2.2.2 . Молодь і активна громадянська позиція, участь у житті свого населеного пункту. Соціальне середовище та його виховні функції

На сучасному етапі розвитку суспільства молодь міста має виявляти активну позицію.

Таку робота доцільно організовувати довкола трьох осей: молода людина як особистість, як громадянин і в своєму відношенні до держави, як вираження соціального запиту.

Напрямки роботи:

• молодь і активна громадянська позиція, місце молоді, її причетність і участь в житті свого населеного пункту;

• молодіжна політика і глобальне виховання: загальні питання формального вихованням (школа), неформального (позашкільного) і абстрактного (сім'я);

• співпраця багатьох учасників освітнього процесу в одній території: навчальний заклад, молодіжна асоціація, територіальні колективи, наукові молодіжні товариства, центри анімації, інститути підвищення кваліфікації вчителів тощо;

• соціалізація молоді в сучасному інформаційному суспільстві.

Така робота дозволяє висвітлити:

• узагальнення різних способів дії з цієї проблеми;

• вивчення молодіжної політики для сприяння залучення молодих людей в життя інформаційного суспільства;

• перехресний аналіз навчальних дій;

• визначення дій на перспективу в рамках Програми України «Молодь у дії».

Завдання:

• виявлення культурних, соціальних, виховних і адміністративних відмінностей молодіжної політики;

• обмін досвідом;

• створення загальної платформи принципів, цінностей і практик у сфері громадянського виховання молоді міста.

Для виховання та розвитку молоді міста важливе місце відіграє соціальне та навчальне середовище [8].

Середовище – все те, що оточує людину – починаючи із сім'ї, родини, включаючи середовище соціальне, яке створює умови для її розвитку, соціалізації та формування як особистості. 

Соціальне середовище – це сукупність суспільних, матеріальних та духовних умов, факторів, відносин тощо, в яких існує особистість і які так чи інакше впливають на її свідомість, поведінку і діяльність.

Соціальне середовище являє собою складне структурне утворення, яке характеризується численними рівнями, складними зв'язками та відносинами між елементами. Розрізняють соціальне середовище у широкому розумінні – макросередовище, що охоплює всю суспільно-економічну систему, соціум, до якого належить учень (наприклад школа), та у вузькому розумінні –мікросередовище: безпосереднє соціальне оточення учня – сім'я, певна спільність (наприклад клас), неформальна група (коло ровесників) та ін.

Вплив соціального середовища на особистість вихованця та її подальший розвиток неоднобічний, він відбувається через мікросередовище. Безпосереднє соціальне середовище є сполучною ланкою між особистістю і суспільством. Найважливіші структурні компоненти мікросередовища – первинний трудовий або навчальний колектив, профспілкова та інші громадські організації за місцем роботи, неформальне об'єднання за інтересами тощо.

Середовище перебування молоді має ряд функцій, які сприяють покращенню виховного процесу та становленню особистості.

• світоглядна чи ціннісно-орієнтаційна функція; 

• адаптаційна функція;

• функція емоційного розвантаження;

• організаційна функція ;

• коригуюча функція.  

- Світоглядна чи ціннісно-орієнтаційна функція розкриває зміст моральної спрямованості навчального колективу – соціальну цінність, інтегративну єдність її мети, цілей, мотивів; перспективи розвитку колективу. У навчальному середовищі формується громадська думка щодо різноманітних суспільно-політичних явищ. Ці явища обговорюються, переживаються – і випрацьовуються колективні погляди, які безпосередньо впливають на формування ціннісних орієнтацій особистості, здатні забезпечити всебічний, гармонійний розвиток обистості в колективі та через колектив, прийняття членами даного колективу групових норм і цінностей.

- Адаптаційна функція навчального середовища полягає в забезпеченні входження у ритм студентського життя. Така потреба виникає з необхідністю пристосування свідомості, психіки та анатомічно-фізіологічної сфери до заданих навчально-виховних умов. молодь має перебудувати ритм свого життя, змінити навички та звички щоденної поведінки, підпорядкуватися умовам навчально-пізнавальної діяльності. Це пристосування може бути формальним і активним. Якість цього процесу залежить переважно від соціального оточення та навчального середовища.

