- •Загальна частина
- •Спеціальна частина
- •3. Висновки
- •4. Список використаної лiтератури
- •1.Загальна частина
- •1.1. Особистість учня як об’єкт педагогічної діяльності.
- •1.2. Модель процесу виховання та характеристика її складових
- •Методи впливу на особистість учня
- •2. Спеціальна частина
- •2.1 . План заняття
- •IV. Організація вивчення нового матеріалу:
- •V. Закріплення, систематизація та узагальнення знань учнів:
- •2.2.1 Молода людина як особистість і громадянин. Основні поняття молоді
- •2.2.2 . Молодь і активна громадянська позиція, участь у житті свого населеного пункту. Соціальне середовище та його виховні функції
- •2.2.4. Виховання молоді міста – комплексний підхід
- •2.3. Контрольні запитання та завдання
- •2.4. Тести
- •2.5. Критерії оцінювання знань
- •2.6. Вислови видатних педагогів
- •2.7 Кросворд
- •2.7 Заготівки під плівки
- •Система виховного процесу
- •2.9. Педагогічні ситуації
- •3.Висновки
- •4. Список використаної лiтератури:
1.Загальна частина
Виховання учнівської молоді
1.1. Особистість учня як об’єкт педагогічної діяльності.
Головним об’єктом навчально-виховної педагогічної діяльності майстра виробничого навчання є особистість учня.
Особи́стість - соціально зумовлена система психічних якостей індивіда, що визначається залученістю учня до суспільних, культурних та історичних відносин [1].
Поняття “особистість” характеризує суспільну сутність учня, пов’язану з засвоєнням різноманітного виробничого і духовного досвіду суспільства. Біологічна характеристика в нього не входить.Вона виявляється і формується в процесі свідомої діяльності спілкування. Поєднує в собі риси загальнолюдського, суспільно значущого та індивідуального, неповторного.
Особистість учня характеризують такі ознаки:
-
розумність (визначає рівень інтелектуального розвитку);
-
відповідальність (рівень розвитку почуття відповідальності, уміння керувати своєю поведінкою, аналізувати свої вчинки і відповідати за них);
-
свобода (здатність до автономної діяльності, прийняття самостійних рішень);
-
особиста гідність (визначається рівнем вихованості, самооцінки);
-
індивідуальність (несхожість на інших).
Особистість визначають:
-
неповторні фізичні якості,
-
психічні процеси,
-
темперамент,
-
риси характеру,
-
здібності,
-
її потреби,
-
інтереси.
Вони позначаються на її пізнавальній діяльності, навчанні, праці, вчинках, ставленні до себе, взаєминах з іншими [8].
Формування особистості учня — процес соціального розвитку людини, становлення її як суб’єкта навчально-виховного процесу, члена суспільства, громадянина.
Відбувається цей процес завдяки навчанню - засвоєнню гуманітарних дисциплін, виховному впливу сім’ї, школи, ПТНЗ, суспільства, взаємодії з мистецькими явищами, здатності людини пристосовуватися до зовнішнього оточення, участі у громадському житті, свідомій її підготовці до самостійного дорослого життя[1].
Мета навчання і вихованя особистості - гармонiйне формування i всебiчний розвиток в суспільстві активної особистості з науковим, світоглядом, високим моральним рівнем розвитку, що бажає і вміє працювати, духовно багатої та фізично досконалої[5].
Для цього педагог повинен допомогти учневi знайти самого себе, пiдтримати та розвинути людину в людинi, закласти в неї механiзми адаптацiї, самовизначення, саморозвитку, самореалiзацiї, самовдосконалення в умовах навчально-пiзнавальноi дiяльностi, якi сприятимуть становлению творчої особистостi.
Єдність педагогічних вимог навчального закладу, сім'ї і громадськості. Повинна охоплювати всі сторони навчально-виховної роботи, всі форми діяльності учнівського та педагогічного колективів, сім'ї, знаходити свій вияв у змісті, формах навчання та виховання, у правилах поведінки учнів, у стилі життя навчального закладу, її традиціях. Така єдність є однією з умов оптимізації виховного процесу. ПТНЗ та ВУЗи як провідна ланка в системі виховання учнівської молоді повинна не лише залучати до цієї справи сім'ю, громадські та інші організації, а й озброювати їх основами психолого-педагогічних знань, передовим досвідом виховання.
Цілеспрямоване формування особистості здійснюється в соціальній системі шляхом виховання.
Основні чинники формуваня і розвитку особистості
Формування особистості відбувається у процесі розвитку її інтересів, потреб. Чинниками, що розвивають особистість О.Духнович визнає природу, науку і звичай. Він зазначає, що природні нахили людина дістаєві самої природи, що становить її темперамент, а науку і звичай дають вправи і наставлення, або виховання[5].
Головними чинниками, що впливають на розвиток особистості є:
-
біологічна спадковість;
-
правильно організоване навчання;
-
навколишнє середовище;
-
безпосереднє виховання[11].
Як вирішальний чинник розвитку людини, виховання виконує такі функції: організовує діяльність, в якій розвивається і формується особистість; підбирає зміст навчання і виховання, який сприяє розвиткові й формуванню особистості; усуває впливи, які можуть негативно позначитися на розвитку і формуванні особистості; ізолює особистість від несприятливих для її розвитку та формування умов, які неможливо усунути.
Передусім виховання спрямовується на створення умов для розвитку успадкованих фізичних особливостей і природних задатків та набуття нових рис і якостей, що формуються впродовж життя людини. Звісно, воно не може змінити кольору шкіри чи конституції тіла, успадкованих особистістю, але може зробити її фізично здоровою, витривалою, загартованою. Виховання не може докорінно перебудувати й тип темпераменту, але здатне внести до нього певні корективи. Вихованням, особливо самовихованням, людина розвиває та зміцнює гальмівні процеси або збільшує силу й динамічність нервових процесів[2].
Виховання не лише визначає розвиток, а й само залежить від нього, постійно спирається на досягнутий рівень розвитку. Проте головне його завдання — йти попереду розвитку, просувати його й зумовлювати в ньому новоутворення
Отже, виховання формує особистість, сприяє її розвитку, орієнтує на процеси, які ще не визріли, але перебувають у стадії становлення.