46) Розкрийте специфіку розвитку сучасної української літератури

Літературна мова – це особлива форма національної мови (поряд з просторіччям, діалектами, жаргонним мовленням, народними говорами). Літературна мова усвідомлюється носіми національної мови як її зразкова форма. Сучасна літературна мова складається з загальнонаціональних мовних елементів, культурно оброблених. Розвиток літературної мови насамперед пов"язаний з розвитком художньої літератури. Сучасна українська літературна мова почала формуватися в 19 столітті. Її започаткував І. Котляревськийтворами "Енеїда", "Наталка Полтавка" та "Москаль-чарівник". В цих творах письменник використавкиївсько-полтавську селянську говірку.  Вирішальна роль у становленні сучасної української літературної мови належить Т. Шевченкові. Він поєднав народно-розмовну мову з засобами українського фольклору і старослов'янськими елементами урочистого стилю, пов'язаними з біблійною тематикою. Надзвичайно важливим етапом у становленні загальнонародної літературної мови було здійснене в поезії Шевченка розширення виражальних можливостей української мови, зокрема віднайдення мовних ресурсів для створення високого поетичного стилю. Для сучасної української літературної мови характерна посилена увага до народних джерел, де знаходимо справжні замінники для некритично взятих чи штучно нав’язаних запозичень з чужих мов. Нова українська мова не поступається своїми функціональними можливостями жодній із найбагатших і найрозвиненіших мов світу. В її лексичному запасі близько чотирьох мільйонів слів. З цього числа левова доля належить термінології різних галузей наук та професій.

І на сучасному етапі українська мова має тісні зв’язки – традиційні й нові – з різними мовами світу.

47) Проаналізуйте особливості розвитку сучасної науки в Україні. Назвіть видатних українських науковців та охарактеризуйте їх досягнення.

Підвищення ролі науки в суспільстві, зростання її соціального престижу ставить високі вимоги до знань про науку. Аналіз науки передбачає звернення до її виникнення і розвитку.

Становлення науки пов'язане з таким ступенем розвитку людського суспільства, коли був нагромаджений певний мінімум наукових знань і здійснювалась передача їх у різних видах практичної діяльності.

Характеристику науки вперше було дано Арістотелем. Він створює науку як особливу форму знання - знання заради самого знання - і в досягненні його бачить вищу мету людської діяльності. Успіхи природознавства епохи Відродження створили нову об'єктивну основу виникнення філософського дослідження науки, а необхідність та неминучість боротьби з схоластикою стимулювали даний процес.

Подальший розвиток науки привів до синтезу органічного поєднання теоретичних і емпіричних методів дослідження. Такий тип наукового пізнання характерний для науки Нового часу. Важливою тенденцією розвитку науки є її подальша інтеграція. У цьому зв'язку уявляється принциповою екстраполяція синтетичних процесів у науці та змісту знання на пізнавальні засоби вираження і перетворення цього знання. Тут маються на увазі не лише спроби побудови загальної теорії систем. Не менш важливі ті зміни, які відбуваються у сучасній методології науки. Вони характеризуються взаємопроникненням, зближенням ідеалів природничо-наукового і гуманітарного знання. Істотною є і переорієнтація дослідницького інтересу з питання "як пізнавати?" на метапроблему "для чого пізнавати?" Інакше кажучи, важливим регулятором інтегративних процесів сучасної науки стають ціннісні аспекти