної діяльності (наприклад, ісламський фундаменталізм, релігійні протистояння в колишній Югославії, між Англією та Ірландією, Індією та Пакистаном). Релігійні організації також висловлюють своє відношення до певних політичних подій та процесів, беруть участь у політичних заходах. Релігія має зберігати свій нейтралітет, тобто оцінка політичних подій має даватись з критеріями духовності.

В суспільного процесах існує два основних розряди норм, що визначають поведінку людини: моральні та юридичні. Моральні норми тримаються на силі та авторитеті громадської думки, традиціях, вихованні та людському сумлінні. Вони визначають людські дії згідно духовного та душевного станів. Релігія з давніх часів претендувала на роль моральної наставниці. Юридичні норми запроваджуються відповідними владними органами, так само ними ж і контролюються. У сучасних розвинених суспільствах юридичні норми пронизують усі сфери людської життєдіяльності.

Особливими є стосунки релігії з економічною діяльністю. І хоча догматично переважна більшість релігійних культів негативно ставиться до питання матеріального збагачення людини, все ж сьогодення вносить істотні корективи. Оскільки економічні стосунки є основою суспільного розвитку, то економічні процеси мають відбуватися за певних умов.

Ставлення релігії до науки історично змінювалось. У наш час у різних регіонах Землі та в різних релігіях відношення до науки виглядає по-різному. Католицизм, спираючись на доктрину «симфонії розуму та віри», розроблену Т. Аквінським, досить активно використовує наукові досягнення та підтримує прагнення людини до пізнання. Православна церква намагається зберігати нейтралітет. Протестантизм залишає питання про пізнання на розсуд самих науковців, іслам зберігає інтерес до співпраці з передовими загонами науки. Традиційні східні релігії (брахманізм, буддизм, даосизм, синтоїзм, зороастризм) вважають поступ науки відхиленням від найперших та виправданих людських справ і зацікавлень. Загалам же сучасні науковці і теологи доходять висновку, що сучасна наука значною мірою деталізує, прояснює та конкретизує ті істини, які були дані людям через об’явлення.

Релігія завжди була пов’язана з з культурою та мистецтвом, починаючи з первісного суспільства, коли певні зображення тварин (рослин) зумовлювались магічними діями. Відправлення релігійного культу теж тісно переплетено з мистецтвом. Наприклад, християнський храм є синтезом мистецтв, а сама Літургія включає різні види та жанри мистецтва. У світовому ж мистецтві дуже часто відображуються релігійні мотиви.