Адаптація до умов навчального процесу може бути тимчасовою, постійною, байдужою, ситуаційною і фрагментарною. Процес адаптації і реадаптації триває протягом всієї навчально-пізнавальної діяльності у конкретному навчальному закладі.

- Функція емоційного розвантаження в навчальному середовищі реалізується через позитивний соціально-психологічний клімат і морально-психологічну атмосферу, що визначає самопочування кожної особистості у ньому, її задоволення групою, відчуття комфорту від перебування в ній, характер міжособистісного сприймання і налагодження взаєморозуміння, емоційний настрій. Особливо цьому сприяють змістовні культурно-виховні заходи.

- Організаційна функція полягає у сприянні процесам самоорганізації, самоуправління, самовдосконалення особистості, створенні умов для виявлення здібностей кожного, взаємній відповідальності, взаємовиручці. Потенційна ефективність навчального колективу повністю проявляється у взаємодопомозі, виконанні в разі потреби функцій ровесників, а також учителів [5]..

- Коригуюча функція враховує ступінь розвитку групових норм – загальних правил поведінки, яких дотримуються учні та студенти (колективні думки, традиції і правила поведінки); групових процесів (етапи виникнення, розвитку та розпаду малої групи, рівні розвитку малої групи, керівництво та лідерство); систему санкцій. Також характер педагогічного процесу передбачає прямий виховний вплив на учнів, не допускає неорганізованості, недисциплінованості. Через те середовище безпосередньо застосовує соціалізаційні, ресоціалізаційні та профілактичні функції до кожного.

При проведенні виховної роботи у навчальному колективі працівники органів освіти, насамперед – учителі, викладачі, психологи та ін., повинні враховувати не тільки фактори, які позитивно впливають на формування особистості, але й чинники, які об'єктивно існують в навчальному колективі та можуть заважати розвиткові особистості в бажаному напрямі.  Виникають психологічно-вікова, соціальна та індивідуально-психічна  проблеми адаптації  в навчальному колективі.

2.2.3. Громадська думка, як засіб виховання молоді

 Громадська думка як метод формування особистості вихованця широко застосовувалася в педагогічній системі А. С. Макаренка, який її вважав необхідною умовою виховного впливу, сильним методом виховання звичок, переконань і суспільного обов'язку. Він підкреслював, що сила виховного впливу громадської думки залежить від рівня її сформованості, від її моральної зрілості.Вона водночас виконує роль зворотного зв'язку особистості та колективу: інформація, яка іде від колективу до особистості, може мати форму оцінки, похвали, схвалення, осуду тощо. Вона коригує, контролює та спрямовує вчинки та поведінку учня згідно з вимогами колективу. Вплив колективної думки на особистість визначається, по-перше, тим, що колективна думка є концентрованим вираженням ідей, поглядів та волі навчального колективу, вона поєднує у собі переконання і психологічний примус; по-друге, систематичністю, повсякденністю та оперативністю впливу моральних оцінок дій та вчинків окремих осіб; по-третє, об'єктивністю та незаперечністю цих оцінок; по-четверте, тим, що колективна думка викликає в учня, навіть за негативної оцінки, не тільки негативні емоції, але й позитивні: бажання виправитися та заслужити позитивну оцінку, почуття відповідальності перед колективом.

Позитивна ж оцінка викликає почуття законних гордощів, підйому, задоволення. Загальна думка у навчальному колективі формується під впливом як об'єктивних, так і суб'єктивних факторів. Умовою цього процесу є взаємодія молоді міста між собою. Колективна думка має висловлюватись, першою чергою, в публічних виступах куратора, який має задавати тон у її створенні. Основними джерелами формування колективної думки в молоді міста є макросфера, мікросфера, колектив, група, окремі особистості, а також методи її формування[4].

Сила громадської думки криється в соціальній природі особистості:

людина тяжко сприймає осуд, висміювання, невизнання громадськістю конкретного вчинку, мотиву, які зачіпають самолюбство, репутацію. Тому кожен не може бути нейтральним щодо соціальних оцінок його поведінки. Саме вони примушують його прислухатися до думки ровесників та змінювати свою поведінку.