15. Види грошових потоків. Грошовий обіг

У національній економіці відбувається без­перервний кругооборот доходів і продуктів, який опосередковується відповідним обо­ротом грошей. Грошовий оборот — це рух грошей у процесі виробництва, розподілу, обміну й спожи­вання національного продукту, який здійснюється шляхом безготівкових розрахунків та через обіг го­тівки. Грошовий оборот — це сукупність усіх гро­шових платежів і розрахунків, що відбуваються в народному господарстві. У процесі руху доходів і продуктів (товарів і по­слуг) виникають взаємопов'язані, але протилежні за напрямком товарні і грошові потоки. У розвинутому ринковому господарстві грошовий оборот не може здійснюватися без участі й активної ролі банків. Банки стають необхідними посередниками у взаємних виплатах і роз­рахунках між підприємствами, організаціями, установами та окремими фізичними особами. Грошовий оборот поділяється на дві взаємопов'язані час­тини: 1) сферу безготівкового обігу, 2) сферу готівкового обі­гу. За своєю специфікою готівковий обіг призна­чений для обслуговування споживчого ринку, тоді як фінанси підприємств функціонують у формі безготівкових грошей. У розвинутих країнах світу готівка становить незначну частку грошової маси: 5—7% . В Україні ж питома вага готівки в грошовому обороті гіпертрофована. Частка готівки в гро­шовій масі у вітчизняній економіці становила: 1992 р. — 19,3%; 1993 р. — 26,5; 1995 р. — 37,9; 1996 р. — 43,2%. У цих умовах важливе значення має здійснення заходів щодо обме­ження масштабів готівкового обігу.

13. Сутність безготівкових розрахунків і значення безготівкового обороту.

Суть безготівкових розрахунків полягає в тому, що платежі здійснюються шляхом переказу коштів з рахунка платника в банку на рахунок одержувача, тобто шляхом проведення відповідних записів на рахунках учасників розрахунків. Грошові розрахунки здійснюються в різних формах, які відрізняються одна від одної особливостями економічних відносин контрагентів, способами платежу та організацією документообігу, тобто системою оформлення, руху та використання розрахункових документів. Згідно з запровадженим Національним банком України порядком, грошові розрахунки підприємства можуть здійснювати за такими формами розрахункових документів: платіжними дорученнями; платіжними вимогами-дорученнями; чеками; акредитивами; векселями; платіжними вимогами з акцептом платника при розрахунках шляхом заліку взаємної заборгованості; платіжними вимогами (без акцепту платника); інкасовими дорученнями (розпорядженнями). У розрахунках за товарно-матеріальні цінності, виконані роботи, надані послуги можуть використовуватись усі (крім двох останніх) форми розрахунків, а в нетоварному платіжному обороті – тільки платіжні доручення та векселі. Розрахунки платіжними дорученнями в Україні займають перше місце за питомою вагою в сукупному платіжному обороті. Платіжне доручення – це наказ підприємства банку, що його обслуговує, про перерахування (або переказ) певної суми коштів зі свого поточного рахунка на рахунок постачальника або іншого одержувача, зокрема бюджету, загально-державного цільового фонду тощо. Платіжна вимога-доручення – це комбінований документ, який складається з двох частин. Перша частина – це вимога постачальника (одержувача коштів) безпосередньо до покупця сплатити вартість поставленої йому згідно з договором продукції (виконаних робіт, наданих послуг). Друга частина платіжної вимоги-доручення – це доручення платника своєму банку про перерахування з його рахунка коштів на рахунок одержувача. Розрахунковий чек – це письмове розпорядження чекодавця банку, який веде його рахунок, сплатити чекодержателю вказану в чеку суму коштів. Чек є документом, що виписується на бланку спеціальної форми. Акредитив – це грошове зобов’язання банку, яке видається ним за дорученням клієнта на користь його контрагента, сплатити кошти постачальнику (або надати повноваження банку постачальника здійснити такий платіж) на умовах пред’явлення документів, передбачених відповідно до договору між контрагентами. Вексель – це цінний папір, письмове боргове зобов’язання чітко встановленої форми, яке засвідчує обов’язок боржника (векселедавця) сплатити певну грошову суму в певний термін своєму кредиторові, власнику векселя (векселедержателю). Це – свідоцтво позабанківського товарного кредиту, що широко застосовується в ринковій економіці. Переваги запровадження вексельної форми розрахунків очевидні для всіх суб’єктів господарських відносин, і це підтверджує світовий досвід її широкого застосування. Товаровиробники і споживачі товарів і послуг через широке використання кредиту за допомогою векселів одержують можливість здійснювати розрахунки, не звертаючись до послуг комерційних банків. Вексельні розрахунки забезпечують прискорення розрахунків, ліквідацію взаємних боргів, прискорення обіговості коштів, зменшують потребу в банківському кредиті, що врешті-решт зменшує грошову масу і сприяє гальмуванню інфляційних процесів. Але стан економіки України на сучасному етапі не дозволяє широко і в широких масштабах упроваджувати вексельний обіг. Це пов’язано, головним чином, з різким погіршенням фінансового стану переважної більшості суб’єктів господарювання в умовах інфляції і, як результат, – зниження їхньої взаємної довіри у сфері розрахунків.

14.