50)Назвіть причини та передумови формування нової соціокультурної дійсності в незалежній Україні,охарактеризуйте Ії риси

Кожна нова епоха переосмислює обрії і зміст української культу­ри в обширах великого історичного часу. Зміна історичних її меж особливо інтенсивно відбувається тепер, в умовах нового періоду дер­жавотворення. Новий соціальний і культурний контекст впливає не тільки на характер змін в культурі сучасній, але й на оновлення, почасти і відродження значних сфер культури минулого часу, які набувають в умовах посилення національної самоідентифікації но­вого структурування, а сама українська культура в цілому - нових соціально-цінних і громадянських орієнтирів.  Тож завдання в осягненні даної теми і полягає в осмисленні цього контексту та тих соціально-культурних змін, які з ним пов'язані.  ІІ. Загальна характеристика та характеристика процесу формування нової соціокультурної системи.  Розвиток української культури базується на таких загально­визнаних засадах:  * самоцінність культури й мистецтва в усіх їх численних проявах;  * творення єдиного загальнонаціонального культурного прос­тору як одного з найважливіших консолідуючих факторів у справі розбудови української державності;  * забезпечення активного функціонування української мови в усіх сферах культурного життя держави;  * забезпечення гарантій свободи творчості, доступу до культурних надбань, створення можливостей активної участі громадян у художній творчості, особливо молоді;  * підтримка високопрофесіональної мистецької творчості, яка забезпечує якісний рівень національної культури, незалежно від політичної чи комерційної кон'юнктури;  * збереження національної культурної спадщини (рухомих та нерухомих пам'яток і цінностей, музеїв, заповідників тощо) як основи національної культури, турбота про дальший розвиток традиційних культур народів та етносів, що населяють Україну;  * утримання зусиллями держави та місцевого самовряду­вання базових елементів культурної інфраструктури, основних (у національному, регіональному та комунальному масштабі) культурно-мистецьких закладів та організацій;  * забезпечення державної підтримки та сприятливого госпо­дарсько-правового режиму для культурно-мистецьких організа­цій, об'єднань, окремих митців незалежно від підпорядкування чи форми власності;  * створення правових та економічних стимулів для залучення недержавних коштів та засобів до підтримки культури й мис­тецтва.  * Процес реформування культурної сфери має включати:  * створення нової правової бази для культури, мистецтва, суміжних сфер суспільного життя, що відповідала б сучасним світовим вимогам та українським особливостям;  * реорганізацію майнових та фінансово-господарчих взаємин у культурній галузі, аби привести їх у відповідність із загальним  * напрямком суспільно-економічних реформ;  * заохочення становлення й зміцнення мережі недержавних, незалежних культурно-мистецьких організацій (творчих спілок, фундацій, професійних гільдій, виконавських колективів тощо), які забезпечуватимуть здоровий розвиток культури через багатоманіття творчих, господарських, адміністративно-правових форм її існування, через множинність каналів її підтримки суспільством і державою;  * створення умов здорового протекціонізму щодо вітчизня­ної культури, національної культурно-мистецької продукції, забезпечення її конкурентоспроможності на внутрішньому та зовнішньому ринках. 

Проголошення волею народу незалежності України призвело до радикальних змін в суспільстві, які суттєво позначились на становищі культури. Складається нова соціальна і культурна ситуація, поро­джуючи нову соціокультурну реальність. Основною особливістю нової соціокультурної дійсності є насамперед те, що наше суспільство знаходиться в періоді перелому, зміни типу своєї організації існування, яке умовно визначається як "пост-тоталітарне суспільство". Радикаль­не реформування суспільства активно формує нову культурну ре­альність, яка характеризується й новими відносинами між людьми в цілому (як суб'єктами культури), новими умовами (в тому числі й матеріальними) свого розвитку, особливою системою цінностей, норм і правил, культурних потреб і засобів їх задоволення. Коли ці норми та правила перетворюються на внутрішню програму поведінки лю­дини (особистості), вони забезпечують узгодження функціонування, сталість і надійність певної сфери соціуму.